Д причинно-наслідкових зв’язків та відносин. Проблема детермінізму у сучасній науці.

Детермінізм (лат. Determinare – зумовлюю, визначаю) – Ф вчення про універсальну, причинно-наслідкову, об’єктивну обумовленість всіх явищ та процесів природи, суспільства та людської психіки. Поняття детермінізму потрібно чітко відрізняти від причинності. За своїм змістом та об’ємом детермінізм більш широке поняття, аніж причинність. Воно включає в себе різноманітні закономірні зв’язки та відносини:

1. Постійну асоціацію явищ, їх незмінну послідовність та повторюваність;

2. Різноманітні регулярності, ритм і насамперед біоритм;

3. Різні типи та форми кореляції;

4. Власне причинно-наслідкові зв’язки;

5. Закономірності масових випадкових явищ.

Для всіх цих типів закономірності зв’язку є характерною відповідне співвідношення одного до іншого. Що стосується причинно-наслідкового зв’язку, то в нашій Ф літературі, включаючи і навчальну, найбільш розповсюдженим є наступне визначеня причини як явища, що породжує інше явище або здійснює певні зміни в ньому.

Без виключення у всіх роботах Спіркіна можна знайти визначеня причини: „Явище, яке при певних умовах породжує інше явище, виступає по відношенню до другого причиною, а друге по відношенню до першого – наслідком”. Причинність – це така форма закономірного зв’язку, коли при певних умовах незмінно виникає інше явище. Наприклад, нагрівання води приводить до утворення пари.

Такі визначення причини та насліку є однобічними, поверхневими і не відповідають Д розумінню причинності. По-перше, Д звичайно не заперечує зовнішню дію одного явища на інше і як наслідок тих змін, які виникають в результаті, але Д ніколи не зводила причинність тільки до зовнішньої дії, завжди шукала причину не по той бік предмету, а в самому предметі. „Substantia causa sui” – субстанція є причиною самої себе (Спіноза).

Дідро: „Ілюзія істоти шукати причину зовні, а не в собі”. По-друге, якщо причиною предмету Б є причина А, то предмету С є причина Д і т.д. і так до дурної безкінечності (Гегель). По-третє, такі визначення причини та наслідку не відрізняються від визначень механістичного метафізичного матеріалізму. Вони є і в Ньютона, і в Гольбаха.

„Причини, - пише Ньютон, - це сили, які потрібно прикладати до тіл, щоб виник рух”.

„Причина, - пише Гольбах, - це істота, яка породжує іншу ітоту або спричиняє зміни в ній”. Четверте, якщо ми розглядаємо причину як явище, яке породжує інше явище або зумовлює в ньому зміни, то ми тим самим зводимо причину до зовнішньої дії, сфери явищ, в той час як причинно-наслідковий зв’язок характеризує внутрішні необхідні елементи і сутності і сам взаємозв’язок сутності та явища. Гегель вперше в історії Ф та науки („Ф природи”) підкреслює, що всі процеси у природі двосторонні. В їх основі лежать процеси дії і протидії. Сила заломлення світла залежить і від світла, і від самих прозорих тіл. Що стосується капілярності і прилипання, то тут сила залежить і від поверхні судини, і від складу рідини, і від її руху. Це ж стосується і індуктивного струму та електромагнітних явищ. Тому справжня causa finalis речей є їх взаємодія. Таким чином, причина – це взаємодія між елементами, частинами того чи іншого предмету або між предметами, утвореннями, в результаті якої і виникають нові явища та певні зміни у самих предметах. Ці явища, які виникають і є наслідком.

Причинно-наслідкові зв’язки є 2 типів:

1. Зв’язок, коли внаслідок взаємодії виникають принципово нові явища та тіла. 2 фотони + енергія призводять до утворення електрону і позитрону.

2. Тільки певні зміни в тілах, які взаємодіють.

Причинність асиметрична, вона представляє закономірний зв’язок між тим, що є і тим, що виникає.

1. Цим причинність суттєво відрізняється від різних типів кореляції та асоціативних явищ.

2. Причинність об’єктивна, завжди існує незалежно від того, чи ми її усвідомлюємо, чи знаємо (відкриття малярійного плазмодія).

3. Причинність універсальна. Безпричинних явищ, тіл, процесів не буває. Безпричинні явища неможливі вже внаслідок того факту, що всюди домінують закони збереження маси, енергії та руху, які абсолютно виключають виникнення чого-небудь із нічого.

4. Зв’язок між причиною та наслідком є надзвичайно складним та суперечним, Д-ним. У процесі розвитку причина та наслідок міняються своїми місцями.

Причинність як закономірний зв’язок має свою специфіку у квантовій механіці. Гейзенберг сформулював принцип невідповідності одночасного і категорично заперечив принцип причинності у мікросвіті. Зробив висновок, що атомна фізика відміняє принцип причинності у мікросвіті і ми змушені формулювати не динамічні, а лише статистичні закони. Квантова механіка не може говорити про закони природи у звичному розумінні слова.

Французький фізик Ланжевен піддав критиці цю позицію. По-перше, Гейзенберг прагнув перенести принцип причинності з макро- на мікросвіт, але це неможливо. По-друге, Гейзенберг ототожнює причинність з передбаченням поведінки об’єкта, але це різні поняття. Передбачення не тільки будується на причинно-наслідкових зв’язках, а й на великій кількості інших теоретичних конструкцій та обгрунтувань. Ні того, ні іншого квантова механіка не дає, але це не означає, що тут не діє принцип причинності.

Заперечення причинності у науці отримало назву індетермінізму. Рівняння Шрейдінгера і Дірака наблизили фізиків до нового розуміння причинності у мікросвіті, а сам індетермінізм Ланжерен називає „розпустою у науці”.

Лекція 45