Обовязок, відповідальність, справедливість

Обов’язок. Людина не може бути абсолютно вільною у суспільстві, оскільки щодня контактує з людьми, залежить від них, несе перед ними відповідальність, виконує певні обов’язки. Обов’язок лише тоді стає моральним, коли виконання його вимог відбувається добровільно.

Обов’язок можна поділити на два види: емпіричний ти моральний. Емпіричний обов’язок має багато видів і форм: обов’язок батьківський, обов’язок дітей, братерський, дружній тощо. Емпіричний обов’язок зазвичай може суперечити загальнолюдському. В продовж тривалої історії людства зміст морального обов’язку змінювався. У докласовому суспільстві стосунки підпорядковувалися правилу талона, тобто «око за око, зуб за зуб». У ранньокласовому суспільстві таліон поступається місцем «золотому правилу моральності», яке проголошує «не роби іншому того, чого не бажаєш собі».

В історії етики виокремлюють низку версій щодо джерел морального обов’язку: 1)версія про комічне походження моральних законів і морального оюовязку.2)версія, яка вбачає джерело морального обов’язку в ідеальному світі-царстві ідей Платона.3)версія про божественне походження обов’язку.4)версія вважає моральний обов’язок продуктом людського розуму.5)згідно з соціологічною версією, зі зміною суспільного життя змінюється також і мораль.

Відповідальність. Проблема морального вибору пов’язана з природою і сутністю людини, її свободою, здатністю діяти відповідно до своєї мети, враховуючи закони об’єктивної необхідності. Необхідність вибору – невід’ємна властивість морального життя кожної людини.

Напевно кожного з нас цікавить питання стосовно того, свідомо чи несвідомо людина здійснює вибір між добром і злом. Існує думка що людина виявляючи свободу волі завжди обирає добро. Вибір зла ж відбувається не усвідомлено, від незнання людини. Людина буде переживати, вагатись, зважувати на уявних вагах усі «за» і «проти», жалкувати за тією цінністю, якою змушена знехтувати. Арістотель усі дії людини поділяв на довільні, недовільні. Недовільні дії - це дії, які здійснюються підневільно або через незнання. Довільні дії -на думку Арістотеля джерело дій у людині, яка знає про ті обставини, в яких здійснюється вчинок.

Справедливість. Людині важко жити, мріяти про майбутнє, реалізувати власні задуми без віри у торжество справедливості. Поняття справедливість-одне з найскладніших в етиці, оскільки в ньому тісно переплетені моральні, економічні і соціальні аспекти. Справедливість передбачає загальне співвідношення цінностей, благ між собою і їхній розподіл між людьми, належний порядок людського життя, який відповідає уявленням про сутність людини та її права. Виховуючи мотиваційні спонуки, виокремлюють відплатну, зрівняльну, розподільчу, пропорційно-розподільчу справедливість. Згідно з відплатною справедливістю, помста за кривду не повинна перевищувати завданої шкоди. У докласовому суспільстві існувала зрівняльна справедливість, яка передбачала рівний розподіл здобичі між членами роду або племені. Розподільча справедливість – це справед. На основі якої відбувається однаковий розподіл благ і відповідальність кожному члену спільноти. З виникненням класів і держави на зміну зрівняльній справедливості прийшла пропорційно-розподільча, яка зумовила диференційований рівень відповідальності при виконанні різних робіт та диференційований розподіл благ. Арістотель вперше ввів поняття зрівняльної та розподільчої справ., які існують і ще до сьогодні.