Методологія науково-дослідних програм І.Лакатоса. Раціональна реконструкція історії науки.

Лакатосом був запропонований варіант історіко-методологічної моделі наукового знання. Відповідно до його концепції фундаментальною одиницею оцінки повинна бути не ізольована теорія чи сукупність теорій, а " дослідницька програма ". Остання включає в себе

конвенційно прийнятне (і через це " не спростовне" згідно з раннім прийнятним рішенням) " тверде ядро ",

" захисний пояс " ї

сукупність методологічних правил - " негативну евристику ", яка вказує, яких елементів дослідження слід уникати, і " позитивну евристику ", яка вказує на шляхи досліджень, яким слід надати перевагу. Твердження, яке є " твердим ядром" у рамках даної програми приймається як незаперечне.

«Позитивна евристика» (відкриття, пошук) визначає проблеми для дослідження, виділяє захисний пояс допоміжних гіпотез, передбачає аномалїі і переможно перетворює їх у підтверджуючі приклади. Тобто вона є інструкцією по поліпщенню пояснювальних моделей теорії. Вчений бачить аномалії, але оскільки його дослідницька програма витримує їх натиск, він може ігнорувати їх: " позитивна евристика" - проблеми, які на думку Лакатоса, в першу чергу диктує вченому вибір поблеми. А " негативна еврістика " запобігає експерементальному спростуванню " твердого ядра" теорії (методологічні принципи змінювати допоміжні гіпотези, не торкаючі " твердого ядра"), а також вона виключає радикально нові спроби пояснення. " Захисний пояс" оберігає " тверде ядро" від спростування, але замінюється і вдосконалюється завдяки правилам коретивної евристики, а також за допомогою процедур фальсифікації і підтвердження. У картині наукової гри, яку пропонує методологія дослідницьких програм вихідним пунктом є не встановлення фальсифікованої (несуперечливої) гіпотези, а висування дослідницьких програм. Просто фальсифікація не веде за собою відкидання відповідного твердження. Прості фальсифікації (аномалії) повинні бути зафіксовані, але зовсім не обов’язково реагувати на них. Науковий процес за Лакатосом виражається скоріше у здійсненні веріфікації додаткового змісту теорії, ніж виявленні фальсифікуючих прикладів. Емпірічна " фальсифікація" і реальна " відмова від теорії стають незалежними подіями". Прогрес теорій раціональності в науці полягає у відкритті нових історічних фактів і все більшому розширенні раціоналної рекострукції історії науки, пронизаної оціночними характеристиками, тобто, теорія раціональності в науці прогресує, якщо в ній проявляється " прогресивна" дослідницька програма. Лакатос має великі можливості для опису реального процесу розвитку наукового знання, одже кожен період розвитку науки характерезується у нього концептуальною боротьбою декількох дослідницьких програм. Найбільш тонкий і відповідальний момент будь-якої історіографічної концепції - пояснення моменту переходу від однієї наукової теорій до іншої, або пояснення процесу отримання нового знання. Лакатос далекий від того, щоб пояснювати перемогу однієї конкуруючої дослідницької програми над іншої актом віри. Він наводить досить коректні критерії для таких понять, як прогресивні та регресивні дослідницькі програми. Але при цьому слід мати на увазі, що з точи зору Лакатоса розумним можна бути заднім числом. Тобто після того, як одна програма поступилася місцем іншій, ми можемо, визнати, що програма-переможець була прогресивною, а переможина регресивною. У момент зміни дослідницьких програм застосувати ці критерії можливо, і Лакатос приходить до висновку, що в його методології для моменту зміни програм не може бути ніякого раціонального пояснення. Більш того, у нього відсутнє раціональне пояснення і виникнення нової дослідницької програми.

Для того, щоб створюване в межах цієї методології розуміння науки не було тільки свого роду грою, а було " епістимологічно (епістимологія - знання) раціональним заходом", Лакатосу потрібно було сформулювати певний " індуктивний" (метафізичний) принцип, який би зв’язав правила наукової гри з реальністю. Сам Лакатос це прекрасно усвідомлював, але в межах своєї теорії він такого індуктивного принципу сформулювати не зміг. Через це в розумінні Лакатоса не є діяльністю вчених по встановленню об’єктивної істини, і, отже, його історизм не вийшов за межі конвенціалістських філософських установок.