Как продвинуть сайт на первые места?

Вы создали или только планируете создать свой сайт, но не знаете, как продвигать? Продвижение сайта – это не просто процесс, а целый комплекс мероприятий, направленных на увеличение его посещаемости и повышение его позиций в поисковых системах.

Ускорение продвижения

Если вам трудно попасть на первые места в поиске самостоятельно, попробуйте технологию Буст, она ускоряет продвижение в десятки раз, а первые результаты появляются уже в течение первых 7 дней. Если ни один запрос у вас не продвинется в Топ10 за месяц, то в SeoHammer за бустер вернут деньги.

Начать продвижение сайта

Сервис онлайн-записи на собственном Telegram-боте

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое расписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
Для новых пользователей первый месяц бесплатно.

Чат-бот для мастеров и специалистов, который упрощает ведение записей:

— Сам записывает клиентов и напоминает им о визите;
— Персонализирует скидки, чаевые, кэшбэк и предоплаты;
— Увеличивает доходимость и помогает больше зарабатывать;

Начать пользоваться сервисом

Просте речення в давньогерманських мовах

Основним типом синтаксичної мовної структури германських мов виступало просте речення: односкладне чи двоскладне. Односкладне – речення з відсутнім підметом, який міг виражатися особовою формою дієслова. Існувало також формально односкладне речення, в якому вживалося безособове дієслово, що могло позначати явища природи, відчуття, переживання людини, тощо. Особливістю безособових речень стала виражена тенденція до оформлення односкладних речень як двоскладних за допомогою введення у речення займенника-підмета, напр.: двн.-в.-нім. ez ā bandē t ‘вечоріє’, двн.-англ. hit hagolode seofon niht ‘сім ночей йшов дощ’. Варто зауважити, що вживання hit у ролі формального підмета в давньоанглійській мові є обмеженим: Л.І.Брівік наводить таке співвідношення речень з формальним þ æ r та hit: 81:: 2.

Порядок слів у давньогерманському простому реченні не був вільним. Він визначався, в першу чергу, змістом висловлення: головні члени речення розташовувалися відносно один одного в залежності від комунікативного завдання або стилістичної настанови. Отже, різні типи порядку слів співіснували, і використання того чи іншого типу було чітко визначено. За даними Р.Ласса, в рунічних написах 70% речень припадають на OV-тип (головним чином SOV), менше 20% становлять речення SVO-типу, решта – VSO-модель (в основному імперативи). Модель порядку слів VSO у давніх германських мовах служила також стилістичним засобом і вживалася у зачині, вказуючи на початок розповіді, напр.: гот. uuas in tagun Hē rō des… ‘ був у дні Ірода …’. Значна частка речень SVO-типу свідчить про поступовий перехід германських мов від одного типологічного типу до іншого. Тому успадкований від мови-основи структурний тип протягом декількох століть повністю зникає.

У будь-якому типі простого давньогерманського речення наявність дієслова була обов’язковою. Якщо на першому місці в реченні стояли обставини, спостерігалася інверсія – зворотній порядок слів OVS. Поступово ці обставини (прислівники місця та часу) перетворювалися в виключно формальний маркер, на основі якого, наприклад в англійській мові, пізніше розвинулася конструкція there is/are.

У давньогерманському простому реченні існували такі члени речення: підмет, присудок, додаток, означення й обставина (В.В.Левицький).

Підмет у давньогерманських мовах виражався іменником, займенником, інфінітивом.

Присудок міг бути дієслівним та іменним. Складний дієслівний присудок складався з модального дієслова й інфінітива або різних дієслів ‘починальної’ семантики, напр.: гот. dugann Jesus qiþ an ‘почав Ісус говорити’. Складений іменний присудок утворювали дієслово-зв’язка та іменник, прикметник або дієприкметник, напр.: двн.-в.-нім. ih bim alt ‘я є старим’.

Додаток міг бути прийменниковим і безприйменниковим.

Означення могло виражатися прикметником, дієприкметником, займенником чи числівником. Окрім цього, в ролі означення міг вживатися іменник у родовому відмінку. Означення знаходилося як у препозиції, так і у постпозиції до означуваного слова.

Обставини виражалися найчастіше прислівниками, конструкціями іменник+прийменник, інфінітивом з прийменником.