Діалектика та її альтернативи. Концепції розвитку.

1. Діалектика як вчення про універсальні зв’язки та розвиток. Принципи Д.

2. Поняття зв’язку та закону. Класифікація зв’язків та законів.

3. Закон взаємного переходу кількісних та якісних змін. Структура закону та механізм його дії. Категорії якості, кількості, міри, поняття стрибка, види стрибків.

Ф цікавило питання, чи знаходиться оточуючий світ та людина в ньому в безперервному русі, розвитку, чи навпаки тут домінує незмінність, сталість. Ті ф-фи, які пояснювали гармонію світу, його логос та закони безперервним рухом та розвитком отримали назву діалектиків, а метод – діалектики. Ті ж ф-фи, що абсолютизували момент рівноваги, незмінності у природі та людській життєдіяльності отримали назву метафізиків. Елементи діалектики ми знаходимо у Ф стародавньохо Сходу – у даосизмі.

В ньому підкреслюється, що у піднебесній все тече, все змінюється, не існує нічого вічного. Одні речі виникають, інші зникають. Молоде стає старим, одне народжується, інше вмирає.

У стародавній Греції наївна діалектика була представлена у вченні Геракліта із Ефесу. На його думку гармонія є наслідком безперервного руху та змін у природі (Panta rey). Геракліт рушійною силою розвитку вважає єдність та боротьбу протилежностей. „В нашому тілі, - пише він, - одночасно співіснують і мертве, і живе; і спляче, і неспляче; і молоде, і старе”.

Діалектичні поняття, їх розвиток представлені Ф Сократа та Платона. З т.з. Сократа справжня думка, мислення формуються завдяки зіткненню протилежних точок зору. Платон показує, що методично проведений до кінця аналіз, породжує синтез – ті знання, що були відсутні на початку аналізу. Показує взаємопереходи від більш простих до складних понять.

Арістотель протиставляє Д аналітику. Д у Арістотеля представлена у вченні „Про матерію та форму, дійсність та можливість”.

У середньовічній Ф Д розглядається як мистецтво ведення дискусій, полемік, як мистецтво відокремлення істинних знань від хибних суджень.

Накінець, Д найбільш вдало представлена у вченні Миколи Кузанського та Дж. Бруно, у Д.Дідро, у Ф Нового часу.

Д як наукове вчення про універсальні зв’язки та розвиток завдячує німецькій класичній Ф – Гегелю. Він вперше, шляхом узагальнення теоретичних знань окремих наук та людської діяльності чітко формулює основні закони, принципи та категорії Д. Д у Гегеля набуває закінченого наукового дослідження. Після Гегеля вона лише наповнюється тим чи іншим змістом.

Що характерно та суттєво для Д? Які основні принципи?

1. Об’єктивність. Д завжди прагне розглядати ті чи інші матеріально-духовні утворення, явища, процеси такими, якими вони існують об’єктивно у всій сукупності, внутрішніх та зовнішніх зв’язках та взаємозалежності.

2. Д завжди розглядає речі і їх розумне відображення, поняття в їх взаємному поєднанні, русі, функціонуванні та зникненні. З т.з. Д варте загибелі все те, що існує. Д вимагає, щоб принцип зв’язку поєднувався з принципом розвитку.

3. Д наполягає на тому, що закони буття та мисленя співпадають. Другий є лише спосіб відображення перших.

Так звана об’єктивна Д панує у всій природі, а суб’єктивна Д або діалектичне мислення – є лише шляхом відображення руху природи, шляхом єдності протилежностей, який і зумовлює життя природи своєю постійною боротьбою і переходом від однієї форми буття до іншої. Якщо Д – це вчення про універсальний зв’язок та розвиток, то виникає питання: „Що таке зв’язок? ”. Зв’язок – це залежність того чи іншого матеріального чи духовного утворення від інших/іншого у певному відношенні.

Ф на протязі багатьох століть розрізняє 2 типи зв’язків: генетичні і актуальні. Генетичні зв’язки вказують на схожість, подібність тих чи інших утворень між собою, на наявність в них загального – генезису. Актуальні зв’язки – це суть-зв’язки, які виникають у даний момент внаслідок взаємодії тих чи інших утворень між собою. Генетичні та актуальні зв’язки взаємодоповнюють один одного і між ними також існує зв’язок.

Лекція 41

Окрім типів зв’язків існує також незліченна кількість форм зв’язків: внутрішніх та зовнішніх, просторово-часових, причинно-наслідкових, безпосередніх і опосередкованих, прямих і зворотніх, випадкових, необхідних і закономірних, суттєвих та несуттєвих. Вивчаючи та досліджуючи нормальну та пошкоджену життєдіяльність організму ми зустрічаємось з різноманітними типами та формами зв’язку. Є зв’язки, які характеризуються випадковістю, нестійкістю, тимчасовістю, а є зв’язки, які мають об’єктивний внутрішній, суттєвий, необхідний характер, який характеризується також повторюваністю та сталістю. Коли зв’язок характеризується об’єктивністю, необхідністю, чуттєвістю, сталістю та повторюваністю, то такий зв’язок називається законом.

Закон – необхідний, об’єктивний, суттєвий, повторний зв’язок. Він вказує на певний порядок та послідовність функціонування і тенденцію розвитку. У Ф та науці розрізняють 2 великих класи законів:

1. Динамічні;

2. Статистичні.

Динамічні закони відображають жорсткі причинно-наслідкові зв’язки та відношення, лінійну залежність. В негативному формулюванні це значить, - якщо вчений не встановив причинно-наслідкового зв’язку і не може відповісти на питання: „Чому це так, а не інакше? ”, - він не встановив динамічний закон.

Статистичні закони – це закони масових випадкових явищ. Методологічної основою їх є теорія ймовірності, багатозначна логіка та математичний аналіз. Статистичні закони набули статусу наукових у 2-й половині XIX ст. завдяки фундаментальним працям бельгійського математика Кетле, а також на початку XX ст. завдяки працям російського математика Чупрова.

Крім динамічних та статистичних законів розрізняють закони окремих наук (хімії, фізики, біології), закони регіональних наукових дисциплін (кібернетика – стик нейрофізіології, модальної логіки та технічної думки), загальні і універсальні. До універсальних законів відносять більшість законів математики, а слідом за Гегелем сюди відносять і закони діалектики. У своїй науці логіки Гегель чітко визначає і формулює 3 основні закони діалектики:

1. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін;

2. Закон єдності і боротьби протилежностей;

3. Закон заперечення заперечення.