Індуктивний метод і поняття позитивних наук (О.Конт, Г.Спенсер, Дж.Мілль).

Засновником індуктивного метода вважають Ф. Бекона, який в трактаті „Новий органон” проголосив метою науки збільшення влади людини над природою. Для цього людині необхідно відмовитись від забобонів та хибних уявлень. Єдиним надійним джерелом пізнання, за Беконом, є досвід, а єдиний правильний метод пізнання – індукція.

Філософські ідеї Бекона і Юма та природничі Галілея і Ньютона призвели до виникнення цілої методології – індуктивізму. Згідно до неї, тільки ті судження можуть бути прийняті як наукові, які описують чітко встановлені факти або явища або є їх неспростовними індуктивними узагальнення.

Головні парадигми індуктивізму:

1) відкриття Ньютоном закона гравітації шляхом індуктивного узагальнення кеплерівських „феноменів” руху планет.

2) Відкриття Ампером закона електродинаміки завдяки індуктивному узагальненню власних спостережень властивостей електричного струму.

Безсумнівні досягнення індуктивізму зробили його найбільш впливовою науковою методологією, і з ростом ролі науки індуктивний метод стає основою позитивізму.

Позитивізм виник у Європі в XIX столітті. У його історії виділяються вчення Огюста Конта, Джона Стюарта Мілля та Герберта Спенсера, яких відносять до напрямку " перший позитивізм".

Позитивізм оголосив одним з своїх перших вихідних принципів неможливість існування філософії у класичному розумінні, тобто коли вона включає в себе певну теорію буття та відношення до нього у вигляді деякого теоретичного світогляду. Спільним для більшості позитивістів є " сциєнтистська" теза Чарльза С.Пірса: " наука замінює собою філософію ".

Засновником позитивізму визнається О.Конт. Його основні праці ґрунтуються на концепції, згідно якої будь-яка теорія, побудована на визнанні існування та пізнавальності об'єктивної реальності, є " метафізикою". Наука повинна відмовитись від положень, що не доводяться, і обмежитись описом зовнішньої структури явища, відповідаючи на питання " Як? " відбувається явище, а не на питання " Що? " я вляє собою сутність явища.

Взагалі, термін " позитивний" вживався у Конта у декількох відмінних, але взаємопов'язаних значеннях. Під " позитивним" він розумів дійсне (або реальне), безперечне, точне, практично корисне, відносне (на противагу спекулятивно-абсолютному), певним чином стверджуване і, врешті, вороже революційному. " Дійсне" і " безперечне" означали таке, що міститься лише у явищах, а " корисність" розумілась у вузькоутилітарному значенні.

Абсолютним предметом позитивної філософії, єдиної можливої філософії за Контом, є:

1) вивчення загальнонаукових положень, дослідження взаємних відношень і зв'язків у якості протидії далеко ідучій спеціалізації, створення системи однорідної науки;

2) вивчення логічних законів людського розуму;

3) вивчення плину роботи людського розуму на шляху дослідження.

Позитивісти були послідовниками традиції англійського емпіризму, зокрема філософії Юма, але Конт дійшов висновку, що всі існуючі теорії пізнання, в тому числі і теорія Юма, не проводять фундаментального розрізнення між досвідом та вірою як психологічним феноменом, а отже, вони є помилковими. Позитивісти бачили свою головну задачу в тому, щоб розграничити ці поняття, а отже відмовитись від пошуків першопричин, але отримати конкретне знання, що є абсолютно беззаперечним, реальним, корисним та зручним для використання, та зафіксувати таке знання в систему.

Згідно позитивізму, основний масив знань, потрібних в повсякденному житті, отримується в спеціальних науках, причому формою цього знання вважається описове узагальнення.

Конт виходить з того, що поняття, котрі відповідають принципам позитивного пізнання, можуть бути побудовані лише при допомозі індуктивного методу Ф.Бекона, а цей метод узагальнює саме дані досвіду без внесення до них чужорідних суб'єктивних уявлень та понять, що не узгоджуються з відправними емпіричними даними.

Задача позитивної філософії – створення єдиної системи однорідної науки (однорідної у значенні метода, яким користуються всі науки – індуктивного) шляхом індуктивного узагальнення всієї сукупності знань певних позитивних наук.

Необхідною умовою досягнення цілі позитивної філософії, за Контом, є класифікація цих наук. Використання індуктивного методу привело Конта до створення класифікації позитивних наук на основі таких принципів:

1. від простого до складного

2. від абстрактного до конкретного

3. від древнього до нового

Конт розташував науки згідно порядку слідування від загального і такого, що легше вивчається, точного знання до окремого і складнішого для вивчення, а тому менш точного, знання: математика (яка містить у собі й теоретичну механіку), астрономія, фізика, хімія, біологія; на останньому місці у низці основних наук - " соціологія" (термін належить Конту).

Мілль

Першу ґрунтовну теорію експериментальної науки про природу та описового методу створив Мілль. За Міллем, єдиним джерелом пізнання є досвід, єдиним припустимим прийомом пізнання – індукція. Вона ж лежить в основі міркування логіки та аксіом математики, вона повинна встановлювати не причини, а тільки закони явищ. Міллем було розроблено 5 індуктивних прийомів (канонів):

1. єдиної відмінності

2. єдиної схожості

3. схожості та відмінності

4. залишків

5. супутніх змін

Задачу науки Мілль бачив в індуктивному впорядкуванні одиничних явищ. Мілль намагався показати, що нові теорії можуть бути знайдені при допомозі індукції через перерахування. Він описував процедуру індукції так: " Ми спостерігаємо, що кожна поява комбінації АВС супроводжується комбінацією аЬс, а кожна комбінація АВБ - комбінацією аЬд. Спостерігаючи цю послідовність досить часто, ми робимо висновок, що В є причиною сі, а сі - наслідком дії Б".

Але перша ж спроба позитивного викладу індуктивної логіки, як незалежної від психологічних факторів загальної методології наук, привела до виявлення факту, що " логіка є не тотожною із знанням". Т. ч., в науці залишається дещо, що не охоплюється вченням про метод, а саме - знання.

Спенсер загострює зафіксовану Міллем суперечність поміж логікою, як методом пізнання, і знанням. Спенсер почав виділяти необхідність досягнення найбільшого ступеню " об'єднаності", спільності знань, отриманих в результаті опису знань за допомогою позитивного методу. Розробка Спенсером такого методу привела його до відмови від початкової тези позитивізму про необхідність повного виключення " суб'єктивності", " психологізмів". Проте, він залишився вірним обраному Контом напрямкові на дослідження саме позитивної науки як головного предмету.

Спенсер першим в історії філософії починає розглядати Формальну фіксовану в символічних виразах логіку як різновид емпіричної діяльності людини. Ознакою емпіричності логіки слугує можливість стало повторювати логічні процедури і отримувати однозначні результати. Т. ч., логіка стає предметом індуктивного аналізу.

Схожість та різниця між філософією та наукою він бачив у ступені інтегрованості знань. " Наука є лише частково об'єднаною в систему, а філософія - абсолютно об'єднане знання". Якщо Міль користується принципом " емпірії даного моменту", то Спенсерове розуміння досвіду охоплює його еволюцію в різних поколіннях. Спенсер формулює поняття " акумуляції" досвіду як результату чуттєвих надбань попередніх поколінь.