Методичні ркомендації щодо використання та складання історичних мап. Робота з контурними картами

На усіх етапах розвитку суспільства мапа завжди відповідала нагальним потребам часу. Практичне використання мап у найрізноманітніших галузях робить їх особливо цінним історичним джерелом для реґіонального і тематичного вивчення розміщених у конкретному просторі явищ і об’єктів господарства, військової справи, державного управління та ін.

Географічна мапа – це зменшене зображення земної поверхні на площині. На відміну від неї історична мапа відбиває різі історичні події та явища. Історичними називають мапи, основним змістом яких є відображення сукупності історичних подій, що цілісно характеризують історичний період, обумовлений темою і показ географічних обставин у яких проходили ці події. Складають історичні мапи на підставі наукових студій і засобами графіки відображають основні процеси історичного розвитку – зміни територіального поділу, меж, кордонів, економіки і торгівлі, виникнення нових населених пунктів, військові, соціальні, економічні, культурні події та ін., знайдених у процесі історико-географічного дослідження. Історичні мапи існують як допоміжний матеріал у процесі роз’яснень чи навчання, як доповнення до наукових і навчальних видань, або їх випускають самостійно, переважно як атласи.

Відомості про зміст повідомляють інформаційно у вигляді уявлень, але на відміну від літературного опису уявлень мапа потребує виняткової конкретизації і локалізації змісту. Всі історичні об’єкти та явища, що картографують, поділяють на дві групи: конкретні й абстрактні. Конкретні предмети, явища, процеси дійсности, тобто конкретні поняття – це, наприклад, «місто», «Конотопська битва», «Волинська губернія» та ін. Окремі їх риси, властивості, аспекти, відносини абстраговані від предметів і перетворені у самостійні об’єкти думки, тобто абстраговані поняття – це, наприклад, «густота населення», «народжуваність», «врожайність зернових», «мережа освітніх закладів» і т.ін.

Для того, щоб одні й ті ж поняття представити у вигляді знакових форм, їх відображають картографічною мовою – умовними позначками, які поширені у просторі, мають кінцеві розміри і відносно чіткі межі. Мапа, яка просторовою образно-знаковою моделлю історичної дійсности широкої або вузької тематики, елементами структури якої служать умовні символи існуючої (чи минулої) дійсности, образи яких можна зримо уявити за їх умовним позначенням. Це мапи першої групи (конкретні поняття), які зображають крапками, лініями і площинами. Її основою служать лінії картографічної сітки та елементи зображення географічних об’єктів. Як правило, вони відзначаються наочністю й вимірюваністю у межах їх масштабних можливостей. Мапи другої групи також зображають крапками, лініями і площинами. Абстрактні поняття лінійного характеру, що, як правило, зображають векторами чи стрілами, смугами різної ширини та кольору. Використовують також зображення структури, відносин об’єктів за допомогою картограм та картодіаграм (з використанням статистичних даних). Об’єкти першої групи (конкретні явища, наприклад, «шлях із варяг у греки») вивчають за джерелами, класифікують їх і зображають тим чи іншим способом не змінюючи форми та змісту. Об’єкти другої групи (абстрактні явища, наприклад, товарообіг між варягами і греками) конструюють відповідно до їх тематики та наявних вихідних статистичних матеріалів. Відбирають і обчислюють показними досліджуваних явищ, щоб наочно зобразити їх картографічними засобами.

Легенда невідривна від мапи, служить ключем до неї, її логічною основою. Призначення легенди – пояснити усі умовні позначки, наявні на мапі та допомогти розкрити її зміст. Умовні позначки бажано групувати за принципом їхньої однорідності. Наприклад, спочатку подають усі знаки, що стосуються політико-адміністративного поділу та різноманітних територіальних змін, потім знаки, що відображають економіку, далі – прийняті для подій, що стосуються культурного життя і таке інше. Порядок розміщення зазначених груп знаків залежить від імені мапи. Таким чином, легенда мапи, відповідно до її назви та змісту, наче поділена на окремі розділи, що можуть бути виділені відповідними підзаголовками. У середині розділів умовні позначки розміщують за хронологічним принципом.

Графічне позначення у ряді випадків є недостатнім і потребує додаткових тлумачень у тексті легенди. Текст легенди формують графічно стисло, але достатньо інформативно, таким чином, щоб він достатньо повно пояснював об’єкти картографування.

Для кращого сприйняття мап застосовують принцип «двоплановості». Найяскравішими фарбами «на першому плані» показують основний зміст мап, що повинен добре розрізнятися, і менш яскраво – «другим планом» - подають елементи, що можуть бути використаними при деталізації мапи.

Історичні навчальні мапи бажано робити яскраво оформленими. Бажано зберігати колір, наприклад, території якоїсь держави, якщо це можливо, на усіх мапах даного історичного періоду. Це суттєво спрощує сприйняття змісту мап. Теми історичних мап можуть бути настільки складними, що зображення усього комплексу явищ на одній мапі перевантажує її. Тоді використовують додаткові «врізані мапи», що зображають певну історичну подію чи сторону історичного процесу, зменшуючи таким чином зміст основної мапи.

Для отримання навиків у створенні певної історичної мапи необхідно:

ü підібрати відповідну контурну карту, щонайменше підшукати таку, на якій розмістилася б необхідна територія;

ü визначити точну назву мапи;

ü скласти легенду;

ü нанести назви географічних об’єктів у певній постідовности (моря, річки, гори, озера, міста і т.д.);

ü визначити потрібні межі (кордони);

ü позначити сусідні держави, народи тощо;

ü виконати завдання, пов’язані зі змістом мапи.

Використання картографічного матеріалу у освітній діяльності повинне спиратися на

ü опанування типології картографічного матеріалу з його поділом на: загальні або оглядові мапи; тематичні мапи (викреслені на папері, з додаванням аплікації або намальовані крейдою); локальні плани; мультиплікаційні мапи та картосхеми; мапи комп’ютерної графіки.

ü освоєння аналітичного (дедуктивного) і синтетичного (індуктивного) способів знайомства з мапою і набуття досвіду читання і розшифровки мап

ü правильне застосування критерії добору картографічних матеріалів під час викладання і навчання конкретної теми.