Модель ефективної і якісної роботи апарату управління

Ефективність управління значною мірою залежить від організації роботи керів­ників і фахівців апарату управління, їхньої спеціальності, навичок і вмінь виробляти оптимальні управлінські вирішення різних ситуацій і проблем діяльності підпри­ємства. При цьому необхідно максимально використовувати внутрішньовиробничі резерви підвищення ефективності й якості роботи системи управління.

На ефективність і якість діяльності апарату управління впливають численні фактори:

– організаційні (раціональність організаційної та виробничої структур підприєм­ства; прогресивність технології процесів управління; оптимальність структури управлінського персоналу; систематичне підвищення кваліфікації керівників усіх рівнів і фахівців апарату управління);

– економічні (довершеність і дієвість механізму методів управління; скорочення витрат на утримання апарату управління);

– соціально-психологічні (довершеність соціальної структури колективу, міжосо- бистісних відносин, попередження причин виникнення конфліктних ситуацій);

– фізіологічні (раціональна ергономіка робочих місць, санітарно-гігієнічні й еколо­гічні умови, режим роботи і відпочинку персоналу);

– технічні (впровадження сучасних технічних засобів та інформаційних техноло­гій, засобів зв'язку).

Модель прогнозування ризику діяльності

Підприємство завжди може підпадати під вплив економічної кон'юнктури (змен­шення замовлень, зниження попиту та ін.). Тому необхідно враховувати у виробничо- комерційній діяльності підприємства ступінь певного ризику.

Ризик — це імовірність можливості виникнення втрат чи неотримання доходу (прибутку) у порівнянні з прогнозом.

У ринковій економіці держава не відповідає за зобов'язання підприємства, а наслідків ризику зазнає підприємство. Це зумовлюється тим, що економічна по­ведінка підприємства в умовах ринку ґрунтується на добровільно обраній на свій страх і ризик стратегії й тактиці в межах діючого законодавства. Крім цього, в еко­номічній боротьбі з конкурентами за споживачів і ринки збуту підприємство часто змушене реалізувати свою продукцію в кредит з ризиком неодержання оплати за неї у визначений термін.

При виконанні комерційних операцій експортно-імпортного характеру підпри­ємство змушене оперувати різними національними валютами з ризиком втратити частину доходу за несприятливої кон'юнктури. Усе це свідчить про те, що бізнес і під­приємництво неможливі без ризику.

Ринкова економіка і ризик існують спільно, і це завжди вимагає прогнозу можли­вої ситуації й оцінки ризику.

Розрізняють виробничий, комерційний і фінансовий ризик. Виробничий ризик пов'язаний з виробництвом продукції. Однією з важливих при­чин виникнення виробничого ризику є зміни у виробництві (зростання матеріальних, енергетичних та інших витрат, підвищення ставок відрахувань і податків, зменшення обсягів випуску продукції тощо).

Комерційний ризик виникає в процесі реалізації продукції і послуг, а також при закупівлі матеріалів, енергоносіїв і в інших випадках. Такий ризик спричиняє зниження обсягів реалізації, підвищення цін закупівлі, втрату товарів, інфляцію, підвищення податків.

Фінансовий ризик виникає у сфері відносин підприємства з банком, кредиторами й іншими фінансовими організаціями. Розрізняють такі його види: кредитний, ринко­вий, валютний, відсотковий.

У залежності від різних ознак ризик може класифікуватися у такі способи:

– за масштабами-, глобальний і локальний;

– за аспектами діяльності: економічний, юридичний, соціальний, психологічний, політичний;

– за об'єктивністю-, з об'єктивною чи суб'єктивною імовірністю;

– за розмірами: мінімальний, середній, оптимальний, максимальний (критичний); за обґрунтованістю: раціональний, нераціональний (необгрунтований), аван­тюрний (азартний);

– за часом прийняття рішень: випереджувальний, своєчасний, сшзншии;

– за числом осіб, які приймають рішення: індивідуальний, груповий;

– за видом ситуації: детермінований (в умовах визначеності), конфліктний (в умо­вах конфлікту).

Отже, ризику властиві невизначеність, суперечливість та альтернативність. У процесі діяльності підприємства необхідно постійно аналізувати причини, що спричиняють ризик, оцінювати можливий його розмір. Аналіз ризику починається з виявлення його джерел і причин, визначення з-поміж них найбільш можливих. Оцінку ризику краще проводити за допомогою математичних і графічних моделей. Проводячи оцінку ризику, завжди можна послабити чи попередити його вплив на фі­нансові результати, а також прийняти рішення про оптимальні заходи в комерційній діяльності підприємства.

Кількісно ризик можна виразити в абсолютних і відносних показниках. В абсолютному вираженні ризик представляють як величину можливих втрат при здійсненні конкретної операції. Крім цього, через втрати можна виразити прибуток. При цьому встановлюється ступінь ризику: припустимий, критичний, катастрофічний.

Як припустимий ризик можна сприймати загрозу повної втрати прибутку через якусь причину в діяльності.

Критичний ризик свідчить уже не лише про втрату прибутку, а й про недоодер­жання виторгу й відшкодування витрат на виробництво за власний рахунок.

Найбільш небезпечним є катастрофічний ризик, що призводить до банкрутства чи втрати інвестицій.

При ухваленні рішення про доцільність можливого рівня ризику слід враховува­ти не лише імовірність втрат, а й те, що втрати не перевищуватимуть певний рівень. Ступінь ризику визначається, в залежності від очікуваних втрат і ймовірності їхнього настання, за формулою:

де С_р — ступінь ризику; П_р — очікувані втрати; І_нр — імовірність настання ризику.

При обґрунтуванні величини втрат від ризику необхідно визначати імовірність втрат у порівнянні з запасом надійності й успішної діяльності підприємства.

Запас надійної й успішної діяльності — це рівень рентабельності підприємства, що визначається за формулою:

де Р_прр — припустимий рівень рентабельності; З_пов — постійні витрати; З_пер — перемінні витрати; В_р — виторг від реалізації продукції.

Розрахунки кількісного значення ризику можна виконувати такими методами: статистичним, аналітичним, експертних оцінок.

Сутність статистичного методу полягає у збиранні, нагромадженні й вивченні статистичних даних про втрати і прибутки підприємства за ряд років. На основі такої інформації встановлюються величина і частота втрат і прибутку, їхня варіація, диспер­сія та середньоквадратичне відхилення. За допомогою цих показників розробляється ймовірний прогноз на майбутнє. Очікуване значення такого показника визначається, виходячи з припущення про наявність нормального закону розподілу економічних показників з імовірністю 95, 0 %, як X + 3d.

Частоту виникнення рівня втрат можна визначати за формулою:

де Rп — частота виникнення деякого рівня втрат; R, — частота виникнення і-го рівня втрат; LR, — загальна сума втрат.

Метод експертних оцінок ґрунтується на збиранні й вивченні оцінок, зроблених фахівцями-експертами.

Аналітичний метод базується на використанні теорії ігор. Для оцінки конкретного виду ризику будуються криві ймовірності виникнення певного рівня втрат. Такі криві називаються кривими ризику. На них установлюють чотири точки:

– перша — можливі втрати, що відповідають розрахунковому прибутку;

– друга — характеризує величину можливих втрат, що дорівнюють величині роз­рахункового виторгу;

– третя — втрати рівня розрахункового виторгу;

– четверта — втрати, що дорівнюють розміру всіх коштів підприємства.

На таких графіках можна встановлювати зони припустимого, неприпустимого і критичного ризику. Оптимальний рівень встановлюється в залежності від особли­востей кожного підприємства.

Ризик виникає впродовж діяльності підприємства під впливом дії зовнішніх та внутрішніх факторів, недоліків в управлінні.

Ризик характеризується як можливість наростання подій, що негативно впли­вають на досягнення поставленої мети й кінцевих результатів. Вони можуть бути та­кими: ризик того, що може статися й призвести до втрат; імовірність ризикової події; настання ризикової події, що призводить до значних втрат.

Дуже часто ризик втрат виникає через недоліки, допущені в управлінні. Вони пов'язані з прийняттям управлінських рішень. На всіх стадіях їхнього життєвого ци­клу (обґрунтування, розробка, вибір, прийняття й реалізація) можуть виникати: не­безпека порушення вихідних умов, заданих режимів; невідповідність зробленим прог­нозам (економічним, організаційним, технічним, соціальним, екологічним); неповне врахування обставин; поява різноманітних небажаних ситуацій, що спричиняють втрати. Отже, прийняття конкретного управлінського рішення здійснюється в умовах невизначеності, що передбачає появу ситуацій і подій, спрогнозувати які завчасно не можна. При цьому можуть бути помилки при виборі мети, оцінці внутрішніх і зов­нішніх факторів; погіршення становища на ринку, зміна соціальних умов та ін. Тому, приймаючи рішення, керівник не мусить іти на ризик аж до того моменту, поки шанс виграти і потенційні вигоди не перевищать імовірність програшу і витрат, пов'язаних з подоланням наслідків програшу. Рішення слід приймати за впевненості, що воно забезпечить одержання позитивного результату. Для цього слід керуватися теорією управління ризиком, що передбачає:

1) найбільш повне передбачення всіх можливих ризиків;

2) оцінку всіх ризиків і визначення імовірності й величини можливих втрат чи при­бутку;

3) розробку можливих організаційно-технічних заходів протидії ризику;

4) і лише після цього — прийняття управлінського рішення.

Тільки такий підхід забезпечить не лише ефективність прийняття управлінських рішень, а й оптимальну протидію в разі можливих негативних подій у майбутньому. При цьому створюються умови контролю за ситуаціями і, певною мірою, управління ризиком. Для цього керівники повинні опановувати наукові методи управління і вмі­ло їх застосовувати на практиці

Характеристика стилів керівництва

Методи оцінки ефективності організації управління

Сучасне промислове підприємство як об'єкт управління є великою, складною, ди­намічною, стохастичною та багатокритеріальною виробничо-економічно-соціальною системою з багатоступінчастою ієрархією управління. Тому необхідно ефективно ви­користовувати виробничий потенціал підприємства шляхом організації управління Р) Управління припускає регулярне здійснення цілеспрямованих впливів, що за­безпечують досягнення максимальних результатів за мінімальних витрат ресурсів. Основним критерієм результативності управління є рівень ефективності роботи підприємства. У ньому відображаються результати функціонування як об'єкта (під­приємства), так і суб'єкта управління (системи), економічності процесу управління. Тому ефективність усе більше стає мірилом як виробництва, так і методів управління ним. Результат роботи підприємства невіддільний від діяльності й організації керівної системи, що впливає на ефективне функціонування підприємства.

Отже, під ефективністю організації управління розуміють створення науково обґрунтованих організаційних форм, методів, техніки управління й сприятливих раціональних умов для досягнення колективом поставлених цілей і високих техніко- економічних показників з найменшими витратами ресурсів

Економічна ефективність системи управління підприємством характеризусться результатами його основної діяльності й визначається їх зіставленням з витратами на зХшня управлінських функцій. Забезпечуючи поліпшення управлінсько, витрат на неї, можна досягти економічної ефективності системи управління підприємством. Результативність діяльності підприємства виражається одшм з узагальнюючих показників - прибутку чи собівартості продукції.