РОЗДІЛ 1. спеціальності «Історія»

КУРСОВА РОБОТА

«Судова реформа 1864 р.»

студента ІІ курсу

спеціальності «Історія»

Азізова Фаріда Бахтіяровича

Науковий керівник:

доц. Коробка В.М.

Маріуполь – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми обумовлена тим, що судово – правова реформа стала складовою частиною новітнього українського державотворення. Відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженої постановою Верховної Ради ще в 1992 р., головною її метою виступає реалізація демократичних ідей правосуддя, вироблених світовою наукою і практикою, гарантування права громадянина на розгляд його справи компетентним і неупередженим судом у змагальному процесі.

Конституція та Закон України «Про судоустрій» передбачають необхідність залучення громадян до здійснення правосуддя за допомогою таких інститутів безпосередньої демократії, як народні засідателі та суд присяжних. Впровадженню цих установ сприятиме поступова уніфікація та адаптація українського законодавства до норм європейського права в процесі євроінтеграції України.

Проте внаслідок тривалої та несистемної державної політики у вітчизняному правосудді бачимо приклади порушення принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, втручання у справи суду з боку адміністрації, беззаконня та корупцію.

Суттєвий внесок у розробку теоретичного підґрунтя новітньої судової влади зможе зробити більш повна та достовірна реконструкція історичного досвіду перетворень форм судоустрою та судочинства. Яскравим прикладом ефективного функціонування демократичного суду є система правосуддя в Російській імперії за Судовими статутами 20 листопада 1864 р.

Актуальність дослідження пов’язана й з тим, що судова реформа 1864 р. та її проведення комплексно не вивчена і потребує наукової уваги сучасних дослідників. На сьогодні маємо лише праці, які за територіальним або інституціональним принципом носять фрагментарний характер і не розкривають всього процесу докорінної реформи суду в українських губерніях у другій половині ХІХ ст.

Об’єктом дослідження виступає судоустрій та судочинство в підросійській Україні 1848 – 1880 рр.

Предметом курсової роботи є судова реформа 1864 р., розробка Судових статутів, процес їх прийняття та впровадження на території українських губерній Російської імперії.

Хронологічні межі курсової роботи охоплюють період з 1848 р. до 1880 р. Нижня межа заснування – спеціального ІІ відділення канцелярії імператора з розробки положень щодо реформування судової частини. Верхня межа – офіційне закінчення впровадження Судових статутів 20 листопада 1864 р. на українських землях імперії.

Географічні межі – Російська імперія станом на 1864 – 1880 рр.

Історіографія теми. Судова реформа, розпочата в 1864 р., одразу викликала увагу істориків, юристів і публіцистів, які вступили в дискусію. У 1860-х рр. у світ виходять перші науково-публіцистичні праці, основною метою яких був аналіз та визначення перспектив розвитку нового суду, а також роз’яснення щодо застосування норм судових статутів. Дискусія щодо реформи проводилась між двома напрямками тогочасної історіографії ліберального та консервативного (охоронного). Консерватори і ліберали вже у 1860-х рр. дійшли спільного висновку, що стара система правосуддя вичерпала себе і були потрібні докорінні зміни, для подолання кризи суду [24, с. 3]. Ліберали (І. Гессен, А. Коні, М. Філіпов, Г. Джаншиєв та ін.) виступали за якнайшвидшу повну перебудову системи правосуддя за зразками європейської судової практики задля подолання його важкого становища. Консерватори (М. Катков, П. Леонтьєв, Н. Коркунов) висловлювали негативне ставлення до реформи, вважаючи її штучною, та виступали за поступову заміну старої системи суду шляхом зміни структури судових установ, а також формування високофахового кадрового складу судової гілки влади. Більшість інформації щодо громадської дискусії збереглося на шпальтах періодики того часу – газетах «Московские ведомости», «Русский вестник» та «Русская старина» [36].

У загальних працях ХІХ – поч. ХХ ст. А. Сафонова [87] і Г. Джаншиєва [35] судова реформа розглядається у зв’язку з іншими перетвореннями. При цьому увага акцентувалась на ролі особи імператорів в проведенні і згортанні реформ.

У комплексному дослідженні з історії проведення реформи І. Гессена увагу зосереджено на ставленні урядових кіл і суспільства до реформованого правосуддя, поміж іншого аналізувалися й основи Судових статутів [31]. У статтях Г. Джаншиєва комплексно розглянуто етапи реформи – розробка, підготовка, впровадження Судових статутів, діяльність видатних юристів Д. Зам’ятіна, Д. Ровінського, С. Зарудного [35]. Г. Джаншиєв керувався виключно позитивними сторонами діяльності пореформених судових органів.

Розгляд впровадження та функціонування суду присяжних в імперській судовій системі одним з перших здійснив М. Буцковський у монографії «О приговорах по уголовным делам решаемым с участием присяжных заседателей» (СПб., 1866). Ця робота характеризується викладом коментарів до найважливіших статей Устрою судових установлень, які регламентували діяльність суду присяжних. Автор проаналізував рівень репресивності нового правоохоронного інституту та його якісний склад [24].

О. Бобрищев-Пушкін у дослідженні «Эмпирические законы деятельности русского суда присяжных» (М., 1897) розмірковував над правосвідомістю російських присяжних, використовуючи не тільки свої особисті враження, але й статистику та аналіз вердиктів [20].

У спеціальній праці М. Буцковського «О деятельности прокурорского надзора вследствие отделении обвинительной власти от судебной» (СПб., 1867), розглянуто реорганізаційні заходи в правоохоронній системі та визначено місце і роль прокурора-обвинувача під час судового процесу за участі присяжних повірених та присяжних засідателів [23].

Отже, ми можемо визначити, що дореволюційні праці є важливими для нас через те, що вони розкривають процес розробки та впровадження реформи суду. Недоліком зазначених праць є відсутність об’єктивної критики та ідеалізація Судових статутів 20 листопада 1864 р. Причиною такого стану речей стала жорстка цензура, що домінувала в Російській імперії.

Радянська історіографія також зробила певний внесок у дослідження судової реформи. Щоправда, більшість праць зазначеного історіографічного періоду у своїх висновках орієнтувалась на праці В. Леніна, який суперечливо ставився до проведення реформи суду та називав її недосконалою, односторонньою, а також «буржуазною» [57, с. 401 – 419]. У 1930-х рр. через скасування інституту суду присяжних та негативні відозви на його адресу, дослідження цієї проблематики не проводились. У подальшому найбільш системні наукові дослідження проводилися лише до сторіччя реформи, а потім носили несистемний та епізодичний характер. Разом з тим радянські науковці у контексті аналізу внутрішньополітичного розвитку Російської імперії, суспільно-правових відносин та інституту влади в цілому, поклали початок науковій дискусії щодо сутності та значення Судових статутів 1864 р. [91, с. 2].

Вагомий внесок у дослідження судової реформи зроблено Б. Віленським, який висвітлив розробку проектів судової реформи в монографії «Підготовка Судових статутів 20 листопада 1864 в Росії» (Саратов, 1963) [26]. Пізніше світ побачила друга його праця «Судова реформа та контрреформа в Росії» (Саратов, 1969), в якій автор детально розглянув історіографію проблеми, хід реформи та її згортання [27].

В 70 – 80-ті рр. ХХ ст. вийшло багато праць, присвячених окремим аспектам судової реформи. Серед них монографія П. Щербини, що висвітлювала перебудову судоустрою в Правобережній Україні [99]. Сутність реформи час від часу висвітлювалась у науковій періодиці [50; 79; 97]. Історіографічний аналіз робіт радянських вчених з проблеми здійснено Н. Корневою [51].

Отже, досягнення радянських вчених з проблеми реформування суду полягали у тому, що дослідники спробували проаналізувати сутність реформи, механізми взаємодії нової судової влади та імперської адміністрації. Світ побачили праці про реалізацію реформи в окремих регіонах імперії. Разом з тим у радянській історіографічний період, фактичний матеріал розглядався через призму класового підхіду, конкретних ленінських оцінок, що ставало на заваді всебічного та об’єктивного розгляду.

На сучасному історіографічному етапі проблема, природньо, досліджується в Росії та Україні. На початку 1990-х рр. велась наукова дискусія щодо значущості введення Судових статутів 1864 р. в контексті великих реформ [71]. Такі вчені, як А. Верещагіна [25], Л. Захарова [39], О. Демичев [34], А. Трусов [85] – висвітлюють загальні питання та сутність судової реформи. О. Афанасьєв [18; 19], О. Геворгиз [29], С. Казанцев [82] – присвятили роботи різним аспектам розробки, підготовки, становлення та еволюції суду присяжних.

А. Попова розглянула вплив реформи на суспільний розвиток та політичну культуру в Російській імперії [67]. Роль видатних юристів в реформі суду висвітлювали Д. Легкий [55; 56], О. Репніков [72], В. Терешков [84].

У статті С. Лонської розглядався інститут мирового судді, з використанням статистичних матеріалів. Наприкінці 1990-х рр. вийшов навчальний посібник «Судебная реформа 1864 г. в России» (Новосибірськ, 1999) укладачами якого є Л. Бєлковець та В. Бєлковець [80]. Ця монографія здебільшого повторює положення Б. Віленського, окрім ролі революційного впливу як чинника реформи.

Українські правознавці досліджують проблеми функціонування суду присяжних (О. Сидорчук [78], О. Середа [77], В. Кульчицький [52; 53; 54], І. Зубочова [40]), питання формування адвокатури (В. Святоцька [75]), мирові суди (Д. Шигаль [98]), інститутів апеляції (Н. Бондаренко-Зелінська [21]) та організації прокуратури (Р. Савуляк [73]). Більшість праць вийшли вже у 2000-ні рр., що вказує на прогресивний рух української історичної та історико-правової наук.

При дослідженні проблеми впровадження Судових статутів 20 листопада 1864 р. в Україні для нас є корисними краєзнавчі дослідження, прикладом яких є матеріал, зібраний маріупольськими краєзнавцями Р. Божко, Р. Саєнко та ін. [59].

Проаналізувавши українську історіографію, ми можемо констатувати, що правознавці та історики активно долучились до дослідження судової реформи на сучасному етапі.

Отже, реформа судової системи 1864 р. досліджена досить добре. Проблемою залишається відсутність комплексних праць щодо впровадження судової реформи та функціонування нових інститутів. Пік дослідження цієї теми припав на часи ще Російської імперії, де конкурували два протилежні погляди щодо долі та принципів судових статутів 20 листопада 1864 р. У радянські часи дослідженню судової реформи було приділено увага із відчутним впливом класового підходу. На сучасному етапі дослідження в Росії та Україні ведеться на середньому рівні інтенсивності, у зв’язку з еволюцією історичною науки та переосмисленням минулих методів досліджень та аналізу історичних подій, явищ та діячів.

Мета дослідження полягає у розгляді передумов судової реформи, етапів розробки, підготовки та процесу впровадження Судових статутів 20 листопада 1864 р. в підросійській Україні. Реалізація мети потребує вирішення наступних дослідницьких завдань:

– розглянути передумови перебудови системи судоустрою в імперії;

– дослідити процес розробки Судових статутів 20 листопада 1864 р., та позицію громадськості щодо майбутньої реформи;

– визначити структуру та принципи Судових статутів 20 листопада 1864 р. як нормативно-правової основи реформи;

– охарактеризувати впровадження судової реформи 1864 р. в підросійській Україні.

Джерельну базу курсової роботи становлять законодавчі акти, діловодні документи, епістолярні матеріали, мемуари діячів реформи та її сучасників. Серед законодавчих документів головне місце належить Судовим статутам 1864 р., які складаються з «Указа Правительствующему Сенату» 20 листопада 1864 року [13], «Учреждения судебных установлений»[16], «Устава уголовного судопроизводства» [15], «Устава гражданського судопроизводства» [12], «Устава о наказаниях, налагаемых мировыми судьями» [14]. У цих законодавчих актах викладена сутність та принципи функціонування нової системи судочинства. Процес впровадження статутів регламентує постанова Сенату «Основные начала преобразования судебной части в России» від 29 вересня 1862 [5, 109 – 111].

Законодавчі акти, що регламентують процес впровадження реформи на території України: «О введении в действие Судебных уставов 20 ноября 1864 г. в губерниях: Харьковской, Курской, Орловской и Воронежской и в уездных городах: Бахмут и Славяносербск Екатеринославской губернии и Липецк, Лебединск и Усмань Тамбовской губернии. Высочайший указ, данный Правительствующему Сенату от 10 января 1867 г.» [3], «О порядке введения Судебных уставов 20 ноября 1864 г. в губерниях: Харьковской, Курской, Орловской и Воронежской. Открытие Харьковской судебной палаты и окружных судов Харьковской губернии. Высочайшее повеление, предложенное сенату управляющим министерством юстиции от 28 октября 1867 г.» – надають відомості щодо механізму впровадження та принципів формування органів судочинства в майбутньому підпорядковані Харківській окружній судовій палаті[4]. «Расписание числа нотариусов в губерниях и уездах, входивших в округ Харьковской судебной палаты. 1867» – дає низку фактів про устрій супутній судовій системі - нотаріату, що також був новиною для України [8].

Внаслідок активної роботи нових інститутів суду в кінці ХІХ – поч. ХХ ст. видаються довідкові видання: збірники кримінальних, цивільних справ [6; 83] офіційних роз’яснень щодо роботи органів судочинства [5; 10].

Джерельна база дослідження є достатньою для об’єктивного та ґрунтовного дослідження судової реформи 1864 р.

Методологія дослідження. Наукове пізнання судової реформи 1864 р. забезпечена принципами історизму, системності та об’єктивності. Саме ці регулятивні засоби визначали сутнісний бік пізнання і спрямували розвиток науково-дослідних дій.

Для розв’язання наукових завдань в курсовії роботі нами застосовувались наступні методи дослідження – системно-структурний – за допомогою якого ми розглядали судову реформу 1864 р. як складно організовану та саморегульовану подію в межах процесу модернізації імперського суспільства, порівняльно-історичний, що ґрунтується на зіставляння та виявлення загальних та особливих рис у впровадженні Судових статутів в українських губерніях імперії; історично-хронологічний – передбачає розгляд подій в хронологічному порядку та з відповідною логікою перебігу подій; нормативно-ціннісний – аналіз найважливіших подій та їх значення для розробки та перебігу реформи судочинства, біографічний який дозволив визначити роль і місце окремих осіб в процесі розробки положень судової реформи. Чільне місце посідають принципи історизму, системності, всебічності, об’єктивності, наступності.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використання його матеріалів, теоретичних положень і висновків для подальшого застосування в навчальному процесі. Дослідження може бути використане у науково – дослідницькій роботі, тобто, в процесі подальшого дослідження проблеми та корисним при підготовці навчальних занять середніх навчальних закладів з історії України.

Структура дослідження визначається його метою і завданнями. Курсова роботаскладається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ 1