Тема 4.

Романтична музика:

Ф. Шуберт, Ф. Шопен,

Р. Шуман, Й. Брамс,

Ф. Лист, Е. Гріг

Романтизм – напрям у європейському мистецтві, який склався наприкінці XVIII – початку XIX ст. Основою романтичного світосприйняття став розлад ідеалу і соціальної дійсності; затверджується самоцінність духовно-творчого життя особистості. Музика романтизму – це голос серця. Серед видатних представників романтизму – Ф. Шуберт, Р. Шуман, Ф. Шопен, Ф. Ліст, Р. Вагнер, Ф. Мендельсон-Бартольді та інші.

Композитори-романтикизосередили свою увагу на внутрішньому світі людини, любовній ліриці і надали перевагу жанру мініатюри – як вокальній, так і інструментальній; серед улюблених жанрів романтиків є пісня та романс.

Франц Шуберт (Franz Schubert)

1797 – 1828

У 1815 р. в передмісті Відня сімнадцятилітній помічник шкільного вчителя музики Франц Шуберт написав пісню „Лісовий цар” і відкрив нову сторінку не лише в історії пісні, а й в історії музичного мистецтва.

Веселість і життєрадісність в творчості Ф. Шуберта поєднуються з меланхолійно сумними настроями, які доходять іноді до трагічної безнадійності.

Ф. Шуберта пригнічувало його становище в суспільстві: музика його не була відома, його творчість не заохочувалась. Писав музику Ф. Шуберт дуже швидко, але за його життя майже нічого з його творів не друкувалося і не виконувалося. Більшість творів композитора залишилась в рукописах і була виявлена через багато років після його смерті. Один з найпопулярніших і найулюбленіших тепер симфонічних творів „Незакінчена симфонія” був знайдений лише через 37 років після смерті Ф. Шуберта. Бажання в композитора почути власні твори було до того велике, що він спеціально писав чоловічі квартети на духовні тексти, які міг виконувати його брат із своїми співаками в церкві, де він служив регентом.

Ф. Шуберт написав багато творів, великих і малих, в інструментальному і вокальному жанрах. Центральне місце в творчості композитора займають пісні, яких він написав понад 600. Ф. Шуберт високо підніс значення пісні: в цю невелику музичну форму він зумів вкласти глибокий і багатий зміст. З великим теплом і проникливістю Ф. Шуберт розкриває перед нами внутрішній світ людини з її почуттями радості, смутку, любові.

Велике місце в його пісні займає зображення природи.
Різноманітні музично-виражальні засоби в піснях Ф. Шуберта: він не обмежується тільки пісенною мелодією, а широко використовує і декламаційні, і речитативні прийоми вираження. Фортепіанна партія в його творах набуває самостійного, рівноправного значення, створюючи яскраві музичні образи, часто зображального характеру. У Ф. Шуберта відомими є цикли пісень – „Прекрасна мельнічиха” і „Зимовий шлях”, де розповідається про мандрування юнака, про його любов і страждання.

Ф. Шуберт відомий не тільки як автор чудових пісень і вокальних ансамблів, але й як автор інструментальних творів – камерних і оркестрових: симфоній, струнних ансамблів, творів для фортепіано.

Ф. Шуберт є одним з найпопулярніших композиторів, його музика чарує своєю щирістю, життєвою правдивістю, виразністю і простотою.
Ф. Шуберт – переважно лірик; основним засобом вираження в нього є мелодія, і тут він справді невичерпний. Пісенність характерна для всієї творчості Ф. Шуберта, але з особливою силою і різноманітністю виявляється вона у вокальній творчості. До нього пісня займала в творчості композиторів другорядне місце, але Ф. Шуберт підніс пісню на виняткову височінь, зробивши її за глибиною і важливістю рівноправним жанром поряд з іншими провідними в той час жанрами – оперою і симфонією.

Руський музикознавець Б. Асаф’єв зазначав: „Шуберта вирізняє рідкісна здатність: бути ліриком, не замикаючись у своєму особистому світі, а відчувати й передавати радості та скорботи життя, як їх відчувають і хотіли би передати більшість людей…”

Фрідерік Шопен (Fré dé ric Chopin)

1810 – 1849

Фрідерік Шопен – найвизначніший польський композитор і піаніст. Музиці Ф. Шопена властиві ліризм, тонкість у передачі різних настроїв; його твори відрізняються широтою національно-фольклорних і жанрових зв’язків. Ф. Шопен відродив на романтичній основі прелюдію, створив фортепіанну баладу, опоетизував і драматизував танці – мазурку, полонез, вальс; перетворив скерцо в самостійний добуток. Збагатив гармонію й фортепіанну фактуру; сполучив класичність форми з мелодійним багатством і фантазією. Його композиторська творчість складає: 2 концерти, 3 сонати, фантазія, 4 балади, 4 скерцо, експромти, ноктюрни, етюди й інші добутки для фортепіано; пісні.

Ф. Шопен обмежив свою творчість рамками фортепіанної музики, але в межах однієї тільки фортепіанної творчості Ф. Шопен досяг висот і художньої багатогранності, яких інші композитори домагалися роботою над багатьма видами інструментальної музики в різних областях музичного мистецтва. У його фортепіанному виконанні глибина й щирість почуттів поєднувалися з добірністю, технічною досконалістю.

Для інших інструментів ним написано всього кілька творів: тріо для фортепіано, скрипки й віолончелі; Полонез і Дует для фортепіано й віолончелі; Соната для віолончелі; ряд пісень для голосу.

Шопенівські балади й сонати, скерцо й фантазія – подібно великим органним творам Й. Баха – своєрідні симфонії, а прелюдія або мазурка за глибиною задуму й вираженого почуття переростає у велику поему, хвилюючу драму.

Основою виразності музики Ф. Шопена є мелодія. За рідкісним мелодійним дом Ф. Шопена можна зрівняти тільки з В. Моцартом і П. Чайковським. Ф. Шопен є одним з найбільших мелодистів світу, найбільшим новатором, творцем оригінальних музичних жанрів і форм.

Творчість Ф. Шопена – це величезний світ незвичайної краси. Слухаючи його забуваєш про те, що слухаєш усього один інструмент – фортепіано. Перед тобою відкриваються безмежні простори, розкриваються вікна в невідомі далечіні, повні таємниць і пригод. І дуже хочеться, щоб цей новий, знову відкритий світ, не залишав тебе вже ніколи.