ВИСНОВКИ. У ході розв’язання наукових завдань, зумовлених метою дослідження, було отримано результати, що зводяться до наступних підсумкових положень.

У ході розв’язання наукових завдань, зумовлених метою дослідження, було отримано результати, що зводяться до наступних підсумкових положень.

Історіографічний огляд показав, що Судова реформа 1864 р. на сьогодні не є остаточно дослідженою і викликає інтерес спеціалістів права та історії. На разі існує потреба проведення комплексного дослідження запровадження реформи.

Джерельна база з проблеми достатня. Джерела нами були розподілені на групи за походженням: це законодавчі акти, діловодні документи, епістолярні матеріали, мемуари діячів реформи та її свідків, а також періодика.

Дореформена судова система Російської імперії потребувала докорінного змінення, через її недосконалість та невідповідність цивілізаційному поступу держави і суспільства. Діяльність державних органів, що відали розглядом цивільних і кримінальних справ відрізняла. Формалізм, закритість та непрозорість слідства, наявність хабарництва, адміністративне втручання та низький фаховий рівень кадрового складу. Логічним наслідком цього було брак незалежності, справедливості, ефективності у функціонування судової системи. Криза суду поглиблювалась на фоні загострення становища усього державного ладу самодержавства. Разом з тим передумовою впровадження Судових статутів 20 листопада 1864 р. стали селянська та земська реформи 1860-х рр.

Нове законодавство про судоустрій старанно обмірковували за найактивнішої участі фактично всієї юридичної громадськості імперії. Видатні правознавці (С. Зарудний, М. Замятін, Д. Ровінський, Д. Стасов та ін.) стали авторами-розробниками нової судової система імперії. Підготовка реформи відбувалося в три етапи, в період з 1843 по 1864 рр. Загалом розробка статутів йшла поступово, обережно в залежності від політичної кон’юнктури. При розробці Судових статутів було використано досвід кращих досягнень вітчизняного та європейського правознавства, що дало змогу виробити універсальні принципи нового суду для російської дійсності: суд присяжних, відокремлення від адміністративної влади, гласність судового процесу, система мирових судів.

Судові статути 20 листопада 1864 р. як нормативно-правові документи реформи займають фундаментальне місце в розбудові нової модернізованої системи судочинства Російської імперії. Структура статутів відповідала основним складовим її організації та функціонування. Цивільний та кримінальний статути розкривали правовідносини між суб’єктами права. Устрій судових установлень визначав структуру, організацію та засади діяльності судової системи. Статут про покарання, які накладають мирові судді регламентував види проступків та засоби покарання, що застосовувалися мировою юстицією.

Нове законодавство імперії про судоустрій, запроваджуючи ще небачені інституції з чітко визначеними функціями, фактично створювало в державі помірно незалежну гілку влади.

Новостворені інституту – суд присяжних засідателів, присяжних повірених, мирової юстиції, нотаріату, що знаменували значний крок уперед у поступі судово-процесуального процесу імперії. Разом із тим модернізації було піддано прокуратуру, поліцію та слідство. Водночас закріплювався принцип дотримання державою всіх демократичних прав стосовно учасників суду: скасовано катування, запроваджено презумпцію невиносності, прозорість слідства, гласність судового процесу. Все це сприяло закріпленню принципів незалежності та неупередженості при розгляді цивільних та кримінальних справ.

У той самий час Судові статути регламентували кримінальний та цивільний процеси, адміністративну відповідальність посадових осіб та ін.

Комплексний характер реформи, її тісний зв’язок із селянською та земською реформами, демократичні засади, ефективний устрій стали запорукою появи довіри у населення до суду та його повноцінного функціонування як інституту, що справедливо вирішує конфліктні ситуації в суспільстві.

Неспроможність влади до кінця сприйняти дійсність та недалекоглядність суспільства залишили в системі суду малоефективні військові, волосні та комерційні суди які випадали із загального судочинства.

Однією з цілей реформи була остаточна уніфікація залишків національних норм судочинства. Судові статути 20 листопада 1864 р. протягом 14 років впроваджувались на території українських губерній та ліквідували залишки литовського, козацького та гетьманського судочинства, що завершило їх поглинання Російською державою.

Отже, Судові статути 20 листопада 1864 р. мали значний вплив на формування правової думки, через впровадження передових судово-процесуальних інститутів, головною метою яких був захист прав та свобод населення на безстанових та демократичних засадах. Реформа уніфікувала систему судоустрою всіх регіонів, що сприяло покращенню справ у суді і ліквідації залишків національних традицій та норм судочинства, що було типовим для імперій.