Закон заперечення заперечення

1. Сутність та особливості закону заперечення заперечення.

2. Д та метафізичне розуміння заперечень.

3. Методологічне значення закону.

Закон заперечення заперечення також належить до об’єктивних універсальних законів Д. Згідно з цим законом розвиток складається з певних циклів у межах яких розрішуються притаманні їм протиріччя, а специфічні переходи від одного циклу розвитку до іншого є заперечення. З поняттям заперечення у Д пов’язують 2 взаємопротилежні механізми, які зумовлюють одне одного – це знищення, ліківдація всього старого, що віджило свій вік і збереження всього того, що відповідає новим умовам розвитку.

Незалежно від змісту будь-який розвиток можна представити тільки таким чином, що його будь-яка фаза або стан є запереченням попередньої. Сутність закону заперечення заперечення Гегель бачить в тому, що на вищій 3 стадії ніби здійснюється відтворення нижчої стадії розвитку, тільки на новій основі. Теза-антитеза-синтез. Специфіка полягає в тому, що цей закон виявляє себе лише як тенденцію, а повна його дія стає зрозумілою лише тоді, коли є результат розвитку. Якщо закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває найбільш загальний механізм розвитку і відповідає на питання: „Як здійснюється розвиток? ”, а закон єдності і боротьби протилежностей вказує на джерело розвитку і відповідає на питання: ”Чому здійснюється розвиток? ” і предсталяє розвиток як саморозвиток, а рух як саморух, то закон заперечення заперечення охоплює розвиток направленості, тенденції, форми і результатів. Цей закон представляє розвиток у вигляді спіралі, в якій циклічний рух поєднується з поступовим рухом. У цьому законі циклічність і поступовість – це своєрідна єдність протилежностей, яка вказує на форму розвитку та його направленість. Як тріумф цей закон домінує у квантовій механіці. У 1913р. Нільс Бор, будуючи планетарну модель атома, звернув увагу на той факт, що основні положення старої класичної механіки повністю не відкидаються у квантовій механіці, а зберігають своє значення як окремий випадок у новій теорії і є справедливими для попередньої дійсності. Виходячи з цього, Нільс Бор сформулював принцип відповідності, суть якого в тому, що будь-яка нова більш абстрактна теорія не відкидає інші теорії, а включає їх в себе. Найбільш вдало цей закон коментує і формулює Плеханов: „Всяке явище у процесі свого розвитку з часом перетворюється у свою протилежність, а так-як друге явище, розвиваючись, знову перетворюється у свою протилежність, то 3 фаза розвитку має формальну схожість з першою”.

Представляючи розвиток у вигляді спіралі закон заперечення заперечення найбільш вдало представляє саму форму розвитку, а також і темпи розвитку, адже з кожною фазою розвитку темпи прискорюються. Неважко помітити, що саме заперечення, розрішення протиріч і поняття стрибка стосуються одного і того ж моменту розвитку – переходу від одного якісного буття до іншого якісного буття, але відображають різні аспекти.

Розрішення протиріч вказує на скінченність даного суперечливого цілого. Заперечення ж, вказуючи на зв’язок старого з новим, на нескінченність буття. Якщо стрибок вказує на перервність буття, то заперечення, підкреслюючи зв’язок старого з новим, вказує на наступність у розвитку і на неперервність буття.

Таким чином закони діалектики взаємообумовлюють і доповнюють одне одного. І коли ми завдяки абстрактному мисленню маємо чітку уяву про механізм розвитку, джерело розвитку, форму та результат, тоді в нас виникає і більш цілісне уявлення про сам розвиток. Слід відмітити, що при характеристиці заперечення потрібно чітко відмежовувати Д розуміння від метафізичного. Д розуміння заперечення вказує на зв’язок старого з новим, наступність у розвитку – знищення старого і збереження. З метафізичним розумінням заперечення пов’язують тільки момент ліквідації або циклічність руху.

Д не вичерпується своїми основними 3 законами, а ще й представляє надзвичайно об’ємну систему понять, категорій. За допомогою категорій Д самі закони набувають конкретного вигляду і розгортають свій зміст та значення. Тобто здійснюється експлікація закону.