Суспільство. Духовне життя суспільства. Структура суспільної свідомості.

Духовне життя суспільства – це суспільна свідомість, а також індивідуальна і позаіндивідуальна свідомість і підсвідомість, колективне несвідоме (тобто програми поведінки, думок). Юнг назвав їх архетипами.

Суспільна свідомість складається з думок, відчуттів, настрою, бажань.

Суспільна свідомість складається з 2 рівнів:

- Суспільна психологія, яка складається стихійно (в т.ч. мода);

- Теоретичний рівень (ідеологія) – виражається в 2 сенсах: система ідей та інтереси певного прошарку населення.

Є ще розподіл суспільної свідомості по горизонталі на форми. Рівні і форми і являють структуру суспільної свідомості. Форми розрізняються по предмету, способу відображення, соціальній функції, особливостях розвитку, а також по ступеню залежності від суспільного буття.

Виокремлюють 7 форм суспільної свідомості:

- Політична;

- Правова;

- Мораль;

- Художня (естетична);

- Релігійна;

- Наукова;

- Філософська.

Політична форма суспільної свідомості вивчає все, пов’язане з владою – зміну, сутність, розвиток та інше, виражає корінні інтереси великих соціальних груп.

Право – сукупність норм поведінки, які захищає і оберігає держава.

Мораль – норми поведінки, які виникають природним шляхом, не забезепечуються державою, а охороняються суспільною думкою, авторитетом суспільства.

Художня (мистецтво) - духовна діяльність людини у культурі, яка спрямована на проявленя індивідуального духовного життя митця.

Релігійна – розподіл світу на природний та надприродний з наявністю трансцедентальної істоти.

Філософська – системне знання, яке є проміжним між наукою і релігією.

Політична свідомість виникає в античності з метою розуміння таких явищ як держава і влада. Політична ідеологія реалізується в діяльності політичних партій. Основу боротьби за владу складають інтереси різних груп населення. В неї втягуються й інші форми суспільної свідомості – соціально-економічне, духовне життя тощо.

Розрізняють політичні ідеї і політичну філософію. Політичні ідеї розвиваються природним шляхом, а політична філософія – це осмислення політичних ідей і переконання (рефлексія) – сприяє взаємозв’язку Ф і політики. Вплив політики на Ф більш практичний.

Політична Ф завдячує виникненням Платону, який розвинув вчення про владу та про типи держави.

Правосвідомість – уявлення і відношення людей до діючого права, обов’язків, законності і протизаконності. Займає проміжне положення між політичною і моральною свідомістю.

Право відноситься до держави не як до об’єкту боротьби за політичну владу, а як до зовнішньої регламентованої сили, яка вимагає безумовного підпорядкування. Належне і справедливе стає державним законом, разом із санкціями. Має потребу підтримки моральності. Закони визначають дії громадянина, а традиції – дії людини.

Право – мінімальна моральність, яка юридично закріплена в законах. Право намагається бути в згоді з мораллю.

Мораль – сукупність норм поводження, які регулюють поведінку людей. Має різні історичні форми:

- Мораль рабовласницького суспільства – відносини „раб – рабовласник”

- Мораль Середньовіччя – вищих і нижчих прошарків населення. Виникає поняття лицарської моралі – порядність, дотримання слова, вміння володіти зброєю (в т.ч. і поезією)

- Відродження - змінюється відношенння до моралі і до праці.

- Капіталізм – прив’язка моралі до фінансів. За М. Вебером етика протестантів була проти прив’язки до матеріальних благ. Краще гідне житя і праця людини, ніж її молитва.

- Сучасна мораль. Характерна риса – аномія – відсутність загальноприйнятих норм поведінки. Існують якісні і кількісні ознаки аномії – злочинність, наркоманія та ін. Але збільшується повага до прав людини. Скасування смертної кари.

Релігія виходить з того, що цей світ створений вищим розумом. Існує надприродний світ. Метод релігії – віра.

Лекція 48