Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Сутність та роль фінансових інвестицій. Види цінних паперів, порядок їх випуску й обігу




Фінансові інвестиції – це використання капіталу для придбання акцій, облігацій і інших цінних паперів, що випускаються підприємствами або державою.

Інвестором є юридична та фізична особа, яка вкладає засоби у певний вид фінансового активу. Емітентом є, як правило, юридична особа, яка випускає цінні папери або підтверджує право участі. Емітентами фінансових активів можуть бути акціонерні та господарські товариства, банки, інвестиційні фонди і компанії.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або кредитні відносини, визначають взаємини між особою, яка їх випустила (емітентом), і їхнім власником та передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, і можливість передачі грошових прав іншим особам.

В економіці функціонують такі види цінних паперів:

1. Дольові, які визначають частку власника у майні підприємства і забезпечують право на одержання дивідендів на невизначений період.

2. Боргові, які мають фіксовану процентну ставку і являють собою зобов’язання боржника виплатити суму боргу на певну дату в майбутньому.

3. Похідні, які закріплюють право їх власника на купівлю чи продаж акцій або боргових зобов’язань.

До дольових цінних паперів належать акції – цінні папери без установленого строку обігу, що засвідчують пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджують членство в ньому і право на участь в управлінні ним, дають право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна у випадку ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними, обіг яких, а також відомості про власника, час придбання та кількість у кожного акціонера фіксується у книзі реєстрації акцій відповідних товариств, а їх передача здійснюється на основі передавального напису (індосаменту). Акції на пред’явника вільно обертаються на фондовому ринку, а в книзі реєстрації реєструється лише їхня загальна кількість. Привілейовані акції дають власнику переважне право на одержання дивідендів, а також на першочергову участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Вони можуть випускатися із фіксованим у відсотках від їхньої номінальної вартості розміром щорічного дивіденду, який повинен виплачувати в зазначеному розмірі, незалежно від абсолютної величини одержаного підприємством прибутку. Прості акції дають їх власнику право на участь в управлінні підприємством, але дивіденди на них виплачуються тільки тоді, коли підприємство отримує прибуток від господарської діяльності, а розмір дивідендів залежить від величини прибутку.

Боргові цінні папери підтверджують відносини позики між інвестором (кредитором) і особою, яка здійснили емісію цінного паперу (боржником). До них належать облігації, казначейські зобов’язання, векселі, сертифікати.



Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов’язання емітента повернути власнику облігації в обумовлений строк номінальну її вартість з виплатою фіксованого відсотка. Залежно від емітента облігації бувають корпоративні і державні; залежно від терміну обігу: короткострокові (з терміном обігу до 1 року), середньострокові (до 3 років) і довгострокові, за характером виплат: відсоткові і безвідсоткові; залежно від можливостей обігу: такі, що вільно обертаються, та з обмеженим обігом.

Казначейське зобов’язання – цінний папір на пред’явника, що розміщується на добровільних засадах серед населення, засвідчує внесення власником грошових коштів до бюджету і дає право на одержання фінансового доходу. Випускаються три різновиди казначейських зобов’язань: а) довгострокові (з терміном 5-10 років); б) середньострокові; в) короткострокові (до 1 року). Рішення про емісію довго- і середньострокових казначейських зобов’язань ухвалює Кабінет Міністрів України, короткострокових – Міністерство фінансів. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видатків держбюджету.

Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку як самого депозиту, так і відсотків на нього. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний відсоток на визначений термін) або до запитання; іменними (не підлягають обігу та відчуженню іншим особам) і на пред’явника. Виплата доходу на ощадні сертифікати здійснюється за умови пред’явлення їх для оплати в банк-емітент. Якщо власник ощадного сертифікату вимагає повернення депонованих на певний термін коштів раніше обумовленого строку, то йому виплачується менший відсоток, що узгоджується з власником у момент внесення коштів на депозитний рахунок.



Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють простий і переказний вексель. Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після зазначеного строку відповідну суму. Переказний вексель (тратта) – це письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у визначений строк. При цьому трасат стає боржником тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис.

До похідних цінних паперів належать опціони та ф’ючерси.

Опціон – це цінний папір, який підтверджує право його власника на придбання або продаж певного фінансового активу по наперед зафіксованій ціні через деякий час в майбутньому. Ф’ючерс – це контракт (зобов’язання) на купівлю або продаж певного фінансового активу в майбутньому по наперед визначеній ціні. На відміну від опціону, від якого можна відмовитися, ф’ючерс являє собою обов’язкове до виконання зобов’язання.

Фондовий ринок – це сфера обігу цінних паперів.

Постійне функціонування фондового ринку забезпечують його учасники:

– емітенти цінних паперів – юридичні особи, які від свого імені випускають цінні папери з метою залучення фінансових ресурсів для свого розвитку. Емітентом цінних паперів може бути також держава та органи місцевого самоврядування;

– інвестори – фізичні і юридичні особи (банки, інвестиційні і пенсійні фонди, страхові компанії тощо), які мають вільні кошти і бажають вкласти їх у цінні папери з метою одержання певного доходу чи приросту ринкової вартості цінних паперів;

– посередники – юридичні особи, діяльність яких пов’язана із наданням професійних послуг на фондовому ринку емітентам та інвесторам;

– держава, яка визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримки його ефективного функціонування і захисту учасників.

У країнах з ринковою орієнтацією економіки існують біржовий і позабіржовий ринки цінних паперів. Так, біржовий ринок цінних паперів уособлюють фондові біржі – спеціалізовані установи, які створюють умови для централізованої торгівлі цінними паперами через співвідношення попиту і пропозиції, а також надання місця, системи та засобів для їхнього первинного розміщення і вторинного обігу. З метою сприяння залученню фінансових ресурсів для виробничих підприємств і створення фондової інфраструктури розвивається позабіржовий ринок цінних паперів,що зазвичай являє собою торговельно-інформаційну систему для організованого продажу цінних паперів з використанням для цього діючих товарних бірж. Такий ринок дає змогу розвиватися послугам інвестиційного консультування та управління портфелями цінних паперів, що приваблює насамперед дрібних інвесторів.

На ринку цінних паперів здійснюються такі види професійної діяльності: 1) торгівля цінними паперами; 2) депозитарна й розрахунково-клірингова діяльність; 3) управління цінними паперами, що належать іншим особам; 4) ведення реєстру власників іменних цінних паперів; 5) організація торгівлі на ринку цінних паперів.

Державне регулювання ринку цінних паперів передбачає:

– прийняття законодавчих і нормативних актів з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

– видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів і забезпечення контролю за такою діяльністю;

– реєстрація емісії цінних паперів та інформація в засобах масової інформації про випуск цінних паперів;

– створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів;

– встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів, а також контролю за їх дотриманням;

– контроль за процесом ціноутворення на ринку цінних паперів.

Функції прямого регулювання ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), яка є органом, підпорядкованим Президентові України та підзвітним Верховній Раді України.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал