Слідчий органу досудового розслідування

1. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення про­цесуальних дій.

2. Слідчий уповноважений:

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Ко­дексом;

2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом;

3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшуко­вих) дій відповідним оперативним підрозділам;

4) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слід­чих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;

8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу;

9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3. У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопо­тання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або від­мовляє у його погодженні.

4. Слідчий зобов 'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які нада­ються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень про­курора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

5. Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцево­го самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слід­чого.

1. Слідчий - службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК, здійсню­вати досудове розслідування кримінальних правопорушень (див. коментар до п. 17 ст. 3 КПК). У кримінальному провадженні слідчий може також здійснювати управлінську діяльність, якщо він призначений керівником органу досудового розслідування стар­шим слідчої групи. Посилання законодавця на те, що слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій, з одного боку, співвідно­ситься із положенням щодо здійснення розслідування слідчим одноособово (див. коментар до ч. 2 ст. 38 КПК), а з другого - означає, що він не лише повинен забезпе­чити законність і своєчасність розслідування, а й не повинен виконувати незаконні вказівки керівника органу досудового розслідування або прокурора.

2. У частині 2 коментованої статті наведено перелік повноважень слідчого, але він не є вичерпним, оскільки в п. 9 цієї ж частини вказано, що слідчий здійснює інші повноваження, передбачені КПК. До них слід віднести, наприклад, право слідчого витребувати і отримати від перелічених у ч. 2 ст. 93 державних органів, юридичних, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей тощо:

1) повноваження слідчого починати досудове розслідування виникає з моменту внесення визначених у ч. 5 ст. 214 КПК відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допус­кається (див. коментар до ч. 3 ст. 214 КПК);

2) проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій як спосіб збирання доказів (див. коментар до ч. 2 ст. 93 КПК) є прерогативою слідчого. І якщо проводити слідчі розшукові дії в одному кримінальному провадженні крім нього може і прокурор, то негласні слідчі (розшукові) дії за відсутності вказівки на їх виконання відповідними оперативними підрозділами може проводити тільки слідчий;

3) доручення слідчого відповідним оперативним підрозділам (див. коментар до ст. 41 КПК) щодо проведення ними слідчих (розшукових) і негласних слідчих (роз- шукових) дій має на меті, з одного боку, прискорення розслідування у справі: слід­чий не відволікається на проведення нескладних слідчих дій, а з другого - залучен­ня до проведення негласних слідчих (розшукових) дій фахівців з оперативних під­розділів, які мають певний досвід і спеціальну техніку для проведення оперативно- розшукових заходів. Слідчий може доручати проведення тільки тих слідчих (роз- шукових) дій, що можуть бути виконані за його відсутності без шкоди для встанов­лення фактичних даних, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження, наприклад, однотипні допити декількох осіб, пред'явлення речей для впізнання, огляд трупа, отримання зразків для експертизи тощо. Потрібно мати на увазі, що слідчий не може доручити оперативному підрозділу виконання слідчої дії з моменту прийняття рі­шення про її проведення: постанови і клопотання щодо виконання слідчої дії скла­дає сам слідчий, він же у випадках, передбачених законом, одержує згоду прокуро­ра й ухвалу слідчого судді і направляє такі матеріали у відповідний оперативний підрозділ як додатки до свого доручення, наприклад, про проведення обшуку у житловому приміщенні. Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій повинно складатись у письмовій формі на ім'я керівника не органу оперативного підрозділу (про оперативні підрозділи див. ко­ментар до ч. 1 ст. 41 КПК), а на ім'я керівника відповідного правоохоронного орга­ну, який згідно зі своїми службовими повноваженнями контролює діяльність і оперативного підрозділу. Наприклад, начальник районного відділу внутрішніх справ відповідає згідно з посадовими обов'язками за діяльність як підрозділу міліції гро­мадської безпеки, так і кримінальної міліції, що є оперативним підрозділом. Вихо­дячи із загальних вимог гл. 5 розд. 1 КПК до форми і змісту процесуальних доку­ментів, письмове доручення слідчого повинно містити: посаду, звання, прізвище та ініціали керівника правоохоронного органу, назву оперативного підрозділу, який повинен виконати доручення; назву кримінального провадження і його реєстрацій­ний номер у ЄРДР; стислий виклад обставин кримінального правопорушення, вста­новлених під час розслідування, перелік дій, які необхідно виконати, і мету їх ви­конання; за необхідності - викладення порядку і засобів виконання процесуальних дій (слідчий не має права вказувати порядок проведення оперативно-розшукових заходів); строк виконання доручення. У реченні «на підставі наведеного, керуючись...» слід зробити посилання не тільки на п. 3 ст. 40, а й на ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про опера- тивно-розшукову діяльність», яка прямо передбачає обов'язок оперативних підроз­ділів виконувати доручення слідчого та прокурора;

4) збирання доказів слідчим здійснюється, зокрема, шляхом витребування та отри­мання ним висновків ревізій та актів перевірок. Але законодавець наділяє його і по­вноваженням щодо призначення ревізій та перевірок у порядку, визначеному законом. Такий порядок встановлено ЗУ «Про державну контрольно-ревізійну службу України» від 26 січня 1993 р. із змінами і доповненнями. Згідно із п. 5 ст. 11 цього Закону для проведення відповідною контрольно-ревізійною службою ревізії слідчий, який ініці­ює проведення позапланової виїзної ревізії, подає до суду письмове обґрунтування підстав такої ревізії та дати її початку і закінчення, документи, які свідчать про ви­никнення підстав для проведення такої ревізії, а також, на вимогу суду, - інші відо­мості. Рішення суду буде підставою для проведення ревізії. Закон вказує, що обме­ження у підставах проведення ревізій, визначені цим Законом, не поширюються на ревізії, які проводяться після порушення кримінальної справи (початку розслідування за ст. 214) проти посадових осіб підконтрольних установ, що ревізуються, відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

5) повноваження слідчого звертатися до слідчого судді з клопотаннями про за­стосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій випливає з його обов'язку застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудо­вого розслідування (див. коментар до ч. 4 ст. 38 КПК). Такі звернення можливі тільки за погодженням прийнятого слідчим рішення із прокурором;

6) повідомлення про підозру складається слідчим і погоджується із прокурором. При цьому з'ясовується питання, хто буде повідомляти особі про підозру: прокурор або слідчий. Якщо повідомлення про підозру склав прокурор, він може повідомити особі про підозру особисто або доручити таке повідомлення слідчому (див. коментар до статей 278, 279 КПК);

7) за результатами розслідування слідчий складає обвинувальний акт або клопо­тання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, які затверджує прокурор. У разі незгоди прокурора із обвинувальним актом, складеним слідчим, він сам складає новий обвинувальний акт. Прокурор також може скласти і клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру (див. коментар до ст. 291, ч. 5 ст. 499, ст. 511 КПК);

8) повноваження слідчого приймати процесуальні рішення у випадках, передба­чених КПК, здійснюється у формі винесення постанови. Слід мати на увазі, що КПК передбачив важливе повноваження слідчого: винесення постанови, коли він визнає це за необхідне (див. коментар до ч. 3 ст. 110 КПК). Слідчий може прийняти рішення про закриття кримінальної справи у випадках, які виключають подальше її розсліду­вання. Перелік таких обставин наведений у ч. 1 ст. 284 КПК.

3. Одним із елементів процесуальної самостійності слідчого є його право на оскар­ження рішень, дій чи бездіяльності прокурора особисто (див. коментар до статей 311-313 КПК). Але в ч. 3 коментованої статті встановлено особливий порядок оскар­ження слідчим відмови наглядаючого прокурора у погодженні клопотання до слідчо­го судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, прове­дення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих розшукових дій: ініціювати розгляд питань, порушених слідчим у клопотанні до слідчого судді, може тільки ке­рівник органу досудового розслідування.

4. КПК передбачає обов' язковість для слідчого законних доручень і вказівок про­курора, що повинні надаватись у письмовій формі. Невиконання їх спричиняє для слідчого передбачену законом відповідальність. Таке положення кримінального про­цесуального закону не обмежує процесуальну самостійність слідчого, оскільки він може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність прокурора (див. коментар до статей 311-313 КПК).

5. Слідчий, здійснюючи розслідування у кримінальному провадженні, є само­стійним у своїй діяльності, втручання в яку, крім керівника органу досудового розслідування, прокурора і судді, є незаконним і тягне за собою кримінальну від­повідальність за ст. 343 КК. Елементами процесуальної самостійності слідчого є його право починати досудове розслідування, приймати процесуальні рішення у кримінальному провадженні, оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням. Гарантією забезпечення процесуальної самостійності слідчого є встановлена кри­мінальним процесуальним законом процедура досудового розслідування; заборо­на втручання в діяльність слідчого осіб, які не мають на те повноважень; особли­вий порядок притягнення його до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади. Так, відповідно до Тимчасового положення про органи досудового слідства МВС України, затвердженого наказом МВС України від 15 червня 2011 р. № 336, притягнути слідчого до дисциплінарної відповідальності можуть тільки началь­ники слідчих управлінь (відділів) ГУМВС, УМВС України, начальник ГСУ МВС України і міністр внутрішніх справ України, а також особи, які виконують їх обов'язки.