Нематеріальні активи підприємства

Нематеріальні активи – це права власності і захист доступу до нематеріальних ресурсів підприємства та їхнє використання в господарській діяльності з метою отримання доходу.

До складу нематеріальних активів включають:

1) права, що з’являються внаслідок володіння підприємством патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, а також свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, найменування місця походження товару, фірмове найменування;

2) права, що виникають унаслідок володіння підприємством об’єктами авторського права (твори науки, літератури, мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікросхем) та суміжних прав (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення);

3) права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських пропозицій, ноу-хау, комерційних таємниць тощо);

4) права на користування земельними ділянками та природними ресурсами;

5) монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;

6) права, що з’являються внаслідок укладених підприємством з іншими організаціями ліцензійних угод на використання об’єктів інтелектуальної власності.

Юридичний захист об’єктів інтелектуальної власності полягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника та їх підробки.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами. Патентом називається виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об’єкт промислової власності. Патент забезпечує власнику:

– виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;

– право забороняти третім особам використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника;

– можливість передавати на підставі договору право власності на винахід;

– право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору;

У разі порушення прав патентовласника він може через суд примусово стягувати компенсацію збитків. Порушенням виключного права вважається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу, продаж або інше введення в господарський обіг товарів або їхніх компонентів, створених за технічним рішенням, на яке поширюється дія патенту.

Правова охорона товарних знаків та фірмового найменування здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації, що засвідчується свідоцтвом, яке забезпечує його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або через їхнє використання самим власником, або наданням з його дозволу такого права іншій заінтересованій стороні за допомогою ліцензійної угоди. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.

Ліцензійна угода - це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, “ноу-хау”, товарні знаки.

Ліцензія – це дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного строку за обумовлену винагороду.

За використання об’єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії:

– р оялті – це періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди, встановлюються у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції;

– паушальний платіж – це одноразова винагорода за право користування об’єктом ліцензійної угоди. Він здійснюється одноразово та не залежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.

Розрахунки за ліцензії можуть також провадитись передачею ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків як зустрічна передача технічної документації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологічними знаннями, досвідом. На практиці часто трапляються різні комбінації названих форм винагороди.

Для оцінки вартості нематеріальних активів використовують:

1. Витратний підхід, який передбачає розрахунок витрат на відтворення нематеріальних активів.

2. Прибутковий підхід, за яким економічна цінність нематеріального активу на поточний момент обумовлюється розміром доходів, які плануються отримати від цього активу в майбутньому.

3. Ринковий підхід полягає в порівнянні даного об’єкта інтелектуальної власності із аналогічними об’єктами, що реалізуються на ринку.