Стандартизація продукції. Вітчизняні стандарти

Важливим елементом системи управління якістю продукції є стандартизація – діяльність зі створення норм, правил і вимог до якості продукції та їх закріплення у відповідних нормативних документах.

Стосовно продукції стандартизація охоплює:

– встановлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

– розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації й автоматизації виробництва;

– визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості та запобігання невиправданій різноманітності видів і типорозмірів виробів одного функціонального призначення;

– формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень;

– створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами, а саме:

– врахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва для виробника, користі й безпеки для споживачів і держави в цілому;

– гармонізація з міжнародними, регіональними, а за необхідності – з національними стандартами інших країн;

– взаємозв’язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції;

– участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін – розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади;

– відкритість інформації щодо чинних стандартів та програм робіт зі стандартизації з урахуванням вимог законодавства.

Результати стандартизації відображаються в спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є:

– Стандарт – затверджений уповноваженим органом документ, який встановлює загальні правила, інструкції, характеристики певної діяльності, процесів, продукції, послуг, включаючи ті, дотримання яких є необов’язковим. Стандарти бувають міжнародні (прийняті міжнародними органами стандартизації), регіональні (прийняті на відповідному регіональному рівні уповноваженими органами країн певного регіону) та національні (державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації).

– Кодекс усталеної практики – документ, що містить практичні правила та процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування і експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів.

– Технічні умови – документ, який встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги (набір показників якості, рівень кожного з них, методи й засоби вимірювання, випробувань, маркування, упаковки, транспортування та зберігання продукції).

Нормативно-технічна документація, що застосовується на підприємствах, охоплює певні категорії стандартів, які відрізняються за мірою жорсткості вимог до виробів і за сукупністю об’єктів стандартизації.

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містять міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації – ІSО, які використовують для сертифікації виробів, призначених для реалізації на світовому ринку.

Державні стандарти України містять обов’язкові й рекомендовані вимоги; їх встановлюють на: 1) вироби загального машинобудівного значення (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо); 2) продукцію міжгалузевого призначення; 3) продукцію для населення й народного господарства; 4) організаційно-методичні та загальнотехнічні об’єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, інформаційні технології, технічна документація, організація робіт зі стандартизації та метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин); 5) елементи народногосподарських об’єктів державного значення (транспорт, зв’язок, енергосистема, оборона, навколишнє природне середовище, банківсько-фінансова система тощо); 6) методи випробувань. До обов’язкових належать вимоги, котрі забезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, для якої не розроблені державні стандарти України, або за необхідності встановлення вимог, котрі доповнюють чи перевершують такі за державними стандартами.

Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем продукції. Вони регламентують норми й вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються, тих, які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також щодо якості нових видів виробів на період їхнього освоєння виробництвом.

Стандарти підприємств розробляються з власної ініціативи підприємства для конкретизації вимог до продукції і виробництва. Об’єктами стандартизації на підприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення та інструмент власного виготовлення, певні норми в галузі проектування і виробництва виробів, організації і управління виробництвом. Такі стандарти використовують для створення внутрішньої системи управління якістю праці та продукції.

Стандарти й технічні умови – це документи динамічного характеру. Їх треба періодично переглядати й уточнювати з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до продукції. Сучасні напрямки вдосконалення стандартизації полягають у розробці державних і міжнародних стандартів не для кожного конкретного виробу, а для групи однорідної продукції, а в обмеженні кількості показників, до найбільш істотних. Це дає змогу помітно зменшити кількість чинних стандартів, спростити їхній зміст і здешевити весь процес стандартизації.