Особові закінчення дієслів (презенс) у середньоанглійській мові

Ще наприкінці XIV ст. та в XV ст. зникає закінчення -n, що в свою чергу, призвело до редукції -e. Таким чином, форма множини набуває сучасного вигляду.

У ранньоновоанглійський період відбувається подальше скорочення форм: у зв’язку зі зникненням особового займенника thou в дієслівній парадигмі зникає форма ІІ особи однини. Закінчення третьої особи однини -eth витіснило закінчення -es (XVIІІ ст.), характерне для північного діалекту. У формах минулого часу зникає різниця між одниною і множиною (XVI–XVII ст.). Форми сильних дієслів скорочуються до трьох: інфінітив, форма минулого часу та дієприкметника ІІ. Зменшується кількість сильних дієслів за рахунок переходу їх у клас слабких. Цей процес втратив інтенсивність починаючи з XVII ст. Продуктивною моделлю творення слабких дієслів стає модель з суфіксом -ed для претериту та дієприкметника ІІ (регулярний суфікс). Звідси бере початок поділ дієслів на “правильні” (“стандартні”) та “неправильні” (“нестандартні”).

Для середньоверхньонімецького періоду властиве збереження поділу на сильні, слабкі та претерито-презентні дієслова. Однак відбуваються окремі зміни в морфологічній будові слабких дієслів: основотворчий суфікс перетворюється на частину дентального суфіксу, на відміну від попереднього періоду, коли він функціонував як самостійна морфема. Уніфікація закінчень також спостерігається в системі дієвідміни. Зокрема, у деяких дієслів співпадають форми презенсу та претериту індикативу й кон’юнктиву. Розрізнення індикативу і кон’юнктиву стає можливим завдяки внутрішній флексії, оскільки умлаут перетворюється на показник кон’юнктиву в системі сильних дієслів. Для ранньоверхньонімецького періоду характерне вирівнювання кореневого голосного в формах однини і множини претериту сильних дієслів, тому кількість основних форм дієслова скоротилося до трьох.

У сучасній нідерландській мові розрізняють сильні і слабкі дієслова, а також дієслова, яким властива особлива дієвідміна.

У сучасних ісландській, фарерській, датській і норвезькій мовах розрізняють також сильні, слабкі і претерито-презентні дієслова. Для дієслів у датській та норвезькій характерні три основні форми, як і в західногерманських мовах. В ісландській мові існують чотири основні форми сильного дієслова: інфінітив, претерит однина та множина, а також дієприкметник ІІ. Ініціальне чергування за аблаутом у сильних дієслів важко простежити з причини подальшого розвитку фонетичної системи. Слабкі дієслова утворюють претерит та дієприкметник ІІ за допомогою дентального суфікса (-d-, -ð -, -t-). Ісландське дієслово має декілька парадигм: в залежності від характеру основи використовують закінчення -ur, -rð, -ð, -t або нульове. Сильні дієслова в сучасній шведській також мають чотири основні форми: інфінітив, претерит однини, претерит множини, супін (незмінна форма дієслова, що використовується для творення перфекту, плюсквамперфекту та інфінітиву ІІ).