Інші анахоретські монастирі Єгипту

У древньому християнському Єгипті, крім цих трьох найважливіших (Нітрія, Келії і Скит), виник ще ряд монастирів такого ж типу.

На південь від Нітрії по дорозі в Скит на горі Ферма жило близько 500 подвижників, між якими особливо знаменитим був преп. Павло. Вірогідно, що й вони становили єдину спільноту[xxxv][35].

Біля м. Гермополя, що в Тиваїді, знаходився монастир Аполлоса, який налічував близько 500 братів. Особливість цього монастиря – це щоденне приймання Пресвятої Євхаристії о 9 годині дня (3-тя пополудню). Після Причастя Аполлос іноді виголошував поучення, які тривали до вечора. Прийнявши поживу, деякі відходили в пустиню, де через цілу ніч напам’ять читали Священне Писання, інші ж, натомість, залишались на місці зібрання, прославляючи Бога гімнами і хвалами аж до світанку. Були й такі, що протягом багатьох днів, сходячи з гори та приймаючи Євхаристію, зразу ж віддалялись, задовольняючись лише духовною поживою. Провадячи таке життя, браття завжди були сповнені такою неймовірною радістю, веселістю та тріумфуванням, як ніхто із звичайних людей на землі. Серед них не було ні сумних, ні журливих. Якби хтось показався зажуреним, авва Аполлос зразу питав про причину скорботи, відкриваючи таємниці серця. Аполлос усім прищеплював думку про необхідність щоденного Причастя для монаха[xxxvi][36].

У тиваїдському місті Оксинрих проживало 10 тис. іноків і близько 20 тис. дів. Монастирів тут було більше, ніж приватних будинків. Усі будівлі громадського вжитку та колишні поганські храми перетворені на монастирі. Жителі міста відзначались особливим благочестям (у місті нараховувалось 12 церков, окрім монастирських) та гостинністю, передусім до захожих іноків[xxxvii][37].

Характерною рисою монастиря преп. Ізидора, розташованого біля м. Гераклеї, була строга замкненість. Браття зовсім не контактували зі світом, а прочан далі гостинниці, що біля воріт, не впускали. Іноки цього монастиря були “настільки святими, що майже всі могли творити чудеса; ніхто з них не бував хворим аж до смерті; коли ж надходив час переставления когось із них, інок спершу всіх про це повідомляв, опісля ж лягав і помирав”[xxxviii][38].

При горі Арсиное був ряд монастирів, у яких проживало 10 тис. іноків під проводом преп. Серапіона. Під час жнив брати зносили до нього хлібні продукти, які одержували замість платні за збирання з сусідніх полів. Нагромаджуючи чимало харчів, авва використовував їх на допомогу бідним. Таким чином, ніхто в цій місцевості не потерпав від нужди. Хліб постачали навіть в Олександрію[xxxix][39].

Можливо, такого ж напівспільножительного типу були монастирі в околиці Олександрії, які нараховували біля 2 тис. “великих, дуже ревних і доблесних мужів”[xl][40].

4. Монастирі преподобного Пахомія [xli] [41]