Започаткування фізичного методу Галілеєм (за книгою Е.Гусерля Криза європейських наук).

Головна ідея Галілеєвської фізики - природа як математичний універсум. Високий рівень геометрії був для Галілея традиційним способом мислення, який дозволив співвіднести емпірію та математичні ідеї. Саме геометрія, з присущою їй наївною апріорною очевидністю визначила мислення Галілея та спонукала його висунути ідеї фізики. Г. вважає, що геометрія сприяє однозначному визначенню чуттєвого світу: використовуючи її мат.методи, можна подолати відносність суб'єктивних поглядів, які є суттєвими лише для емпір.споглядання світу. При абстрагованому підході до навколишнього світу, ми пізнаємо в досвіді прості просторово-часові форми тіл. Наукове пізнання світу можливо та має сенс лише тоді, коли відкрито методи, які дозволяють конструювати безкінечність каузальних зв'язків світу (каузальність= причинність) від самих нестійких, які дані у безпосередньому досвіді, до відносно стійких. Причому ця конструкція повинна бути доведеною. Досягнення мат-ки:

1 Мат-ка створила ідеальну об'єктивність за доп. ідеалізації фізичного світу та його просторово-часової оформленості. З невизначених, всезагальних форм простору і часу, притаманних життєвому світу, із властивих йому емпірично споглядальних форм мат-ка створила об'єктивний світ, нескінченну тотальність ідеальних предметностей, які визначаються методично та завжди однозначно.

2. Мат-ка, яка контактує з мистецтвом вимірювання (керує цим вимірюванням), переходячи від світу ідеальних сутностей до емпірично споглядального світу, показує, що може бути досягнутим універсальний, дійсно споглядальний світ в самих речах. Не дивлячись на те, що маємо справу з мат­кою форм, мат-ка досягає об'єктивно реального пізнання нового роду, а саме апроксимативно наближеного до світу її власних ідеальних сутностей. За доп. чистої мат-ки та практичного мистецтва вимірювання можна побудувати для всього фізичного світу зовсім нове індуктивне пророчення, а саме на основі вже даних та вимірених хар-к форм розрахувати ті хар-ки, які ще невідомі та недоступні для безпосереднього вимірювання. Т. ч. ідеальна геометрія, відчужена від світу, стає прикладною і разом з тим всезагальним методом пізнання реальності.

Мат-ка як царство об'єктивного знання (та техніка під її керівництвом) була для Галілея центром інтересів, направлених на філ. пізнання світу і раціональну практику. Потрібно знайти методи вимірювань всього того, що охоплює геометрія, м ат-ка форм в їх ідеальності і апріорності. Весь світ повинен розкрити себе як математично-об'єктивний, якщо ми будемо, вивчаючи окремі факти, виходити з того, що все в них вимірюване за доп. прикладної геометрії.

Галілей вважав, що предмет відкриттів у фізиці - намагання розкрити приховану безкінечность за доп. методів вимірювань. Г. вважає, що мистецтво вимірювання вимагає постійного вдосконалення та уточнення. Сенс будь-якого вимірювання полягає в тому, щоб наближатися до недосяжного, ідеально-тотожньому полюсу, а саме до певних мат. сутностей, або числових конструцій, що належать даним сутностям. Косвенна математизація світу, яка розгорталася як методологічна об'єктивація споглядального світу, призвела до загальних числових формул, які один раз знаходять, а потім використовують для фактичної об'єктивації окремих випадків. Ці формули виражають всезагальні причинні зв'язки, " з-ни природи", з-ни реальних залежностей у формі функціональної залежності чисел.

Г. неодноразово підкреслює, що сутність природознавства полягає в тому, що спосіб його буття бути безкінечно гіпотетичним та нескінченно перевіреним знанням.

У Г. математизовано природу - це ідеалізація, здійснена за допомогою сучасної йому математики, природа (сучасною мат. мовою) є матем багатоманіттям. (Згідно кон-ції Г, нескінченна природа стає своєрідною прикладною мат-кою). Математика, що відображає універсальні форми природних закономірностей, виступає для Галілея найважливішим засобом перевірки взаємної узгодженості фактичних даних та ідеалізованих теоретичних побудов. Він ввів поняття ідеалізованих об'єктів -уявних об'єктів з певними властивостями. З цими об'єктами виконуються уявні експерименти, аналіз яких дозволяє виконати логічні наслідки принципового значення.

Згідно з Галілеєм логічні конструкції з ідеалізованих об'єктів можна розглянути як науково достовірні при наступних умовах: 1. вся їх си-ма є внутрішньо узгодженою; 2. ідеалізації та теоретичні моделі, що відображають загальні закони даної сфери явищ, дозволяють з'єднанням позицій пояснити всю сукупність експериментальних фактів та передбачити ще не спостережувані події; 3. вони не є допоміжними чи фіктивними побудовами, а відобр. загальні закони даної сфери явищ, картину світу.

Галілей ввів ряд теоретичних ідеалізацій, які дозволили потім відкрити фундаментальні закони механіки. У своєму світорозумінні Галілей виходив з геометрії, а саме з того, що проявляється чуттєвим чином і може бути математизованим, при цьому він абстрагувався від суб'єктів пізнання як від особистостей. Вперше була сформульована ідея природи як реального і замкненого фізичного світу, що за Гуссерлем і стало передумовою розвитку європейських наук.

Висновки: Галілей один із засновників фізики, він започаткував фізикалістське розуміння природи. Він відкрив математичну природу, висунув ідею методу, нескінченого шляху фізичних досліджень та відкриттів. Окрім універсальної каузальності споглядального світу (як його інваріантної форми), він відкрив " з-н причинності", " апріорної форми" істинного (ідеалізованого і математичного) світу, відкрив з-н " точной законосообразности ", завдяки якому кожна подія ідеалізованної природи почала розглядатися з точки зору точних законів. При всіх новаціях науки зберіглася ідея природи, математичної самої по собі та інтерпретованої нами завдяки формулам.

14. Логiчне прояснення думок як завдання фiлософiї, поняття логiчного атомiзму (за книгою Л.Вiтгейнштейна “Логiко-фiлософський трактат”)

Витоки концепції логічного атомізму варто шукати у працях Б. Рассела. Теорія логічного атомізму – це спроба побудови ідеальної мови засобами логіки, яка мала б стати основою науки. Згідно з концепцією логічного атомізму, світ – це сукупність не пов’язаних між собою атомарних (елементарних, базових) фактів. Їх еквівалентами у мисленнєвій сфері виступають логічні атоми (універсалії, властивості, відношення) – факти, які і повинен аналізувати філософ

Логіко-філософський трактат» Вітґенштайна надихнув Віденський гурток на створення програми логічного позитивізму.

Логіко-філософський трактат

Структурно «Логіко-філософський трактат» складається із семи афоризмів, що супроводжуються розгалуженою системою пояснюючих речень. Змістовно він пропонує теорію, що вирішує основні філософські проблеми через призму співвідношення мови і світу.

● Мова і світ — центральні поняття всієї філософії Вітґенштайна. У «Трактаті» вони предстають як «дзеркальна» пара: мову відображає світ, тому що логічна структура мови ідентична онтологічній структурі світу.

● Світ складається з фактів, а не з об'єктів, як вважається в більшості філософських систем. Світ представляє весь набір існуючих фактів. Факти можуть бути простими і складними.

● Об'єкти є те, що, вступаючи у взаємодію, утворює факти. Об'єкти мають логічну форму — набір властивостей, які дозволяють їм вступати у ті або інші відносини.

● У мові прості факти описуються простими реченнями. Вони, а не імена, є простими мовними одиницями. Складним фактам відповідають складні речення.

● Вся мова — це повний опис всього, що є у світі, тобто всіх фактів.

● Мова допускає також опис можливих фактів. Така представлена мова цілком підкоряється законам логіки і піддається формалізації. Всі речення, що порушують закони логіки або що не відносяться до спостережуваних фактів, вважаються Вітґенштайном безглуздими. Так, безглуздими виявляються речення етики, естетики і метафізики.

● Важливо розуміти, що Вітґенштайн зовсім не мав наміру тим самим позбавити значущості області, які його самого хвилювали надзвичайно, але затверджував даремність у них мови. «Про що не можна говорити, про те слід мовчати» — такий останній афоризм «Трактату».

На погляд Вітґенштайна, мова нерозривно вплетена в тканину життя, й як складова частина цієї тканини вона працює порівняно без проблем. Філософські проблеми виникають тоді, коли мову змушують покинути власну домівку й відправляють у метафізичне середовище, де все звичні й потрібні віхи й контекстуальні підказки відсутні, можливо навмисне усунуті з причин, які здаються для філософів розумними, але саме з яких за Віттгенштайном випливають труднощі. Вітґенштайн описує метафізичне середовище як крижану ковзанку без тертя, де здавалося б існують ідеальні умови для філософськи й логічно досконалої мови (мови «Трактату»), де всі філософські проблеми можна розв'язати без плутанини й неясностей щоденного контексту, але де, саме через відсутність тертя, мова власне не може взагалі виконати жодної корисної роботи. В «Дослідженнях» часто говориться про холостий хід і про те, що мова «на канікулах» або виступає просто «прикрасою» — усе для того, щоб виразити ідею відсутності того, чого бракує в філософському контексті. Щоб розв'язати проблеми, які тут зустрічаються, на думку Віттгенштайна, філософ повинен покинути крижану ковзанку й повернутися на «грубу землю» буденної мови: тобто філософ повинен повернути словам щоденний вжиток, відмовившись від метафізичного.

Нова філософія Вітґенштайна є швидше набором методів і практик, ніж теорією. Автор сам вважав, що тільки так може виглядати наукова дисципліна, постійно змушена пристосовуватися до свого змінного предмету. Погляди пізнього Вітґенштайна знайшли прихильників перш за все в Оксфорді і Кембриджі, давши початок лінгвістичної філософії.

Значення ідей Вітґенштайна велике, проте їх інтерпретація, як показали декілька десятиліть активної роботи в цьому напрямі, представляє велику складність. Це в рівній мірі відноситься і до його «ранньої», і до «пізньої» філософії. Думки і оцінки значно розходяться, побічно підтверджуючи масштабність і глибину творчості Вітгенштейна.