Права потерпілого

1. Протягом кримінального провадження потерпілий має право:

1) бути повідомленим про свої права та обов 'язки, передбачені цим Кодексом;

2) знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримі­нального провадження та закінчення досудового розслідування;

3) подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;

4) заявляти відводи та клопотання;

5) за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім'ї, майна та житла;

6) давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;

7) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом;

8) мати представника та в будь-який момент кримінального провадження від­мовитися від його послуг;

9) давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження;

10) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом;

11) знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосу­ються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження;

12) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при про­веденні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосу­ється інтимних сторін життя людини, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);

13) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у ви­падках, передбачених цим Кодексом;

14) користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом.

2. Під час досудового розслідування потерпілий має право:

1) на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;

2) отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

3) подавати докази на підтвердження своєї заяви;

4) брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час про­ведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з про­токолами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;

5) отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування.

3. Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:

1) бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;

2) брати участь у судовому провадженні;

3) брати участь у безпосередній перевірці доказів;

4) підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтри­мання державного обвинувачення;

5) висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покаран­ня обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

6) знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді;

7) оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примири­тися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом України про кримінальну відповідальність та цим Кодексом випадках при­мирення є підставою для закриття кримінального провадження.

1. Права потерпілого визначають обсяг та межі його дозволеної і гарантованої поведінки у кримінальному провадженні. Вони похідні від соціально-правового ро­зуміння потерпілого як особи, якій злочином завдано шкоди, і визначають процесу­альний статус потерпілого як учасника кримінального провадження. Широкий обсяг прав, якими наділяється потерпілий, покликані забезпечити його активну участь у кримінальному провадженні, що, у свою чергу, необхідна для повного виконання завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК.

Права потерпілого взаємопов'язані і взаємообумовлені. Вони можуть бути поді­лені на три групи: 1) права, які він має протягом всього кримінального провадження (ч. 1 та ч. 4 ст. 56 КПК); 2) права, які він має під час досудового розслідування (ч. 2 ст. 56 КПК); 3) права, які він має під час судового провадження (ч. 3 ст. 56 КПК). Права, якими потерпілий наділяється протягом всього кримінального провадження, мають загальний і наскрізний характер і можуть бути реалізовані на всіх етапах кри­мінального провадження. Права, якими наділяється потерпілий під час досудового і судового провадження, можуть бути реалізовані лише на відповідних стадіях про­вадження і визначаються специфікою цих стадій.

Реалізація потерпілим своїх прав можлива лише після визнання особи потерпілим у встановленому законом порядку (див. коментар до ст. 55 КПК). Делегування чи привласнення цих прав іншими особами, крім представника і законного представни­ка, на підставах і в порядку, передбачених статтями 58 та 59 КПК, не допускається.

Забезпечення прав потерпілого покладається на органи і осіб, які здійснюють кримінальне провадження: слідчого, прокурора і суд. Керівник органу досудового розслідування зобов'язаний у межах повноважень, наданих йому ст. 39 КПК, органі­зовувати діяльність слідчого із забезпечення прав потерпілого. Слідчий суддя покли­каний забезпечувати додержання прав потерпілого засобами судового контролю.

Право потерпілого бути повідомленим про свої права та обов'язки, передбачені КПК, реалізується за допомогою вручення йому уповноваженою особою пам'ятки про процесуальні права та обов'язки, передбаченої ч. 2 ст. 55 КПК (див. коментар до ст. 55). Указана пам'ятка повинна містити перелік прав і обов'язків потерпілого, пе­редбачених статтями 56 та 57 КПК, а також про засоби їх забезпечення (шляхом здійснення судового контролю та прокурорського нагляду). На прохання потерпілого права і обов'язки викладені у пам'ятці, мають бути йому роз'яснені особою, яка її вручила. Крім того, при проведенні окремих процесуальних дій, в яких бере участь потерпілий, йому повідомляються і роз'яснюються його права і обов'язки, як учасни­ка відповідної процесуальної дії. У судовому провадженні повідомлення потерпілому про права і обов'язки здійснюється відповідно до вимог ст. 345 КПК: судовий розпо­рядник роздає потерпілому в числі інших осіб, які беруть участь у судовому розгляді, пам'ятку про права та обов'язки, після ознайомлення з якою головуючий з'ясовує, чи зрозумілі потерпілому його права та обов'язки і у разі необхідності роз'яснює їх (про повідомлення про права і обов'язки в судовому провадженні див. коментар до ст. 345).

Потерпілий має право знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забез­печення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування. Це право надається потерпілому з метою забезпечити його обізнаність щодо основних етапів руху кримінального провадження, що, у свою чергу, є необхідною передумовою для активної участі у його здійсненні. Знання сутності підозри та обвинувачення передбачає інформування потерпілого щодо змісту письмового повідомлення про підозру (див. коментар до ст. 276 КПК) та обвинувального акта (див. коментар до ст. 293 КПК), яке може відбуватися шляхом надання йому копій відповідних документів та роз'яснення їх суті.

Потерпілий повинен бути повідомлений про закінчення досудового розслідування в одній із трьох форм: 1) закриття кримінального провадження; 2) звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Також потерпілий повинен бути поінформований про всі види заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК, які були обрані, змінені чи скасовані стосовно підозрюваного та обвинувачено­го. Це право надається потерпілому в тому числі з метою забезпечення його безпеки у кримінальному провадженні. Повідомлення потерпілого про вказані процесуальні рішення відбувається на підставах та в порядку, передбачених гл. 6 КПК.

Право потерпілого подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду по­кликане забезпечити його активну участь у доказуванні, а у справах приватного об­винувачення на потерпілого покладається обов'язок доказування обставин, передба­чених ст. 91 КПК. Воно надається потерпілому на виконання такої засади криміналь­ного провадження, як змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх до­казів і у доведенні перед судом їх переконливості (див. коментар до ст. 22 КПК). До­кази, які подаються потерпілим, і порядок їх збирання і подання повинні відповідати вимогам, встановленим у гл. 4 КПК. Збирання доказів потерпілим здійснюється шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні за­безпечити подання суду належних і допустимих доказів (про збирання доказів див. коментар до ст. 93 КПК).

Право потерпілого заявляти відводи та клопотання покликане надати йому мож­ливість активно впливати на хід кримінального провадження. Право заявляти відводи реалізується потерпілим на підставах та в порядку, передбачених статтями 75-83 КПК. Право потерпілого на відвід здійснюється у вигляді заявлення відповідної заяви. За­ява потерпілого про відвід повинна бути вмотивована і може бути заявлена як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження. Заяви потерпілого про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до по­чатку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду (див. коментар до ст. 80 КПК).

Право заявляти клопотання включає право потерпілого на їх пред'явлення та за­конне і обґрунтоване вирішення, яке гарантується правом на повторне заявлення клопотання, а також правом на оскарження рішення про відмову у вирішенні клопо­тання. Під час досудового розслідування потерпілий вправі заявляти клопотання слідчому і прокурору, а під час судового провадження - до суду. Розгляд клопотань потерпілого під час досудового розслідування відбувається в порядку, передбаченому ст. 220 КПК: клопотання потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов'язані розгляну­ти в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання ви­носиться вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй (див. комен­тар до ст. 220 КПК). Клопотання потерпілого як учасника судового провадження роз­глядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників су­дового провадження, про що постановляється ухвала. Відмова в задоволенні клопо­тання не перешкоджає його повторному заявленню з інших підстав (про розгляд судом клопотань учасників судового провадження див. коментар до ст. 350 КПК).

Обмеження прав потерпілого на порушення клопотання, заявлення відводів тощо за неможливості їх поновлення на стадії судового розгляду, тягнуть за собою скасу­вання судового рішення (див. п. 4 ППВСУ від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів»).

Право потерпілого на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім'ї, майна та житла виникає за наявності відповідних підстав, якими визна­ється наявність реальної загрози життю, здоров'ю, житлу чи майну потерпілого, його близьких родичів чи членів сім'ї. Право потерпілого на забезпечення безпеки є комп­лексним і передбачає такі складові, як: 1) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування; 2) знати про застосування щодо них конкретних за­ходів безпеки; 3) вимагати від уповноважених органів та посадових осіб застосуван­ня додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів; 4) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурора або суду. Це право потерпілого реалізується на підставах і в порядку, передбачених ЗУ від 23.12.1993 р. «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Право давати пояснення, показання або відмовитися їх давати може реалізовува­тися потерпілим у таких напрямах: 1) як конкретний прояв участі потерпілого у до­казуванні, яке нерозривно пов'язане із правом подавати докази; 2) як субсидіарне для підкріплення вимог потерпілого, викладених у його відводах, клопотаннях та при вчиненні інших процесуальних дій.

Показання - це відомості, які надаються потерпілим в усній або письмовій формі під час допиту щодо відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження, які визнаються видом доказів (про показання див. коментар до ст. 95 КПК). Пояснення - це уточнення, тлумачення по­терпілим суті наданого ним або іншою особою показання, вчиненої дії, своєї позиції у кримінальному провадженні тощо.

Указане право є диспозитивним і реалізується на розсуд потерпілого, про що свід­чить вказівка на право відмовитися давати пояснення та показання. Указана теза до­датково випливає із такої засади кримінального провадження, як свобода від само­викриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї, складовою якої є правило щодо того, що жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення (див. комен­тар до ст. 18 КПК).

Право потерпілого оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду надається йому на виконання такої засади кримінального про­вадження, як забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи безді­яльності (див. коментар до ст. 24 КПК). За допомогою реалізації цього права потер­пілий офіційно вимагає від компетентних органів усунення певного порушення, до­пущеного органами чи посадовими особами, які здійснюють кримінальне проваджен­ня, та поновлення своїх порушених прав та інтересів. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування здійснюється потерпілим у порядку, передбаченому гл. 26 КПК. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора оскаржуються до слідчого судді, а рішення слідчого судді - в апеляційному порядку. Потерпілий має право оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому КПК.

Право потерпілого мати представника та в будь-який момент кримінального про­вадження відмовитися від його послуг передусім покликане забезпечувати отримання потерпілим у кримінальному провадженні належної правової допомоги. Вимоги до представника потерпілого та особливості його процесуального статусу визначаються ст. 58 КПК (див. коментар до ст. 58 КПК).

Право потерпілого давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження, надається йому на виконання такої засади кримінального провадження, як мова, якою здійснюється кримінальне провадження (див. коментар до ст. 29 КПК). Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий повинні забезпечити потерпілому, який не воло­діє чи недостатньо володіє державною мовою, право давати показання, заявляти кло­потання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони воло­діють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача. Порядок залучення перекладача та його процесуальний статус визначається ст. 68 КПК.

Право потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди належить до найважливіших прав жертв злочинів, що підкреслюється у низці міжнародно-правових актів: у п. 8 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, прийнятій Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 40/34 від 29.11.1985 р.; Резолюції 1989/57 ЕКОСОР ООН від 24 травня 1989 р.; Європейській конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів від 23 листопада 1983 р.; Рекомендації К (85) 11 Комітету міністрів Ради Європи дер- жавам-членам щодо положення потерпілого в рамках кримінального права та кримі­нального процесу, яка рекомендувала докласти всебічних зусиль з метою забезпечен­ня компенсації завданої потерпілому шкоди, а обов'язки з цих питань покласти на поліцейську владу, органи обвинувачення чи переслідування та суди; Рекомендації К (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи від 17 вересня 1987 р. про спрощення кри­мінального правосуддя, де підкреслювалося, що жертвам необхідно забезпечити можливість одержувати компенсацію за допомогою офіційних чи неофіційних право­вих процедур, а компенсацією шкоди, завданої потерпілому, може бути обумовлена відмова від кримінального переслідування, та ін.

Право потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди реалізується з урахуванням положень ЦК щодо відшкодування шкоди. Порядок відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні визначається гл. 9 КПК. Формами реалізації відповідного права потерпілого є отримання добровільного відшкодування з боку обвинуваченого, пред' явлення цивільного позову та компенса­ція за рахунок Державного бюджету України (про відшкодування (компенсацію) шкоди потерпілому див. коментар до ст. 127 КПК).

Право потерпілого знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, є складовою комплексу «ін­формаційних прав» потерпілого у кримінальному провадженні. Воно реалізується у таких випадках: 1) ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення (див. коментар до ст. 221 КПК); 2) після відкриття матеріалів (про від­криття матеріалів іншій стороні - див. коментар до ст. 290 КПК); 3) у випадку закрит­тя кримінального провадження (про закриття кримінального провадження - див. ко­ментар до ст. 284 КПК); 4) після призначення справи до судового розгляду (див. ко­ментар до ст. 317 КПК).

Потерпілому надається право знайомитися з усіма матеріалами кримінального провадження, за винятком матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на відповідній стадії кримінального провадження може зашкодити досудово- му розслідуванню. Потерпілому не може бути відмовлено в ознайомленні з тими матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення. У випадку відкриття матеріалів потерпілий повинен письмово під­твердити прокурору факт надання йому доступу до матеріалів із зазначенням найме­нування таких матеріалів. Потерпілому надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких йому надано доступ. Після закінчення досудового розсліду­вання він має право не лише ознайомлюватися, а й отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення.

Право потерпілого застосовувати технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь, надається йому для збирання і фіксації інформації, що, у свою чергу, має на меті сприяння у реалізації інших його прав: подавати докази, заявляти клопотання, оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду тощо. Це можуть бути технічні засоби аудіо- чи відеозапису фотоапаратура, засоби зв'язку тощо. Застосування потерпілим технічних засобів може бути заборонено органом чи посадовою особою, яка проводить відповідну процесу­альну дію. Підставою для такої заборони є необхідність нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини. Відповідне рішення має бути оформлене вмотивованою постановою слідчо­го, прокурора або ухвалою суду.

Право одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення також належить до категорії прав, які покликані забезпечити належну поінформова­ність потерпілого про хід і результати кримінального провадження. Потерпілий може одержувати копії процесуальних документів як в обов'язковому порядку у випадках, передбачених КПК (наприклад, надсилання потерпілому копії постанови про закрит­тя кримінального провадження відповідно до ч. 5 ст. 284 КПК), так і на підставі за­явленого клопотання. Крім того, після закінчення досудового розслідування потерпі­лий має право отримувати копії всіх матеріалів, які безпосередньо стосуються вчине­ного щодо нього кримінального правопорушення.

Потерпілому в обов'язковому порядку надсилаються повідомлення про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кри­мінального провадження та закінчення досудового розслідування, про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів та в інших випадках. Повідомлен­ня потерпілого про вказані процесуальні рішення відбувається на підставах та в по­рядку, передбачених гл. 6 КПК.

2. Під час досудового провадження потерпілому надаються права, покликані за­безпечити своєчасне і належне набуття ним відповідного процесуального статусу, а саме:

1) на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;

2) отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

3) подавати докази на підтвердження своєї заяви.

Надання вказаних прав потерпілому не є повністю коректним, оскільки до подан­ня відповідної заяви або згоди на визнання потерпілим особа не може вважатися по­терпілим у значенні учасника кримінального провадження (див. коментар до ст. 55 КПК). Однак для уникнення випадків, коли особі, яка зазнала шкоди від злочину, буде спочатку надаватися статус заявника (див. коментар до ст. 60 КПК), а вже потім - по­терпілого, вказані права передбачені в ст. 56 КПК і можуть бути реалізовані ще до набуття особою процесуального статусу потерпілого.

Під час досудового розслідування потерпілий має право брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких може ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участю. Коло процесуальних дій, у яких потерпілий має право брати участь, законом не обмежуються, але на практиці рішення про залучення потерпілого до участі у проведенні тієї чи іншої процесуаль­ної дії визначається уповноваженою особою, яка проводить відповідну дію, в кожно­му конкретному випадку. При цьому необхідно виходити з того, що потерпілому не може бути відмовлено брати участь у проведенні процесуальних дій, які: неможливо провести без участі потерпілого (допит потерпілого, пред'явлення для впізнання тощо); проводяться за клопотанням потерпілого (потерпілий може ініціювати про­ведення слідчих (розшукових) дій шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 220 КПК); пов'язані із поновленням його порушених прав (обшук житла обвинуваченого з метою знайти викрадене у потерпілого майно тощо).

Участь потерпілого у процесуальних діях, в яких його участь є обов'язковою, здійснюється за допомогою виклику (див. коментар до ст. 133 КПК), а у процесуаль­них діях, в яких його участь не є обов'язкової - за допомогою повідомлення (див. коментар до ст.

3. Коло прав потерпілого, якими він наділяється у судовому провадженні, визнача­ється потребою забезпечити його активну участь під час судового провадження в будь- якій інстанції. У судовому провадженні потерпілий користується всіма правами учас­ника судового провадження, а також має додаткові права, визначені у ст. 56 КПК. Серед цих прав є такі, якими наділяються й інші учасники кримінального провадження, а також притаманні лише потерпілому (наприклад, право підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення).

Інформування потерпілого про час і місце судового розгляду здійснюється за до­помогою судового виклику, який здійснюється на підставах і в порядку, передбачених статтями 134-139 КПК.

Потерпілому надається право брати участь у судовому провадженні, яке перед­бачає можливість його участі у підготовчому судовому засіданні, у судовому розгляді, провадженні в судах апеляційної та касаційної інстанцій, під час перегляду ВСУ, а також перегляду за нововиявленими обставинами. Якщо в судове засідання не при­був за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і міс­це судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, за­лежно від того, чи можливо за його відсутності з'ясувати всі обставини під час судо­вого розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду (про наслідки неприбуття потерпілого - див. коментар до ст. 325 КПК).

У судовому провадженні потерпілий має право брати безпосередню активну участь в усіх процесуальних діях, що здійснюються з метою з'ясування обставин та пере­вірки їх доказами. Так, наприклад, він має право давати показання; ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам; під час огляду на місці він може звертати увагу суду на те, що, на його думку, може мати доказове значення (див. коментар до ст. 361 КПК) тощо. Після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами потерпілий може заявляти клопотання про доповнення су­дового розгляду (див. коментар до ст. 363 КПК).

У випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення потер­пілому надається право підтримувати обвинувачення в суді. У разі відмови прокуро­ра від підтримання державного обвинувачення в суді (див. коментар до ст. 340 КПК) головуючий роз'яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, він користу­ється всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду, а кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійсню­ється за процедурою приватного обвинувачення. Головуючий повинен надати потер­пілому час, необхідний для підготовки до судового розгляду. Повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому КПК порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлен­ня з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про при­чини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах другій і третій коментованої статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.

Потерпілий має право виступати в судових дебатах (див. коментар до ст. 364 КПК), під час яких може висловлювати свою думку при вирішенні питання про призначен­ня покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Також потерпілий має право на репліку.

Потерпілий має право знайомитися із судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді. Потерпілий має право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду, а у разі, якщо він не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається йому не пізніше наступ­ного дня після ухвалення. Якщо судове рішення є незрозумілим, потерпілий має право подати заяву про роз'яснення судового рішення, за якою суд, який його ухвалив, ухвалою роз' яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст (про роз' яснення судового рішення див. коментар до ст. 380).

Потерпілому надається право оскаржувати судові рішення, що є конкретним про­явом права, передбаченого п. 7 ч. 1 ст. 56 КПК. Оскарження судових рішень здійсню­ється потерпілим в апеляційному (див. гл. 31 КПК) та касаційному порядку (див. гл. 32 КПК). Також потерпілий може подати заяву про перегляд судового рішення ВСУ у порядку, передбаченому гл. 33 КПК, та за нововиявленими обставинами (гл. 34 КПК).

4. На всіх стадіях кримінального провадження потерпілому надається право при­миритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. На під­ставі визначень, сформульованих у Рекомендації К (99) 19 Комитету міністрів Ради Європи державам-членам про процедуру примирення у кримінальних справах від 15 вересня 1999 р., а також п. 4 ППВСУ № 12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику за­стосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» право потерпілого на примирення має бути визначено таким чином: це гарантована законом і забезпечувана уповноваженими на те органами і посадови­ми особами можливість добровільного прощення потерпілим особи, винної у завдан­ні йому кримінальним правопорушенням шкоди, що реалізується безумовно або на підставі поновлення прав потерпілого, може здійснюватися на будь-якій стадії кримі­нального провадження у кримінальній справі до видалення суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку і тягне за собою закриття кримінального провадження чи інші визначені законом правові наслідки.

Кримінально-правові наслідки реалізації права потерпілого на примирення перед­бачені ст. 46 КК: особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необереж­ний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула за­подіяну шкоду. Порядок ініціювання та укладення угоди про примирення визначаєть­ся ст. 469 КПК. Порядок здійснення кримінального провадження на підставі угоди про примирення визначається гл. 35 КПК.

Перелік прав потерпілого, визначений у ст. 56 КПК, не є вичерпним, тому йому надається право користуватися іншими правами, встановленими КПК.