Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Удосконалення технологічної структури основних фондів з урахуванням тих чинників, які впливають на неї.




Шляхи поліпшення ефективності використання необоротних активів

1. Зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з
експлуатації зайвого і непродуктивного обладнання, швидке залучення у виробництво невстаповленого устаткування.
Це
впливає на
суми нарахованої амортизації, обсяги випуску продукції, що, в свою
чергу, позначається на витратах її виробництва.

У нормальних умовах все наявне обладнання, за винятком ре­зервного і того, що перебуває в ремонті, повинно працювати. Якщо частина його (до 15-20% встановленого) бездіяльна, то це поясню­ється непідготовленістю виробничих плотц до монтажу машин і устаткування, диспропорціями між продуктивністю окремих діля­нок виробництва, некомплектністю поставки обладнання або прос­тою, дезорганізацією у виробничому процесі.

2. Поліпшення експлуатації машин і обладнання в часі (екстен­сивне завантаження), яка досягається підвищенням коефіцієнта
змінності роботи обладнання.
Цей чинник має важливе значення
для галузей з перервним режимом роботи. Більш повне завантаження обладнання можливе за умови скорочення простоїв (як плано­вих, так і позапланових), чого можна досягти вдосконаленням орга­нізації виробництва і праці, матеріально-технічного забезпечення.

Підвищення змінності не вимагає додаткових вкладень в основ­ні фонди, а забезпечується використанням внутрішніх організацій­них резервів підприємства.

3. Підвищення якості ремонтного обслуговування основних
фондів
. У галузі організації самих ремонтних робіт слід дотримува­тися принципів раціональної організації виробництва (паралельності, пропорційності, неперервності тощо), методів календарного і
сітьового планування та моделювання на базі комп'ютеризації
розв'язання практичних завдань.

Також необхідно підвищити технічний рівень забезпеченості ре­монтно-механічних підрозділів підприємства і якості виконання ними ремонтних робіт, посилення мотивації праці.

Удосконалення технологічної структури основних фондів з урахуванням тих чинників, які впливають на неї.

5. Використання прогресивних напрямів відтворення основних фондів підприємств через їх реконструкцію, технічне переоснащен­ня, модернізацію. Це супроводжується широким оновленням основних фондів і забезпечує структури інвестицій на користь збільшення затрат на машини, обладнання.

6. Швидке оновлення проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування. Щорічні втрати через надмірне зволікання термінів освоєння проектних потужнос­тей складають мільйони гривень. Щоправда, за останні роки спос­терігається тенденція до їх скорочення, що пов'язано зі зміною організаційно-правових форм ведення підприємницької діяльності, приватизацією виробничих об'єктів та ін.



Основними причинами затягування зазначених термінів є: по­милки і дефекти в проектуванні об'єктів, некомплектне введення об'єктів в експлуатацію, перебої з постачанням сировинно-матеріаль­них ресурсів, несвоєчасна підготовка кваліфікованих кадрів тощо.

39. Основні показники ефективності використання оборотних активів:

§ коефіцієнт оборотності (Ко) – розраховується відношенням доходу (виручки) від реалізації продукції за певний період (Вр) до середнього залишку оборотних активів за той самий період (ОАс.з.), оборотів/рік;

Ко=

 

особливість розрахунку коефіцієнта оборот­ності оборотних активів сільськогосподарських підприємств є те, що до розміру виручки від реаліза­ції продукції (Вр) додають вартість переведеного молодняку в основне стадо (Вм) і віднімають вартість тварин вибракуваних з основного стада (Вв) та ділять усе на середній залишок оборотних активів (ОАс.з.);

Ко=

 

§ середній залишок оборотних активів (ОАс.з.) можна знайти із залежності:

, грн.

де S1, S2 … S13 – відповідно, залишки оборотних активів на перше число кожного місяця розра­хункового періоду, включаючи перше січня наступного року, грн.;

§ коефіцієнт завантаження (Кзав) – величина, обернена коефіцієнту оборотності, яка свідчить скільки оборотних активів підприємства припадає на одну гривню реалізованої продукції;

§ середня тривалість одного обороту (То) оборотних активів (або швидкість обороту) визначається як спів­від­ношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу – 90 дн., року – 360 дн.) і коефіцієнта обо­рот­ності оборотних активів (Ко) за той самий період, днів;



То=

§ показником ефективності використання оборотних активів євихід валової продукції (ВП), прибутку (П) з розрахунку на 1 грн. оборотних активів (ОА), грн.;

§ матеріаловіддача (МВ) – вартість виробленої продукції (ВП) з розрахунку на 1 гривню матеріальних втрат (М), грн.;

МВ=

§ матеріаломісткість (ММ) – загальна сума матеріальних витрат (М) у розрахунку на гривню вартості виробленої продукції (ВП), грн. (або обернений показник матеріаловіддачі);

ММ=

§ загальна потреба в оборотних активах (∑ОА) – визначається як сума окремих його елементів-складників, поділена на коефіцієнт оборотності оборотних активів, грн.;


де ОКкр– сума капіталу на кредитування покупок, грн.; М – витрати на закупівля матеріалів, грн.; Воп– витрати на оплату праці, грн.; Вор – орендна плата за рік, грн.; ГК – сума готівки в касі підприємства, грн.;Ко – коефіцієнт оборотності оборотних активів (кількість оборотів);

§ сума вивільнення (економія) оборотних активівОА) у результаті прискорення оборотності розраховується як різниця між сумами оборотних активів, необхідних підприємству за умови звичайного (досягнутого) і прискореного рівня їхньої оборотності, грн.;

 

 

де ВРзв – виручка від реалізації у звітному році, грн.; Тобаз., Тозв. – середня тривалість одного обороту оборотних засобів, відповідно, у базисному і звітному роках, днів.

§ сума приросту прибутку (збитку) (∆П), одержаного за рахунок зміни оборотності оборотних активів, розраховується:

 
 

 


де Пбаз– прибуток від реалізації продукції у базисному році, грн.;

ОАс.з.баз, ОАс.з.зв – відповідно середньорічні залишки оборотних активів у базисному і звітному роках, грн.;

Вбаз– виручка від реалізації у базисному році, грн.;

§ вплив використання оборотних активів на рівень рентабельності (∆Р) визначається так:

 
 

 


де Пзв – прибуток від реалізації продукції у звітному році, грн.;

ОФсзв – середньорічна вартість основних виробничих фондів у звітному році, грн.; ОАс.з.зв – обсяг оборотних активів у звітному році, грн.; ЕОА – обсяг вивільнених або додатково залучених оборотних активів, грн.; Рб – загальна рентабельність виробництва в базовому році, %.

 

 

42.Види собівартості.

 

43. Постійні витрати – загальна сума яких не залежить від кількості виготовле­ної продукції в певних межах. До таких витрат відносять: погодинну оплату праці робітників, відрахування на соціальні заходи від погодинної оплати праці робітників, амортизаційні відрахування, витрати на утримання будівель та споруд, загальновиробничі і загальногосподарські витрати, податки, які включаються у собівартість продукції, страхові внески, плата за оренду земельних і майнових паїв тощо.

У складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які не­істотно змінюються при зміні обсягу виробництва.

Змінні витрати – загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції: оплата праці, відрахування на соціальні заходи від оплати праці, насіння, корми, добрива, паливо тощо. Для визначення змінних витрат необхідно із суми виробничих витрат відняти постійні витрати. Змінні витрати поділяються на: пропорційні– змінюються прямо про­порційно до зміни обсягу виробництва: сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата; непропорційні– поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

44.

Граничні витрати – це той обсяг витрат, який необхідний для виробництва ще однієї додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати – показують яких додаткових витрат коштувало виробнику виробництво додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати в короткотерміновому періоді не залежать від постій­них витрат. На їх рівень впливають тільки змінні витрати.

Для визначення сукупних витрат (В) необхідно до постійних витрат (ПВ) додати змінні (ЗВ) за формулою:В = ПВ + ЗВ

Для визначення собівартості одиниці продукції (СВ) необхідно сукупні витрати (В) поділити на кількість виробленої продукції (К) за формулою: СВ = В/К

Граничні витрати (ГВ) визначають як різницю між змінними витратами при виробництві n-ої кількості продукції і змінними витратами при попередньому рівні виробництва цієї продукції за формулою: ГВ=ЗВn – ЗВn-1

Граничні витрати на одиницю додаткової продукції (ГВдп) визначають відношенням граничних витрат (ГВ) на розмір додатково виробленої продукції за формулою:ГВдп=ГВn/(Кn – Кn-1)


.

mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2020 год. (0.267 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал