Сучасна медична етика і деонтологія

Основою сучасної етики і біоетики залишаються принципи Гіппократа, але в останні десятиріччя етика Гіппократа піддається суворій критиці.

Головні недоліки:

- Суб’єктивізм лікаря щодо визначення користі для хворого;

- Вузьке розуміння цієї користі тільки як відсутність певної патології;

- Заборона на інформування непрофесіоналів;

- Відсутність думок про права пацієнта;

- Корпоративність лікарської спільноти;

- Відсутність необхідності інформування пацієнта про стан його здоров’я;

- Патерналістське розуміння відносин „лікар-пацієнт”.

ВМА (Всесвітня медична асоціація – 1947р.) почала свою діяльність із прийняття Женевської декларації (1948 р.), яка стала гарантом незалежності медичної професії від політичних режимів і ідеологій.

„Вступаючи в спілку лікаря урочисто присягаю

- присвятити своє життя службі на благо людини;

- з повагою і вдячністю ставитись до моїх вчителів;

- сумлінно і гідно виконувати свій професійний обов’язок;

- турбуватись передусім про стан здоров’я пацієнта;

- зберігати довірені мені таємниці навіть після смерті пацієнта;

- усіма доступними мені засобами стверджувати чесні і шляхетні традиції лікаря;

- ставитись до моїх колег як до братів і сестер;

- не дозволяти обставинам, які пов’язані з віком, станом здоров’я, віросповіданням, расовою належністю, статтю, національністю, політичними переконаннями, сексуальною орієнтацією або соціальним станом перешкоджати виконанню мого обов’язку перед пацієнтом.

- Не зважаючи ні на що стверджувати людське життя із самого його початку як найвищу цінність і не використовувати знання лікаря всупереч законам гуманності.

Цю урочисту присягу Я приймаю добровільно і обіцяю з честю дотримуватись її”.

В сучасній медичній документації матеріал систематизований таким чином:

1. робити кваліфіковану допомогу тим, хто її потребує;

2. робити допомогу з почуттям жалю і поваги до людської гідності;

3. зберігати лікарську таємницю крім випадків, вказаних в законі (епілепсія для ДАІ);

4. не шкодити;

5. бути чесним, викривати тих, хто прибігає до обману;

6. удосконалювати свої знання;

7. не проводити досліджень на людях, включаючи і ув’язнених

Принципи автономії і благодіяння

Професійна автономія – право лікаря призначати лікування без втручань інших осіб.

Благодіяння – право робити допомогу іншим у разі потреби.

На соціальному рівні – розподіл матеріальних ресурсів. Приступність – право пацієнта отримати допомогу. Справедливість – право отримати медичну допомогу вільну від упереджень і фаворитизму.

Взаємовідносини „лікар-хворий”

„Віра в лікаря – найцінніше лікування”, - Вотчалл.

Маймонід: „Дай мені Боже бачити в тій людині, яка до мене приходить лише хворого”.

Основні моделі:

- Інформаційна (безпристрастний лікар – незалежний пацієнт);

- Інтерпретаційна (переконуючий лікар-радник);

- Дорадча (довіра і взаємна вигода);

- Патерналістська (обмеження участі пацієнта).

Основу повинна складати довіра. Вона складається з 4 компонентів: підтримка, розуміння, повага, співчуття.

Лекція 50

Підтримка – прагнення лікаря бути корисним для хворого, повне розкриття його ресурсів.

Розуміння хворого – підгрунтя довіри.

Повага – визнання хворого як особистості, серйозності його тривоги.

Співчуття – вміння поставити себе на місце хворого.

Лангерт: „Є хворі, яким не можна допомогти, але немає хворих, яким не можна нашкодити”.

Лікар та медичний колектив

- взаємоповага;

- порозуміння;

- вимогливість.

Це зафіксовано в „Клятві Гіппократа”, Женевській декларації.

Колегіальність = співробітництво + єдність + довіра + взаємоповага.

Відношення лікаря до себе

„В лікарському мистецтві немає лікарів, які закінчили свою науку”, - Мудров.

- вимогливе ставлення до себе;

- рішучість, мужність, чесність, охайність;

- постійне навчання.

Лікар і суспільство

- вузька спеціалізація;

- дегуманізація.

Ельштейн (головний терапевт Естонії) виділив наступні проблеми медицини:

- відсутність чітких планів розвитку охорони здоров’я;

- зростає розрив між профілактичною і клінічною медициною і прогресує відхід від принципів профілактики неінфекційних хвороб;

- не формується система страхової медицини;

- ломання старих принципів охорони здоров’я (Диспансеризація) при відсутності альтернативи;

- спроба впровадження нових форм роботи (сімейна медицина) без врахування особливостей країни;

- недооцінка науки;

- комерціалізація медицини.

Особливості:

- погана соціальна захищеність;

- розшарування суспільства;

- зменшення звертань до лікарів;

- велика вартість лікування;

- зміна умов життя і роботи лікарів: низькі умови життя, низька розвиненість приватної практики;

- відсутність проф. спілок;

Особливості пацієнта:

- Зросла освіченість;

- Низька культура;

- Переоцінка своїх знань;

- Визнання профілактики на словах і ігнорування на ділі;

- Схильність до самолікування;

- Загострений інтерес до ненаукових методів діагностики і лікування внаслідок відсутності психотерапевтичних практик.

Особливості лікаря:

- відхід від класичних методів діагностики;

- виражений економічний підхід до лікування;

- зростання дегуманізації в медицині в умовах вузької спеціалізації;

- небажання вникати в умови життя хворого.

Для формування лікаря необхідні:

- лікарські знання;

- вміння;

- етичний і деонтологічний стиль мислення і поведінки.