Моделі стратегії росту й розвитку підприємства

Перехід на роботу в ринкових умовах вимагає нового технічного вдосконалюван­ня економіки України, переведення її на інтенсивні форми розвитку. Для реалізації такого завдання необхідно, аби підприємства розвивалися на основі використання передової техніки, прогресивної технології, раціональної організації виробництва і праці, економічних методів управління. Усе це забезпечить відновлення виробничого потенціалу підприємств, який характеризують ресурси виробництва, кількісні й якіс­ні їхні параметри, що визначають максимальні можливості підприємства з вироб­ництва продукції. Тому на основі оцінки організаційно-технічного рівня виробництва, номенклатури й собівартості продукції слід розробляти моделі стратегії росту і розвит­ку кожного підприємства. Розрізняють такі моделі: інтенсивного, інтеграційного та диверсифікаційного зростання.

Інтенсивне зростання передбачає використання можливості вдосконалювання виробів без збільшення масштабів їхнього виробництва, але більш широкого викорис­тання діючого ринку та його розширення шляхом збільшення збуту продукції.

Інтеграційне зростання передбачає об'єднання підприємства з іншими елемен­тами маркетингової системи галузі. При цьому інтеграція може бути регресивною, прогресивною чи горизонтальною.

За регресивної — підприємство поєднується з постачальниками матеріалів, комплектуючих, напівфабрикатів та інших ресурсів.

За прогресивної інтеграції встановлюється більш тверда система реалізації про­дукції у певному регіоні.

За горизонтальної інтеграції підприємство мусить прагнути досягти згоди з під- приємствами-конкурентами.

Диверсифікаційне зростання припускає розширення номенклатури виробів, впровадження нових видів продукції чи організацію інших видів діяльності. Диверси- фікованість може бути концентричною, горизонтальною чи конгломератною.

За концентричної розширюється номенклатура іншими схожими виробами, іцо залучатимуть нових споживачів продукції.

Горизонтальна — це розширення номенклатури за рахунок нових різновидів ви­робів, що вже випускалися.

Конгломеративна диверсифікованість передбачає розширення номенклатури за рахунок освоєння виробів, які істотно відрізняються технологією їхнього вироб­ництва; це не стосується виробів, що раніше випускалися, та діючих ринків збуту.

Використання таких моделей на практиці надає підприємству змогу знаходити шля­хи оптимальної діяльності й забезпечувати прибутковість та економічну стабільність.

В умовах нестабільної економіки для більшості підприємств України фінансові ресурси є обмеженими. Це не дає їм змоги придбати необхідні матеріали, устаткуван­ня, залучати нових робітників тощо. _u

Тому підприємство завжди повинне вирішувати: по-перше, як найефективніше використовувати наявні кошти, і, по-друге, як одержати від своєї діяльності макси­мальний прибуток, аби збільшити власний капітал та оборотні кошти для їхнього ви­користання у виробництві.

Математичну модель розв'язання такої задачі представляють як цільову функ­цію, що характеризує сумарну величину чистого прибутку, який можна отримати за наявності певних фінансових ресурсів.

Обмеження:

де П - максимальний розмір прибутку підприємства; П_Рі - величина чистого прибут­ку від одиниці і-го виду діяльності; Ф - наявна сума фінансових коштів; п - кількість видів діяльності підприємства; X, - обсяг і-го виду діяльності; Р_і, - рентабельність (прибутковість) і-го виду діяльності; Кі - потреба в оборотних коштах для забез­печеності виробництва одиниці продукції (робіт, послуг) при г-му виді діяльності; d_i - верхня межа обсяіу г-го виду діяльності (максимальний обсяг продукції, що під­лягає реалізації).,

Нерівності (2) і (3) пов'язані з наявними коштами й економічно доцільними об­сягами виробництва.

Величина чистої прибутковості г-го виду діяльності визначається за формулою:

де Hg_i — податок з одиниці прибутку, отриманий у результаті г-го виду діяльності.

Ця модель належить до задач лінійного програмування і легко може розв'язува­тися на електронно-обчислювальній техніці, персональному комп'ютері.

Модель відновлення випуску видів продукції

Відновлення й поліпшення виготовленої продукції — це одна з найважливіших цілей підприємства з його виходу на світовий ринок.

Уся діяльність підприємства в такому напрямі є трудомісткою й тривалою. Тому вона здійснюється послідовно, відповідно до блок-схеми, показаної на рис. 25.1.

Вибір і організація випуску нових видів виробів

Діяльність підприємства в умовах ринкової економіки має сприяти постійному підвищенню техніко-організаційного рівня виробництва, випуску продукції високої якості, її конкурентоздатності на світовому ринку. Усе це вимагає постійного оновлен­ня вироблюваної продукції.

Нові вироби — це продукція, вперше виготовлена в Україні, або ж модернізовані вироби, що одержали нову якісну характеристику за своїми техніко-економічними показниками й відповідають вимогам світових стандартів.

Життєвий цикл виробу включає три етапи: освоєння й початок промислового виробництва; значне збільшення обсягу виробництва, що забезпечує максимальний економічний ефект; стабільний випуск продукції. На третьому етапі відбувається зменшення економічного ефекту від вироблюваної продукції, і виникає необхідність вдосконалювати виріб. Тому для забезпечення ефективного виробництва підприєм­ство мусить систематично оновлювати продукцію.

У світовій практиці склався певний досвід розробки нових виробів. Розробка складається з таких стадій: формування ідей, вибір оригінальної ідеї; розробка задуму та його перевірка; розробка стратегії маркетингу; аналіз можливостей виробництва і збуту продукції; випробування у ринкових умовах; розгортання комерційного випус­ку нових виробів.

Період організації підготовки до випуску нового виробу та його освоєння необ­хідно оцінювати критерієм оптимальность Він являє собою економічний ефект (Е), що досягається підприємством від прискореного процесу підготовки, запуску вироб­ництва й випуску виробів.

Сумарний економічний ефект (Е_заг) включає:

1) економічний ефект, що досягається на стадіях технічної підготовки виробництва (Е_тп) завдяки скороченню витрат;

2) економічний ефект, одержаний завдяки освоєнню випуску нових виробів (Е_осв) за рахунок зниження собівартості продукції при нарощуванні обсягів її випуску;

3) економічний ефект, що досягається споживачами в процесі експлуатації нових виробів (Е_екс).

Отже, сумарний загальний ефект (Е_заг) від переходу на випуск нових виробів за­вдяки скороченню циклу «дослідження — виробництво» визначається за формулою:

Е_заг ⁼ Е_тп + Е_осв + Е_екс

Скорочення термінів розробки, освоєння і впровадження у виробництво нових виробів має велике економічне значення. Це зумовлюється тим, що тривалі терміни розробки й підготовки до випуску нових виробів сповільнюють темпи науково-тех- нічного прогресу і негативно позначаються на підвищенні ефективності виробництва. Усе це відбувається за рахунок, по-перше, зниження ефективності вкладених коштів, їхнього заморожування, що призводить до зменшення можливого приросту націо­нального доходу; по-друге, вироби, що випускаються, морально застарівають; по- третє, народне господарство втрачає потенційний економічний ефект, який можна одержати за умови своєчасного відновлення виробів, що випускаються.

Загальна річна економія від зниження собівартості виконання робіт підготовки виробництва (Е_ш) розраховується за формулою:

Е_заг = E_зб + E_вр + Е_тдок+ Е_тд + Е_пл + Е_правт

де E_зб — економія від збільшення випуску продукції за рахунок скорочення циклу освоєння нових виробів; E_вр — сумарна економія витрат на всі види ресурсів; Е_тдок — економія від підвищення якості технічної документації; Е_тд — економія від підвищен­ня точності виготовлення деталей; Е_пл — економія від дострокового звільнення вико­ристовуваних виробничих ПЛОЩ, зайнятих виготовленням деталей; Е_правт — економія від проектування за допомогою САПР.

Економічна оцінка різноманітних рішень підготовки виробництва нових виробів може виконуватися на основі використання економіко-математичної моделі в такому вигляді:

1)

2)

3)

де X_rs — булева змінна, котра показує, чи використовується для г-го елемента виробу 5-та альтернатива його створення; Р_к — імовірність безвідмовної роботи r-го елемента за 5-тої.альтернативи його створення; — капіталовкладення в r-й елемент за вико­ристання 5-тої альтернативи його створення в залежності від Р_т при К_п > 0; Р — імо­вірність безвідмовної роботи виробу.

У формулах (25.5-25.7) цільова функція характеризує вкладення, спрямовані на створення нового виробу. Вони повинні бути мінімальними. Обмеження (2) забезпе­чує надійність роботи нового виробу.