Сутність та школи систематизованого аналізу фінансової звітності.

Тісно пов'язаний з еволюцією фінансового аналізу розвиток окремих шкіл систематизованого аналізу фінансової звітності. Одним з головних розділів фінансового аналізу являється систематизований аналіз фінансової звітності (САФЗ). В наш час вирізняють п’ять відносно самостійних підходів до становлення та розвитку САФЗ. Такий поділ достатньо умовний, оскільки підходи перетинаються та доповнюють один одного:

1. «Школа емпіричних прагматиків» (Empirical Pragmatists School). ІІ представники – професійні аналітики, які, працюючи в області аналізу кредитоспроможності підприємства, намагалися обґрунтувати набір відносних показників, що відповідав би задачам аналізу. За мету приймався відбір таких індикаторів, які допомагали відповісти на питання: чи зможе підприємства розрахуватися за своїми короткостроковими зобов’язаннями? Аналіз базувався на використанні показників, що характеризують оборотні засоби, власний оборотний капітал, короткострокову кредиторську заборгованість. Головним внеском представників цієї школи до розробки теорії САФЗ, за думкою Пола Барнса, є те, що вони вперше спробували відобразити велику кількість аналітичних коефіцієнтів, які можуть бути розраховані за даними бухгалтерської звітності та є корисними для прийняття управлінських рішень.

2. Школа «статистичного фінансового аналізу» (Ratio Statisticians School). Поява школи пов’язана з роботою Олександра Уолта, що була присвячена розробці критеріїв кредитоспроможності та опублікована в 1919 році. Головна ідея представників школи: аналітичні коефіцієнти, розраховані за даними бухгалтерської звітності, корисні лише у випадку, якщо існують критерії, з граничними значеннями яких їх можна порівнювати. Розробка таких нормативів пропонувалася в розрізі галузей, підгалузей та груп однотипних підприємств шляхом обробки розподілів цих коефіцієнтів за допомогою статистичних методів. Обґрунтування відокремлення однотипних підприємств до відповідних страт, для кожної з яких можливо було б розрахувати індивідуальні аналітичні нормативи, було однією з головних задач представників школи. Починаючи з 60-х років, в межах цього напрямку проводяться дослідження, присвячені колінеарності та стійкості коефіцієнтів. Так, дослідження виявили, що коефіцієнтам притаманна часова та просторова мультиколінеарність, що обумовило появу актуальної задачі – класифікувати всю сукупність коефіцієнтів на групи: показники однієї групи корелюють між собою, але показники різних груп відносно незалежні.

3. Школа «мультиваріантних аналітиків» (Multivariate Modelers School). ЇЇ представники виходять з ідеї побудови концептуальних основ САФЗ, що базуються на існування незаперечного зв’язку окремих коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан та ефективність поточної діяльності підприємства, та узагальнюючих показників. Цей напрям пов'язаний з іменами Джеймса Блісса, Артура Вінакора та ін., хто працював над цією проблемою в 20-ті роки ХХ сторіччя. Основна задача – побудова піраміди (системи) взаємопов’язаних показників, які комплексно характеризують фінансово-господарську діяльність підприємства. Додатковий розвиток ця школа отримала у 70-ті роки в межах побудови комп’ютерних імітаційних моделей взаємозв’язку аналітичних коефіцієнтів і ринкової ціни акцій.

4. Школа «аналітиків, зайнятих прогнозуванням можливого банкрутства підприємств». (Distress Predictors School). Представники школи роблять упор на фінансовій стійкості компаній. Головною цінністю фінансової звітності є її спроможність забезпечити прогнозованість можливого банкрутства. Перші спроби аналізу діяльності фірм-банкротів були здійснені Віна кором та Раймондом Смітом. В найбільш закінченому вигляді методика та техніка прогнозування банкрутства представлені в роботах Едварда Альтмана.

5. Школа «учасників фондового ринку»(Capital Marketers School). Цінність звітності полягає в можливості її використання для прогнозування рівня ефективності інвестування в цінні папери та пов’язаного з цим процесом ризику. Характерною рисою цієї школи є велика теоретизованість, але розвиток фінансових ринків (особливо фондових) обумовлює необхідність розвитку цього напрямку дослідження: оцінка інвестиційної привабливості потенційних активів, пошук оптимальної структури портфеля та ін.