Результати дослідження. Світовій вищій освіті відомі принаймні три системи організації навчального процесу.

Світовій вищій освіті відомі принаймні три системи організації навчального процесу.

Курсова система навчання передбачає організацію навчального процесу по роках навчання — курсах та семестрах, при цьому дотримуються логіко-структурної схеми його побудови, тобто послідовність вивчення навчальних дисциплін обов'язково враховує міжпредметні зв'язки. Семестр закінчується заліково-екзаменаційною сесією. Відвідування лекційних, семінарських, практичних занять, виконання курсових, дипломних робіт, передбачених навчальним планом, є обов'язковим для всіх студентів, крім тих, хто навчається за індивідуальною програмою, і відбувається виключно в терміни, передбачені графіком навчального процесу. Саме така система дісталася від радянської освіти у спадок українській вищій школі [3].

Предметна система, популярна у зарубіжних освітніх системах, використовується там, починаючи із старшої середньої школи. І, таким чином, є природною для вищої школи. Студент самостійно (за порадою і допомогою методиста - " тьютора") визначає перелік обов'язкових і додаткових (за вибором) дисциплін, що вивчатимуться. Підсумковий контроль відбувається щойно студент опанував навчальну дисципліну. Таким чином, студент виконує навчальний план в індивідуальному темпі і переведеним на наступний курс вважається тоді, коли опанував певну необхідну кількість предметів, а не виключно за наслідками перевідної сесії, як правило, літньої за вітчизняною практикою. Наприклад, в американській вищій школі немає поняття " курс", " академгрупа", " фіксований термін навчання". Після відповідної кількості навчальних курсів і позитивних оцінок на фінальних іспитах студенти отримують спеціальні градації: Freshmen (не має жодного кредиту); Sophomores (набрав З0 кредитів); Juniors (має 60 кредитів); Seniors (90 кредитів); Graduate Students (120 кредитів); студентів, які отримують освіту, вищу за рівень бакалавра, називають Undergraduate Students (124 кредити); магістрам належить опанувати ще 30 навчальних кредитів [3].

Російська вища школа в 60-х роках XIX ст., а також у період революції 1905-1907 pp. намагалася запровадити предметну систему, але, так і не здолавши її недоліків, повернулася до курсової.

Предметна система є основою кредитно-модульної, надзвичайно популярної сьогодні у вищих навчальних закладах розвинених країн. Під модулями звичайно розуміють самостійний розподіл курсу на частини, у межах яких вивчаються одне чи група споріднених фундаментальних понять, явищ, законів. За іншими підходами, критеріями поділу навчальної дисципліни на модулі є: 1) опанування конкретними знаннями; 2) на їх основі формування навичок, умінь; 3) контроль якості та міцності знань, навичок, умінь.

Більшість сучасних освітніх кредитних систем є такими, що акумулюють кредити. Кредит – умовна одиниця виміру трудомісткості певної частини програми вищої освіти. Така кредитна система розробляється для окремого ВНЗ і є внутрішньою. У ній " трудомісткість процесу пізнання", необхідного для здобуття певного академічного ступеня, сегментується і " нормується" (тобто кожному сегменту присвоюється визначене число кредитів). Студенту надається освітній ступінь після того, як студент накопичив визначене навчальним планом число кредитів. При цьому час, протягом якого допускається процес акумуляції, певною мірою є довільним, хоча й передбачає певні обмеження [3].