Спільні й відмінні риси кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вітчизняній та зарубіжній вищій школі

Дана стаття присвячена дослідженню кредитно-модульної системи організації навчального процесу вищих навчальних закладів України в порівнянні з іншими країнами світу. Показано спільні та відмінні риси країн-учасниць Болонської системи. Також висвітлені проблеми, які виникають при реалізації ідей Болонського процесу, та шляхи їх вирішення.

Ключові слова: Болонська декларація, ВНЗ, кредитно-модульна система, ECTS, країни-учасниці.

Данная статья посвящена исследованию кредитно-модульной системы организации учебного процесса высших учебных заведений Украины по сравнению с другими странами мира. Показано общие и отличительные черты стран-участниц Болонской системы. Также освещены проблемы, которые возникают при реализации идей Болонского процесса, и пути их решения.

Ключевые слова: Болонская декларация, ВУЗ, кредитно-модульная система, ECTS, страны-участницы.

This article is devoted to investigation of credit-module system of organisation of educational process of higher educational institutions of Ukraine in comparison with other countries. Common and differing features of the participating countries of the Bologna system have been shown. Problems that arise in the process of the Bologna process ideas and solutions are also highlighted.

Key words: The Bologna declaration, universities, credit-module system, ECTS, the participating countries.

Соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців з вищої освіти. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є реалізація системою вищої освіти України ідей Болонського процесу [5].

Ця технологія покликана значно покращити стан вищої освіти в Україні, підвищити рейтинг українських дипломів на європейському ринку праці, забезпечити конкурентоздатність ВНЗ України та їх випускників. Вона покликана забезпечити формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу України та входження України до Європейського освітнього простору як рівноправного партнера [1].

В сучасний період ідеї Болонської декларації впроваджують у 46 країнах:

з 1999 року: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словацька Республіка, Словенія, Угорщина, Чеська Республіка, Швеція, Швейцарія;

з 2001 року: Хорватія, Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина;

з 2003 року: Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Монтенегро, " бувша Югославська Республіка Македонія";

з 2005 року: Арменія, Азербайджан, Грузія, Молдова, Україна.

Спільна система кредитів та можливість їх перезарахування в країнах-учасницях Болонської декларації дасть можливість взаємовизнавати дипломи, що в свою чергу сприятиме трудовій міграції.

Тому метою роботи було проаналізувати спільні й відмінні риси кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вітчизняній і зарубіжній вищій школі.

Кредитно-модульна система (КМС) визначена для України як орієнтир побудови навчального процесу, її впровадження є важливим завданням модернізації освіти України. Кредитно-модульній системі як невід’ємному атрибуту Болонської декларації надаються дві основні функції. Перша – сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого. Друга – акумулююча: чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає, на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою [3].

Однією зі спільних рис кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вітчизняній і зарубіжній вищій школі є схожі часові розмежування для отримання ступеневої кваліфікації.

Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти:

1) молодший бакалавр;

2) бакалавр;

3) магістр;

4) доктор філософії;

5) доктор наук.

Молодший бакалавр - це освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 90-120 кредитів ЄКТС.

Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.

Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Обсяг освітньо-професійної програми для здобуття ступеня бакалавра на основі ступеня молодшого бакалавра визначається вищим навчальним закладом.

Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.

Магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов’язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків.

Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.

Доктор філософії - це освітній і водночас перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра. Ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу або наукової установи в результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.

Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад’юнктурі) становить чотири роки. Обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії становить 30-60 кредитів ЄКТС.

Доктор наук - це другий науковий ступінь, що здобувається особою на науковому рівні вищої освіти на основі ступеня доктора філософії і передбачає набуття найвищих компетентностей у галузі розроблення і впровадження методології дослідницької роботи, проведення оригінальних досліджень, отримання наукових результатів, які забезпечують розв’язання важливої теоретичної або прикладної проблеми, мають загальнонаціональне або світове значення та опубліковані в наукових виданнях [4].

Болонський додаток до диплома - це документ, який додається до диплома про вищу освіту, метою якого є збільшення міжнародної прозорості та спрощення академічного і професійного визнання кваліфікацій. Він складається з восьми розділів, в яких описується рівень, контекст, зміст і статус успішно завершеного навчання. Додаток також включає в себе опис національної системи вищої освіти.

На даний момент багато країн висловлюють зацікавленість у використанні додатку до диплома. Болонський додаток до диплома видається для більшості програм у Грузії, Молдові та Західно-Балканському регіоні, в Тунісі та ін, в той час як у Вірменії, Азербайджані, Росії та Україні здійснюється його поступове впровадження.

Згідно Болонських принципів, додаток до диплома має автоматично і безкоштовно видаватися випускникам після закінчення навчання. Що стосується мови, то в більшості країн він оформлюється на мові навчання та/або англійською мовою.

Також ще однією спільною рисою країн-учасниць Болонського процесу є впровадження системи ECTS (European Credit Transfer System - Європейська система взаємозаліку кредитів). У багатьох країнах, а саме в Молдові, Україні та ін. ECTS підтримується законодавством. У багатьох країнах впровадження ECTS почалося з деякої фази, а потім, починаючи з 2005 р, здійснювалось її поступове повсюдне впровадження. Наприклад, в Україні система ECTS використовувалася з 2004 р, при цьому відповідний закон був прийнятий тільки в 2009 р.

Забезпечення якості вищої освіти можна визначити як політику, діяльність і практику, що спрямовані на досягнення, підтримання або підвищення якості. Взаємне визнання в галузі забезпечення якості у вищій освіті вимагає розробки чітких і визнаних усіма критеріїв і методик оцінки та акредитації. Для досягнення цієї мети національної системи оцінки якості повинні не тільки включати в себе структури, відповідальність за оцінку, але й приділяти особливу увагу вдосконаленню своїх цілей та діяльності.

У деяких країнах (Азербайджан, Молдова, Росія, Сербія, Туркменістан, Україна, Узбекистан та ін.) за забезпечення якості в державних і приватних вузах відповідає або міністерство, або державні структури. В більшості країн внутрішні служби відповідного міністерства безпосередньо відповідають за забезпечення якості [6].

Передбачається, що основні цілі Болонського процесу повинні були бути досягнені до 2010 року:

- побудова європейської зони вищої освіти як ключового напряму розвитку мобільності громадян з можливістю працевлаштування;

- формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу Європи; підвищення престижності в світі європейської вищої школи;

- забезпечення конкурентоспроможності європейських вузів з іншими системами освіти в боротьбі за студентів; досягнення більшої сумісності і порівнянності національних систем вищої освіти; підвищення якості освіти;

- підвищення центральної ролі університетів у розвитку європейських культурних цінностей, в якій університети розглядаються як носії європейської свідомості.

Однак на сьогоднішній день не вирішено кілька фундаментальних проблем, точніше - українська практика застосування Болонського процесу.

По-перше, в Україні немає підкріплення мобільності професорсько-викладацького складу, тому що не змінені умови функціонування вищих навчальних закладів. Вищі навчальні заклади на Заході вільні у виробництві наукового продукту, його просуванні на ринок, тобто вони продають свій інтелектуальний продукт, на відміну від українських навчальних закладів. Також в країні внутрішня мобільність студентів обмежена через те, що в кожному ВНЗ своя система оцінювання.

По-друге, збільшення фінансової самостійності вищих навчальних закладів. Тому про доступність вищої освіти в Україні, як про виконання одного з найважливіших принципів розвитку Болонського процесу, треба здійснювати певні узгоджені дії держави, місцевого самоврядування та вузів. Саме узгоджені, тому що, з одного боку, держава не може забезпечити повністю фінансування ВНЗ, з іншого боку вона замість пошуку оптимальних норм фінансування поступово перекладає вирішення цієї проблеми на вищі навчальні заклади, одночасно не підтримуючи ціни, які встановлені за навчання.

Проблема не стільки в тому, що навчання стає платним, а в тому, що державне, регіональне (децентралізоване) фінансування має реально співвідноситися з тією частиною плати за навчання, яка сплачується студентом.

По-третє, українські вищі навчальні заклади взялися впроваджувати кредитно-модульну систему, так як ключовим положенням «болонського процесу» є введення кредитно-модульної системи обліку знань. Вона припускає, що будь-який студент, мігруючи між різними університетами Європи, може отримувати знання по частинах - у вигляді окремих модулів, і ці модулі обов'язкові до заліку в будь-якому навчальному закладі на просторі ЄС. Кожен такий студент повинен вільно володіти мінімум трьома іноземними мовами і мати фінансові можливості для закордонних вояжів, що робить практично неможливим міграцію українських студентів.

Розглянемо ще одну проблему, що виникає при реалізації принципів та ідей Болонського процесу - це проблема гармонійного узгодження нової структури навчального процесу, що базується на перенесенні центру ваги підготовки фахівця на самостійну роботу студента, і чисельності викладачів. Звична установка системи освіти, що склалася в Україні, все вимірювати так званими «аудиторними» годинами може зіграти непристойну роль в реалізації принципів Болонського процесу. Формально кількість аудиторних годин зменшується, в реальності ж нова система передбачає постійне відстеження рівня підготовки студентів, постійну готовність викладача виступати в ролі тьютора, постійну націленість на «консультативну присутність». Тобто навантаження викладачів реально не зменшиться, а збільшиться.

В даний час в Україні зроблено крок до диференціації навчального навантаження різних категорій професорсько-викладацького складу, причому верхня межа не перевищує 820 годин. Але задекларовані норми навчального навантаження не підкріплені фінансовим забезпеченням. Якщо сумарна кількість навчальних годин залишається такою же, то при введенні задекларованих норм навчального навантаження виникає потреба у залученні додаткового числа викладачів, а це вимагає додаткового фінансування.

Для вирішення вищевказаних проблем необхідна, насамперед, реформація системи освіти шляхом підвищення якості освіти без збільшення " кількості". Україні необхідно ретельно перевіряти пропоновані як Заходом (Європа і США), так і Сходом (Росія) методологію та напрацювання у сфері освіти. Ось чому, враховуючи ірраціональні приховані чинники процесу уніфікації дипломів та переформування молодого покоління, необхідно виробити власну «технологію болонізації», щоб не стати «охоронцем» чужих національних інтересів, ігноруючи власну стратегію розвитку та історичні перспективи [7].