Мельпомена 1 страница

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

1.Після захоплення Вавілона[1] вирушив Дарій[2] походом на скіфів[3]. Азія процвітала вже тоді багатством і мала числення населення, отже Дарій задумав помститися скіфам за те, що вони раніше напали були на Мідію[4], побили військо, що виступило проти них, і так почали кривдити. Скіфи, як я вже писав попереду, панували в горішній Азії двадцять вісім літ. Вони в погоні за кіммерійцями впали до Азії й поклали край могутності мідійців, бо перед приходом скіфів до Азії вони (мідійці) тут панували. Отже, скіфи пробули в Мідії двадцять вісім літ. Як минув цей час, вони повернулися до свого краю, але тут чекали їх труднощі не менші, ніж у лідійській війні. Вони побачили перед собою велике військо ― скіфські жінки в час довгої відсутності чоловіків сходилися з невольниками.

2. Скіфи ж осліплюють усіх (своїх) невольників задля (продуктів із молока), що служить їм за напій. Вони так чинять: беруть кістяні рурки, подібні до сопілок, укладають кобилам до сорому й дмуть ― і як одні дмуть, інші в той час доять. Вони пояснюють цю роботу так, що як жили кобилячі наповняться повітрям, то (більше) обвисає вим’я. як уже видоять молоко, впливають його до порожніх дерев’яних посудин, укладають сліпих (невольників) довкруг посуду, а вони трусять ним. Потім те, що «осіло) згори, збирають, бо вважають його за щось краще, а те на споді за гірше. Ось тому скіфи осліплюють усіх полонених, ― бо вони не хлібороби, а кочівники.

3. Отож од тих рабів і їхніх (скіфських) жінок виросло нове покоління. Коли воно дізналося про своє походження вирушило проти скіфів при поверненні їх з Мідії. Перш за все перетяли вони (невольницькі сини) землю, викопавши широкий рів од Таврійських гір[5] до Меотійського озера[6] там, де воно найбільше. Коли скіфи намагалися через нього (рів) перейти, (невільники) почали з ними боротьбу. Коли битва затягалася і скіфи не могли перемогти, то один із них сказав таке: «Що робимо, скіфи? Як боремося з нашими ворогами, то й нас стає дедалі менше і їх буде мало після перемоги. Я думаю (що треба) відкласти списи й луки, а кожен із нас нехай візьме нагай і нумо на них! Бо доки вони бачитимуть, що ми тримаємо зброю, думатимуть собі, що вони з нами рівні і такі ж за походженням; та як побачать, що ми замість зброї тримаємо батоги, зрозуміють, що вони наші раби й кинуть битву».

4. Скіфи послухали й зробили так, як він казав; а раби, перестрашені тим, забули про битву й кинулися втікати. Так скіфи панували й ув Азії й, повернувшись з Мідії, цим способом запанували в своєму краю.

5. Як розповідають скіфи, їхній народ наймолодший з усіх. Це було так. У тій країні, що спершу була безлюдною, вродилася (перша) людина на ймення Таргітай. Вони кажуть, що його родичами були Зевс[7] і дочка Борисфена[8]. На мою думку, це неправда, але (скіфи) так говорять. З такого от роду походить Таргітай. Він мав трьох синів: Ліпоксая, Арпоксая й наймолодшого Коляксая. О тій порі впало з неба на скіфську землю золоте знаряддя: плуг, ярмо, сокиря й коряк. Побачив це старший і швидко пішов узяти, але як наблизився, золото почало горіти. Він перелякався (й відступив), а тоді надійшов середульший ― з ним сталося те саме; їх (обох) відстрашило палаюче золото. Але як приступив наймолодший, воно погасло й він заніс його додому. Коли старші брати довідалися про це, відразу ж оддали владу наймолодшому.

6. Від Ліпоксая походить скіфське плем’я ахати, від середульшого Арпоксая катіари й траспії, а від наймолодшого царя походять ті, що називають себе пара латами. Всі вони називаються сколотами від імені (їхнього) царя, а скіфами нарекли їх греки.

7. Так от, за скіфськими переказами, повстали вони (їхній народ). Від тієї події, від першого царя Таргітая до походу Дарія проти них минуло не більше тисячі літ. А те золото царі бережуть найбільше й щорічно приносять йому великі жертви. Скіфи кажуть, що якби хто мав це святе золото в святочний день і заснув би (з ним) під голим небом, не проживе й року і йому дістанеться стільки землі, скільки за день об’їде конем. Їхня країна велика. Коляксай поділив її на троє царств і посадив там синів; а те царство, де переховується золото, зробив найбільшим (із усіх). А землі, що (простягаються) на північ (од скіфів), за їхніми словами, годі окинути зором чи перейти, і то ― через пір’я, що літає. Кажуть, що там пір’я більше, ніж землі й повітря, і воно застилає зір.

8. Так кажуть про свою землю й про північну скіфи, а надморські греки кажуть таке. Коли Геракл[9] гнав Геніонових волів[10], забрів у скіфську землю, що була тоді ще безлюдна. Геріон жив ген за морем на острові, що його греки називають Ерифія, проти Гедейри, за Стовпами Геракла на Океані[11]. Океан же, як кажуть, починається там, де сходить сонце, й опливає всю землю, та це неможливо довести. От звідти прибув Геракл до нинішньої Скіфії. Його захопила зима, мороз; він простелив левину шкуру й заснув. А в той час випряжені коні, з божої волі, щезли (доки Геракл спав).

9. Ледве прокинувся Геракл й почав шукати своїх коней, обійшов усю ту землю і нарешті прибув до країни, яка називається Гілея. І там в одній печері він знайшов істосу подвійної природи: наполовину вона була дівою, а наполовину змією[12]: до сідниць її тіло було жіночим, а нижче ― зміїним. Він побачивши її здивувався і спитав її, чи не бачила вона десь його коней, що зникли. Вона тоді відповіла йому, що вони в неї, але вона поверне йому їх, коли він із нею з’єднається. І Геракл за таку ціну погодився з’єднатися з нею. А вона весь час відкладала повернення йому коней, бо хотіла якнайдовше жити з Гераклом, а він хотів забрати коней і піти геть. Нарешті, вона віддала йому їх і сказала: «Цих коней, що прийшли сюди, заради тебе я врятувала, а ти винагородив мене за мобю послугу; від тебе я зачала троїх синів. Коли ці сини виростуть, що мені з ними робити, поясни мені, чи я залишу їх тут (бо цієї країною володію лише я сама), чи я відішлю їх до тебе?». Так вона його запитала, а він, кажуть, так їй відповів: «Скоро ти побачиш, що сини вже стали дорослими, зроби те, що я тобі скажу, і це ти правильно зробиш: хто з них ти побачиш, зможе натягнути оцей лук ось так і зможе підперезатися оцим поясом, як я тобі показую, того ти залиш у цій країні. А хто не спроможеться зробити так, як я тобі кажу, того ти прожени геть із цієї країни. І коли ти так зробиш, ти і сама будеш задоволена і виконаєш мої вказівки».

10. Так він узяв один із своїх луків (бо до тих пір Геракл носив із собою два лука) і показав, як слід оперезуватися поясом і передав їй і лук, і пояс, які носив на тому боці, де було припасовано золоту чашу[13], а передавши їх, відійшов. Коли народилися сини, вона спершу дала їм імена: першого назвала Агатірсом, другого Гелоном, а останнього ― Скіфом. Згодом, коли вони стали чоловіками, вона згадала про доручення Геракла і виконала його. І сталося так, що двох з її синів, Агатірса і Гелона, які не спромоглися виконати запропоноване матір’ю, вона вигнала з країни і вони пішли світ за очі. Проте молодший із них, Скіф, виконав запропоноване йому і залишився в країні. І від Скіфа, Гераклова сина, походять ті, що стають царями скіфів. І на згадку про ту чашу скіфи і до цього часу носять підвішану на поясі чашу. (Оце, власне, зробила для Скіфа, і саме лише для нього, його мати). Це, про що я розповів, переказують елліни, які мешкають на берегах Понту.

11. Є ще і третій переказ[14], якому я найбільш довіряю, а саме такий. Згідно з ним із кочовиками – скіфами, що мешкали в Азії, воювали і завдали їм чимало прикростей массагети і через це скіфи перейшли за ріку Аракс[15] і прибули в Кіммерію (бо країна, де тепер живуть скіфи, кажуть, що за давніх часів була кіммерійською). Кіммерійці, коли побачили, що проти них виступило велике військо, почали радитися, що їм робити. Тут їхні думки поділилися надвоє, і кожна сторона наполягала н своїй думці. І найдостойнішою була думка царів, а думка більшості зводилася до того, що їм вигідніше віддалитися, ніж залишившися наражатися на небезпеку і чинити опір численним ворогам. Але думка царів була воювати до останнього з ворогами, обороняючи свою країну. Хоч як там було, ні більшість не хотіла послухатися царів, ні царі більшості. Отже, перші вирішили без бою покинути країну загарбникам і тікати від них, а царі вирішили бути вбитими і похованим на батьківщині, але гне тікати з більшістю, згадавши, як їм було добре тут і які муки спіткають їх, якщо вони втечуть разом із більшістю. Скоро вони прийняли такі рішенні, вони розділилися, обидві їхні частини стали рівними в числі і вони почали битися між собою. І всіх, що в битві було вбито, кіммерійці поховали поблизу ріки Тірасу[16] (і їхні могили і тепер ще можна там бачити). Там їх поховали і після того вони покинули країну[17]. Згодом прийшли скіфи, знайшли країну незалюдненою і зайняли її.

12. Ще й тепер у Скіфії існують кіммерійські фортеці[18], кіммерійські переправи, є також і країна, що називається Кіммерією, і є так званий Кіммерійський Боспор. Здається, кіммерійці, тікаючи від скіфів в Азію, оселилися на півстрові, де тепер розташовано еллінське місто Сінопа[19]. Очевидно також, що скіфи, переслідуючи їх, удерлися в Мідію, збившися з шляху. Бо кіммерійці весь час тікали вздовж моря, а скіфи, маючи праворуч від себе кавказькі гори, збочили з шляху в сторону суходолу і вдерлися до лідійської землі. Такий існує інший переказ як в еллінів, так і у варварів.

13. Арістей[20], син Каістробія, проконнесець, в своєму епічному творі розповідає, що він, натхненний Фебом, прибув до ісседонів, а за ісседонами живуть одноокі люди арімаспи, а ще далі за ними є грифи, які охороняють золото[21], а там далі біля моря живуть гіпербореї[22]. Всі вони, крім гіпербореїв, починаючи від арімаспів, постійно нападають на своїх сусідів. Арімаспи витіснили з країни ісседонів[23], а ісседони скіфів, а кіммерійців, які жили біля південного моря[24], с

14. А звідки був цей Арістей[25], який склав такий епос, уже було сказано, а про те, що я чув про нього в Проконнесі і в Кізіку, я скажу. Кажуть, що Арістей був там за своїм народженням не нижчий за будь-кого з громадян. Зайшовши в Проконнесі до сукновальні, він там помер.

Сукновал зачинив майстерню і пішов сказати родичам померлого. Вже в місті поширилася чутка про смерть Арістея, коли один кізікенець, що прийшов із міста Артакі[26], піддав сумніву правдивість цієї чутки, сказавши, що він зустрів Арістея, коли той ішов у Кізік, і навіть розмовляв із ним. І він наполягав на своєму сумніві, а родичі померлого прийшли до майстерні, маючи з собою все необхідне для похорону. Але коли вони відчинили майстерню, то не знайшли там ні живого, ні померлого Арістея. Згодом, коли минуло шість років, кажуть, Арістей з’явився в Проконнесі і склав там той твір, що його елліни називають тепер Арімаспією, а склавши його він зник удруге.

15. Оце кажуть у двох містах, а наступне мені сказали, відбулося в мешканців Метапонта в Італії за двісті сорок років[27] після другого зникнення Арістея, як я підрахував, зіставивши те, що трапилося в Проконнесі з тим, що було в Метапонті. Метапонтійці розповідаєть, що в їхню країну з’явився той самий Арістей і наказав їм спорудити жертовник Аполлонові[28], а біля нього поставити статую з ім’ям на ній проконнесця Арістея, бо, сказав він, лише до них італіотів, а більш ні до кого не приходив Аполлон і що сам він його супроводжував, але тоді, коли він супроводжував бога, вік був круком[29]. Так він сказав за словами метапонтійців і зник, а вони послали людей у Дельфи і запитали пророче святилище, що це за явище було тієї людини. Піфія відповіла їм, щоб вони послухалися і зробили все, як їм було сказано тим явищем і, якщо вони його послухаються, це буде їм на добро. Вони послухалися і все виконали. І справді, тепер біля статуї Аполлона[30] стоїть ще одна статуя з ім’ям Арістея, а навколо ростуть лаврові дерева. Статую поставлено на агорі. Отже, досить тепер про Арістея того, що я сказав.

16. Що там далі на північ від цієї країни, про яку ведеться в мене оповідання, ніхто не знає нічого певного, бо сказати правду, я не міг ні від кого довідатися, хто б знав про це як самовидець. Отже, навіть і сам Арістей[31], про якого я розповів трохи вище, навіть і він у своєму творі повідомляє, що він не ходив далі від ісседонів, але про те, що там далі, він розповідає з чуток, додаючи, що так кажуть ісседони. Хоч як там було, я намагався в своєму дослідженні зайти якомога далі, і наводжу всі надійні відомості, які я чув.

17. Від гавані борісфенітів[32] (бо вона розташована якраз посередині приморської частини всієї Скіфії), від неї і далі перший народ, котрий можна зустріти, це калліппіди[33], які є напів елліни і напів скіфи, над ними є інший народ, що називається алізонами[34]. Вони і калліппіди взагалі мають такий спосіб життя, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю і цибулю та часник і сочевицю та просо. Над алізонами живуть скіфи оратаї, які сіють пшеницю не для їжи, а на продаж[35]. Ще далі над ними живуть неври, а далі на північ від неврів, наскільки я знаю, є незалюднена країна. Оці народності живуть уздовж ріки Гіпанія на заході від Борісфена.

18. Якщо перейти Борісфен, ідучи від моря, то спершу буде Гілея[36], а якщо йти ще вище, там живуть скіфи-землероби[37], яких елліни, що живуть уздовж ріки Гіпанія, називають борисфенітами, а самих себе ті елліни називають ольвіополітами. Отже, ці скіфи-землероби живуть на сході на відстані трьох днів шляху, і до ріки, що називається Пантікап[38], а на півночі на відстані, якщо пливти одинадцять днів, там джерела Борисфена. Далі країна, що над ними, це пустеля великих розмірів. За пустелею мешкають андрофаги[39], які є окремою народністю, яка не належить до скіфів. А далі за ними вже справжня пустеля і, наскільки я знаю, так нема іншого народу.

19. На схід від цих скіфів – землеробів, якщо перейти ріку Пантікап, у тій країні мешкають кочовики також скіфи, які нічого не сіють і не обробляють землі. Вся ця країна позбавлена дерев, за винятком Гілея. Ці кочовики живуть на схід на відстані чотирнадцяти днів шляху і доходять до річки Герра[40].

20. За Герром простягається країна, що називається царською[41], і скіфи, які в ній живуть, найхоробріші та найчисленніші і вони вважають інших скіфів своїми невільниками. Вони на півдні сягають аж до Тавріки, а на схід ― до рову, що як я сказав, прокопали народжені від сліпих, і до гавані та Маєтідському озері, що називається Кремни. Деякі інші частини їхньої землі доходять до ріки Танаїда[42]. Вище на північ від царських скіфів мешкають меланхлайни[43], це вже інша народність, не скіфська. Вище від меланхлайнів, я знаю, є болота і незалюднена країна.

21. Якщо перейти ріку Танаїд, там уже не Скіфія, але перша її частина належить савроматам[44], які живуть у країні, що починається від затоки Маєтідського озера і простягається на північ на відстань п’ятнадцяти днів шляху, і вся ця країна позбавлена дерев і диких, і культурних. Над ними живуть будіни[45] в країні, що вся заросла різними деревами.

22. Вище над будінами на півночі спершу простягається пустеля на відстань семи днів шляху, а за пустелею, якщо трохи ухилитися на схід, мешкають тіссагети[46], окрема і численна народність. Вони живуть полюванням. Поряд із ними живуть у тій самій країні ті, що називаються іюрки. І вони живуть полюванням, а полюють ось як. Дерев у них дуже багато в усій їхній країні і мисливець злізає на дерево і очікує. Кожен там має призвичаєного коня, що лягає на живіт, щоб не звертати на себе уваги. І кінь очікує так само, як і собака. Щойно мисливець побачить із дерева дичину, він стріляє в неї з луку, скочує на коня і переслідує її разом із собакою. Вище від них, якщо трохи ухилитися на схід, мешкають інші скіфи, які відокремилися від царських скіфів і згодом прийшли до цієї країни.

99. Фракія перед Скіфською землею розташована на морі[47]. Ця земля утворює затоку[48], а Скіфія йде за нею і Істр уливається в ній (у море)[49], і його гирло обернено до південно-східного вітру. Тепер, починаючи від Істру, я опишу скіфську країну щодо її розміру, як вона тягнеться вздовж моря. Від Істру це є власне первісна Скіфія, розташована в напрямі до півдня і південного вітру аж до міста, яке називається Каркінітіда[50]. Звідти і далі країну, що тягнеться вздовж моря і яка є гірською і заходить у Понт, залюднює плем’я таврів до півострова, що називається Скалистим[51]. Цей півострів зходить у море в напрямі до східного вітру. Справді. Скіфія обмежується з двох боків морем, із південного боку і морем із східного боку[52], точно так, як і Аттіка[53]. Місце, що його посідають таври в Скіфії, схоже на те місце, яке посідало би на мисі Суніон, від дему Торіку до дему Анафлістів[54], якесь інше плем’я, а не афіняни. Проте Суніон простягається в морі далі. Те, що я кажу, тут має значення, коли можна порівнювати мале з великим. Отака країна ця Тавріка. Проте тому, коли не доводилося пропливати вздовж берегів Аттіки, я це поясню в інший спосіб. Це було б так, як би в Япігії[55] інше плем’я, а не япіги, залюднювали окремо від них той край Япігії, що заходить у море від гавані Брентесія і до Таранта. Я навів ці два приклади, але можна навести ще й інші, як приклади країн, схожих на Аттіку.

100. Отже, від Тавріки на північ від таврів і на схід[56] аж до моря живуть уже скіфи і ще в краях на сході від Кіммерійського Боспору і від Маєтідського озера до ріки Танаїду, що вливається саме в це озеро. Отже, від Істру і далі на північ у глиб материка Скіфія обмежена спершу народом агатірсів, далі ― народом неврів і після нього ― андрофагів, нарешті, ― меланхлайнів.

101. Отже, Скіфія має чотирикутну форму і дві її сторони, що скеровані до моря, одна, яка від узбережжя заходить у глиб материка, та інша, яка тягнеться вздовж моря, за розміром є однакові[57]. Від Істру до ріки Борісфену десять днів шляху і ще десять від Борісфену до озера Маєтіди. А сторона Скіфії від моря в середину країни до меланхлайнів, що живуть на півночі від Скіфії, становить двадцять днів шляху. Одноденний шлях за моїм підрахунком дорівнює двомстам стадіям. На основі цього підрахунку сторони Скіфії поперечні становлять чотири тисячі стадій, а поздовжні, що йдуть у середину країни, мають також стільки стадій.

Опрацювати поняття: скіфи, сармати, грецька колонізації, палеоліт, мезоліт, неоліт.

Література: Бунятян К.П., Мурхін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку історії. ― К.: Видавничий дім «Альтернативи». ― («Україна крізь віки», т.1); Відейко М.Ю. Давні поселення України. – К., 2000. – 124 с.; Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація. – К.: Академперіодика, 2002. – 142 с.; Відейко М.Ю. Трипільські протоміста. Історія досліджень. – К.: Академперіодика, 2002. – 140 с.; Давня історія України: В 3-х тт. / НАН України. Ін-т археології. ― К., 2000. ― Т.3: Слов’яно-руська доба. ― 695 с.; Давня історія України: Навчальний посібник: У 2-х кн. / Толочко П.П. та ін. ― К.: Либідь, 1994. ― Кн. 1; 1995. ― Кн.2.; Степи европейской части СССР в скифо-сарматское время. – М., 1989.

Практичне заняття 7. Проблеми історичної географії княжої доби

1.На контурній карті позначте регіони розміщення східнослов'янських племен в 2 пол. І тис.н.е.

2. На контурній карті позначте стрілками напрямки розселення слов'ян у V-VІІІ ст..

3.Позначте на контурній карті шляхи «із варяг у греки», соляний та залозний. Визначте місця, де ці шляхи пересікалися?

4. Підпишіть на контурній карті міста Київської держави.

5. Зафарбуйте на контурній карті різними кольорами територію Київської держави наприкінці князювання Олега та землі, приєднані до Київської держави князем Ігорем.

6. Зафарбуйте різними кольорами територію Київської держави на початку князювання Ольги і землі, приєднані за князювання Святослава.

7. Позначте стрілками напрямки військових походів Святослава і місця найважливіших битв.

8. На контурній карті зафарбуйте територію Київської Русі на початку правління Володимира Святославича та заштрихуйте території, приєднані Володимиром Великим до Київської держави.

9. Позначте найважливіші походи Володимира Мономаха проти половців.

10. На контурній карті обведіть межи Київської Русі за Володимира Мономаха.

11. На контурній карті різними кольорами позначте територію, яка об'єднувалася назвою «Україна» у 1087р., 1189р. та 1213р. Які висновки можна зробити? Чи випадково, що назва «Україна» об’єднувала саме ці землі?

11. Зафарбуйте і підпишіть території князівств, що виникли на українських землях після розпаду Київської Русі. Вкажіть роки утворення цих князівств.

12.Стрілками різних кольорів позначте на контурній карті походи військ хана Батия:

13. Заштрихуйте територію Галицько-Волинської держави на початку князювання Данила Романовича.

14. На контурній карті позначте місця і роки найвидатніших перемог Данила Галицького.

15. Користуючись даними додатка, обчислити пересічний час виникнення сучасних поселень у межах адміністративних районів, беручи до уваги як дату початку існування археологічних культур на території поселення, так і дату першої письмової згадки населеного пункту чи дату його заснування.

У історичній, історико-географічній чи краєзнавчій літературі датою заснування поселення вважають рік першої письмової згадки про нього в літературних джерелах (літописах, хроніках, люстраціях тощо) чи дата його безпосереднього заснування. Звідси, «вік» поселень наперед буде штучно заниженим, бо до уваги не беруть археологічні дані існування в їхніх межах ранньослов’янських городищ, сіл, не кажучи вже про наявність там поселень стародавніх епох. Тому в даному випадку пропонується час виникнення населеного пункту відраховувати від початкового року розвитку у ньому першої відомої тут археологічної культури, а не від року першої писемної згадки про нього або від дати його заснування. Отже, вік існування поселень не обмежиться тільки історично фіксованими (т.зв. писаними) даними, але й сягне, ймовірно, до того періоду, коли на даній території насправді зароджувалося те чи інше поселення. Така постановка питання є науково коректною, оскільки у такому випадку матимемо найправдоподібнішу дату заснування населеного пункту.

Звичайно, при розгляді питань, які від сьогодення віддалені на великі відтинку часу, важко встановити якусь конкретну хронологічну межу. Тому таке поняття, як «дата заснування поселення», що в своїй основі є абсолютним показником, уже наперед передбачає закладену відносність. Остання підсилюється ще й невизначеністю дати першої писемної згадки про поселення чи нечіткість року його заснування. Так, скажімо, коли йдеться про дату першої згадки поселень у 18 ст., то для розрахунків приймемо 1750 р., коли у першій половині 15 ст. – 1425 р., коли у другій половині 17 ст. – 1675 р., коли у першій чи другій, чи третій, чи четвертій чверті 14 ст. – то, відповідно, 1312 р, 1338 р., 1362 р., 1388 р., коли на початку 13 ст. – 1205 р., коли наприкінці 16 ст. – 1595 р. тощо. Аналогічні зауваги стосуються й років заснування поселення.

Показник пересічного часу виникнення позначений ще й певною умовністю. Справді, на даний час існує багато населених пунктів, для яких відсутні хронологічні дані, що стосуються їхнього часу виникнення. Тому пересічна «стародавність» поселень такого району є абстрактною, а не конкретною, однак ми вважаємо, що в загальних рисах у даному випадку можна все-таки зобразити картину виникнення поселень певного регіону.

Багато населених пунктів (див.додаток) мають як рік початку існування першої археологічної культури у ньому, так і дату першої письмової згадки про поселення чи рік його заснування. Тому, для визначення пересічним часовим показником виникнення поселень адміністративного району, слід вважати найдавнішу дату, що стосується конкретного поселення, себто час початкового розвитку найпершої археологічної культури у ньому.

Пересічний час виникнення наявних поселень адміністративних районів Західної України (іншими словами – пересічна поселенська «стародавність» районів) визначається як середнє арифметичне із суми років «заснування» (останнє слово взяте у лапки, оскільки в ньому вкладені поняття, які обумовлені вище) поселень за такою формулою

Де Т арх – рік початку існування першої археологічної культури в конкретному поселенні, що існувала до нашої ери (даній сумі надається умовний «-«); Т іст – рік початку існування першої археологічної культури у конкретному поселенні, що існувала за час нашої ери, дата першої письмової згадки про поселення або рік його заснування (даній сумі надається умовний «+»); n_а – кількість поселень, дата «заснування» яких сягає часів до нашої ери; n_i – кількість поселень, дата «заснування» яких належить до часів нашої ери.

У випадку, коли в чисельнику буде більшою сума Т арх, то це означатиме, що пересічний час виникнення поселень адміністративного району сягатиме років до нашої ери. Якщо ж сума Т іст виявиться більшою від суми Т арх, то поселення району пересічно утворилися уже за часів нашої ери.