Жорж Бизе (Georges Bizet)

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Весь творчий шлях Жорж Бізе (до створення опери „Кармен”), сповнений пошуків і суперечностей. Поряд з дуже витонченими творами, далекими від життя („Джаміле”, „Шукачі перлів”), він пише твори реалістичні, глибоко пов’язані з життям народу, насичені народною мелодикою („Перська красуня” і „Арлезіанка”).

Своє недовге життя французький композитор Ж. Бізе присвятив музичному театру. Вершина його творчості „Кармен” досі залишається однією з найулюбленіших опер для багатьох людей. Цікаво, що прем’єра „Кармен” була невдачною – опера зі скандалом провалилася і викликала різку оцінку преси.

Вже через рік після невдалої прем’єри „Кармен” з тріумфом ставиться на сценах Європи. Для постановки в паризькому театрі Grand Opera Е. Гіро замінив розмовні діалоги речитативами, ввів ряд танців (з інших творів Ж. Бізе) в останню дію. У цій редакції опера відома сьогоднішньому слухачеві. П. Чайковський писав, що „Кармен – це в повному розумінні шедевр, тобто одна з тих небагатьох речей, яким судилося відбити в найсильнішому ступені музичні прагнення цілої епохи... Я переконаний, що років через десять „Кармен” буде найпопулярнішою оперою у світі”.

Істинна французька витонченість, щедрий мелодійний дар, тонкий смак назавжди стали невід’ємними рисами стилю композитора.

З раннього дитинства К. Дебюссі знаходився в світі фортепіанної музики. До вступу до консерваторії його підготувала Манте де Флервіль, учениця Ф. Шопена. Велике значення, без сумніву, мали вказівки та поради, які вона отримала від Ф. Шопена і потім повідомила своєму учневі. Вже в ті роки молодий К. Дебюссі звертав на себе увагу тонкої виразністю свого виконання і прекрасною якістю звуку.

У ранній період творчості поряд з вокальними і симфонічними творами К. Дебюссі з’являються твори для фортепіано. З найбільшою виразністю самобутні риси індивідуальності композитора проявилися в „Арабесках”. У них характерний вже художній образ, який передбачає витонченість і „легкість” композиції, типові для подальшого стилю К. Дебюссі прозорі фарби, краса і пластика мелодійних ліній. К. Дебюссі створює свій перший фортепіанний цикл – „Бергамаську сюїту”: тут вже чітко помітні дві тенденції, які стануть типовими для наступних циклів композитора: опора на жанрові традиції клавесиністів і тяжіння до пейзажних замальовок. Використовуючи жанри давньої музики, К. Дебюссі трактує їх вільно. Він сміливо застосовує гармонійну мову і фактуру нового часу.

До кращих образів природи серед створених К. Дебюссі стає п’єса „Відображення у воді”. Це не лише мальовнича картинка, але й проникливе „вслухання” у світ „водяного царства”. У „Прелюдіях” К. Дебюссі постають пейзажі, портрети, легенди, твори мистецтва, сцени, у них К. Дебюссі втілює свої враження від природи („Вітрила”, „Що бачив західний вітер”, „Вітер на рівнині”, „Верес”, „Кроки на снігу”, „Пагорби Анаканріі”).

К. Дебюссі надзвичайно любив природу. Для нього вона була своєрідною музикою. „Ми не чуємо навколо себе тисячі шумів природи, не знайшли достатньо цієї музики”, – говорив композитор. Прагнення до пошуків нового в мистецтві привернуло К. Дебюссі в гурток поета Стефана Малларме, де групувалися представники імпресіонізму та символізму.

Перший оркестровий твір К. Дебюссі, який розкрив незвичайну оригінальність його стилю – прелюдія „Післяполуденний відпочинок Фавна”.

Новаторство К. Дебюссі полягало в тому, що головна увага зосереджена на передачі відтінків основного образу – враженнь, аналогічних за своїм значенням деталей картини. Подібно майстрам імпресіоністичного живопису К. Дебюссі збагатив палітру безліччю нових відтінків, домігся величезної майстерності в передачі світла, кольору і повітря, всього того, що так важко піддається музичному втіленню.

Клод Дебюссі був одним з найцікавіших художників свого часу, він завжди шукав нові шляхи вдосконалення власної майстерності, вивчав творчість сучасних йому музикантів-новаторів: Ф. Ліста, Е. Гріга, композиторів руської школи: О. Бородіна, М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова. У прагненні до оновлення французької музики К. Дебюссі спирався на досвід її класиків, а саме на творчість Ж. Рамо і Ф. Куперена. Композитор жалкував, що вітчизняна музика довго йшла шляхами, що видаляють її від ясності думки, точності, зібраності форми, які, на його думку, і є характерними якостями французької музичної культури.

К. Дебюссі увійшов в історію художньої культури як найбільший представник музичного імпресіонізму. Нерідко творчість К. Дебюссі ототожнюється з мистецтвом живописців-імпресіоністів, їх естетичні принципи розповсюдилися на творчість композитора.

Каміль Сен-Санс – французький композитор, піаніст, органіст, диригент, письменник. З раннього віку К. Сен-Санс чуйно прислухався до звуків природи: дзюрчання струмочка, шелестіння листя, тихого подиху вітру; усі ці звуки втілилися згодом у його музичних творах.

К. Сен-Санс багато подорожував і з величезною цікавістю ставився до музики народів інших країн. Його твори вирізняються яскравістю, близькістю до народно-побутової музики.

К. Сен-Санс цікавився народною музикою Франції та інших країн: „Рапсодія на бретонські мотиви”, „Оверньська рапсодія”, „Алжірська сюїта”, фантазія „Африка”, 5-й фортепіанний концерт за нубійською темою, „Ніч в Лісабоні”, „Арагонська хота” та ін. Національний колорит відчувається і в „Персидських піснях”, „Російському каприччіо”, японській опері „Жовта принцеса” та інших творах.

К. Сен-Санс – автор багатьох музично-критичних статей, книг, серед них: „Матеріалізм і музика”, „Гармонія і мелодія”, „Ш. Гуно і „Дон-Жуан” Моцарта”, „Портрети і спогади”, збірки віршів.

Мистецтву К. Сен-Санса властиві образи світлої лірики, споглядальності, але, крім того, і благородна патетика, і настрої радості. Інтелектуальний, логічний початок нерідко в його музиці переважає над емоційним. Композитор широко використовує у своїх творах інтонації фольклорних і побутових жанрів. Пісенно-декламаційний мелос, рухлива ритміка, витонченість і різноманітність фактури, ясність оркестрового колориту, синтез класичних і романтичних для поеми принципів формоутворення – усі ці риси знайшли відображення в кращих творах К. Сен-Санса, що вписав одну з яскравих сторінок в історію світової музичної культури.

Творчість французького композитора Моріса Равеля припадає на межу ХІХ – ХХ ст. У період нових модерністських напрямків його мистецтво відзначалося оптимістичністю та класичною ясністю. Моріс Равель казав: „Нiколи не перестаю вчитися у Моцарта! ”. Їх часто порівнюють, адже обидва композитори створили музичний свiт мрiй, нiжностi, витонченостi та краси. М. Равель вніс у музичне мистецтво багато нового, оригінального. Його музика відрізняється динамічністю, ритмічною напруженістю та гостротою.

М. Равель писав твори різних жанрів – опери, балети, симфонічні та інструментальні твори, фортепіанну музику, пісні. Велике місце серед них займав танець. Композитор звертався до різноманітних танцювальних жанрів: менуету, хабанери, вальсу пізніше – до фокстроту та блюзу

Згідно з естетикою, імпресіонізму, художник передає, передусім, своє, суб’єктивне бачення, своє сприйняття світу. На відміну від К. Дебюссі- символіста, М. Равель схильний відмовитися від символічних туманностей заради гальської ясності. Відрізняються також і музичні прийоми композиторів. М. Равель тяжіє до рельєфного тематизму, в якому безпосередньо відчуваються фольклорні витоки, жанр представлений у композитора чітко окресленим, йому чужа імпровізаційність, характерна для К. Дебюссі.

Надзвичайно плідне було прагнення композитора до опори на народні основи мистецтва. Про це свідчать численні твори, створені їм у дусі французької, іспанської, східної музики; справжнє захоплення викликали у нього твори руських композиторів.

У ранніх фортепіанних творах композитора яскраво проявляється зв’язок з класичними традиціями. Одно з таких ранніх творів – „Античний менует”, яке М. Равель визнав досить зрілим для публікації. Вже в ранніх творах яскраво проявилася художня індивідуальність композитора, і виразно намітилися дві провідні лінії його творчості: класична і романтична,

Одного разу М. Равель сказав знамениту фразу: „Я хотів зробити транскрипцію оркестру на фортепіано”. Майже усі фортепіанні п’єси М. Равеля існують в оркестровому варіанті: „Античний менует”, „Павана”, „Альборада” з циклу „Відображення”, „Гробниця Куперена”, „Благородні і сентиментальні вальси” та ін. Мету транскрипції оркестру на фортепіано переслідували багато композиторів – Л. Бетховен, Ф. Лист, П. Чайковський, але ні у кого з немає такої близькості між власними оркестровими і фортепіанними стилями.

„Болеро” – справжній композиторський фокус М. Равеля. Сам композитор так охарактеризував свій твір: „Це – танець в дуже стриманому темпі, абсолютно незмінний як мелодично, так гармонійно і ритмічно, причому ритм безперервно відбивається барабаном. Єдиний елемент різноманітності вноситься оркестровим crescendo ”. У наполегливому повторенні двох тем М. Равелю бачився арабський елемент, характерний для цього танцю.