Теорія роману поза постмодернізмом (Грифцов, Бахтін, Лукач).

Багато зробив Б.А. Грифцов для розвитку мистецтва перекладу; йому належать зразкові переклади насамперед французьких письменників Бальзака, Флобера, Роллана, Пруста. Так як Б.А. Грифцов був не тільки перекладачем, а й літературознавцем, уважно стежить за розвитком літературного процесу, особливо у Франції, і за ситуацією в критиці, його звернення до Прусту цілком зрозуміле. Крім цього, в молоді роки він поділяв ідею самоцінності мистецтва, був противником позитивізму. Його цікавило ірраціональне начало в людській природі і відображення цього начала в художніх творах. Закономірне був інтерес Б.А. Гріфцова і до вивчення психології художника. У його теоретичних (" Психологія письменника", 1923 - 1924; " Теорія роману ", 1927) і белетристичних роботах (повість " Даремні спогади ", 1915) порушувалися ті ж ідеї та інтереси, які він побачив у Прустовская творчості. Зокрема, літератора в 20 -ті роки хвилювали проблеми авторської психології, втіленої в художньому творі, і творець " Пошуків " став предметом його пильної уваги.

Основні публікаціі праць Бахтіна: " Творчість Франсуа Рабле і народна культура середньовіччя і Ренессанса " (1965, 1990), " Естетика словесної творчості " (1979, 1986), " Роботи 1920-х років" (1994), " Проблеми творчості і поетіки Достоевского " (1994) та ін. Визначальний вплив на формування філософских поглядів Б. зробили філософські вчення Канта, К'єркегора, Марбургськой школи неокантіанства, феноменології. До власнофілософских трактатів у Б. можна віднести тільки ранню неокінчену працю " До філософії вчинку " (імовірно початок 1920 -х), де він виступає з програмою побудови " першої філософії " нового типу, яка через звернення до " єдиної і єдиної моральної відповідальності" покликана подолати " погану НЕ- сліянность культури і життя ". Онтологія людського буття розглядається в цій праці, як онтологія вчинку, як вчення про " єдину подію скоєного бітія ". Одне з центральних Бахтинский понять, які задають онтологічене визначення людини, - поняття «не- алібі в бутті ", також підкреслює відповідальний характер людського буття. Б. виходить з усвідомлення актівної причетності буття зі " свого єдиного місця в бутті ". Відповідно онтологія людини визначається у Б. взаємовідношенням між " єдинством налічного битія " і " цілим буття ". Складну діалектику цих взаємин Б.намагається прояснити за допомогою понять " нероздільно і неслиянно ", а також за допомогою розрізнення " даного і заданого " в онтології людини. Вказане взаємовідношення реалізується, згідно з Б., в первісному акті " твердження свого не - алібі в бутті ".

Дьйордь (Ґеорґ) Лукач — угорський революціонер, теоретик марксизму і літературний критик, один з основоположників «західного марксизму».

Лукач багато уваги приділяв питанню класової свідомості та називав комуністичну партію формоутворенням пролєтарської свідомості, себто практичним втіленням прагнень пролєтаріяту в процесі усвідомлення себе та своїх клясових інтересів. Також він розробив питання особливої ролі пролетаріату в русі історії та наново сформулював поняття ортодоксального марксизму. В статтях своєї збірки «Історія та класова свідомість» (1923) він відстоював ту позицію, що через своє особливе положення в суспільстві пролетаріат є єдиною клясою, спроможною здобути справжню клясову свідомість — усвідомити свою історичну ролю революційного суб’єкту. Клясова свідомість не дається робітникові при народженні, а здобувається у постійній боротьбі з диктатом буржуазної ідеолоґії. Всі інші суспільні класи приречені на хибну свідомість, яка утримує їх від розуміння тотальності історії та створює ілюзію вічності й універсальности окремого історичного етапу, наприклад, капіталізму. Носії хибної свідомості сприймають капіталізм як щось природне й об’єктивне, тим часом це всього лише минущий історичний епізод. Ортодоксальним марксизмом Лукач називав не вірність догмі, не некритичну віру в ту чи іншу тезу, не збереження традицій, а наукове застосування і розвиток марксистського методу (діалектичного матеріалізму).