Проблема добра та зла в етиці.

Добро – це одне із найзагальніших понять моралі та категорія етики. В етиці добро трактують як позитивний вчинок людини, спрямований на творення блага, як якість людини, як характер стосунків між людьми, суспільний устрій, як оцінку усього цього моральною свідомістю. Як і будь-які протилежності, добро і зло передбачають одне одного, оскільки у світі, де неможливо було б грішити, людина не зрозуміла б, що добро не може утворитися без її рішучого вчинку, без її вибору. Вибір добра означає, що людина бере на себе відповідальність за те, що відбувається навколо неї, розуміючи необхідність викорінення зла, яке протистоїть добру. Моральна мудрість полягає не лише в тому, що людина прагне здійснювати вибір між добром і злом, а й у тому, що вона готова до цього.

В історії етики виокремлюють такі теорії добра: гедоністичні, евдемоністичні, утилітаристські, еволюціоністські та метафізичні.

Відповідно до гедоністичних теорій добром вважається задоволення. Засновником такого погляду вважають учня Сократа Арістіппа із Кірени. Арістіпп стверджував, що існують два стани душі: насолода та біль. Насолода – це благо, а біль – зло. На думку стародавніх мудреців, насолода і страждання тісно пов’язані.

Евдемоністичною теорією стверджують, що сутність добра та вищий принцип моральної поведінки – це щастя. На думку видатного представника евдемонізму Епікура, щастя неможливо досягнути, не подолавши прагнення до чуттєвих насолод.

Утилітаристська теорія вважає добром те, що приносить користь. Англійські філософи Єремія Бентам, Джон Стюарт Мілль нерідко тлумачили користь як задоволення або відсутність страждань.

Еволюціоністська теорія набула широкої популярності наприкінці XIX ст. – на початку XX ст. Фундатором цього напряму вважається англійський філософ Г. Спенсер. Ця теорія ототожнює моральне добро з вищим ступенем розвитку, який поставав головним чином у біологічному аспекті.

Метафізична теорія вказує на позаемпіричну, надчуттєву природу та зміст вищих моральних цінностей. І. Кант вказував на чітку межу між моральністю та самолюбством, зрозуміти їхній внутрішній зміст в потоці життєвих обставин та вчинків надзвичайно важко.

Інколи трапляється так, що людина творить добрі справи тому, що вбачає в цьому певну користь, а саме: заслужити повагу, сподобатися, зав’язати потрібні стосунки, отримати допомогу. У цьому випадку йде мова про удавану благодійність.

Види удаваної благодійності:

1. Гедоністично – утилітарна благодійність.

2. Самолюбива благодійність.

3. Апробативна благодійність.

Проблеми сутності добра і зла:

1. Моральний абсолютизм;

2. Моральний релятивізм.

Абсолютистські концепції добра і зла. Категорії «добро» і «зло» розглядають як незмінні, абсолютно істинні, вони не підлягають сумніву. Згідно з цими концепціями, добро часто ототожнюють із духовним началом, а зло – з матеріальним, тілесним.

Релятивістські концепції добра і зла. У цій системі поняттям моралі надається відносне значення, що призводить до суб’єктивізму в тлумаченні моральних понять і суджень, до заперечення в них об’єктивного змісту.

Зло, що існує у світі, можна поділити на три види:

1. Фізичне або природне зло. Це природні стихійні сили, а саме: землетруси, вулкани, епідемії, паводки тощо.

2. Соціальне зло. Воно віднайшло своє відображення у соціальному відчуженні, насиллі, класовій ненависті, протистоянні інтересів тощо.

3. Моральне зло. Це зло творить людина, керуючись свободою волі, власним вибором.

Проблема зла хвилювала мислителів впродовж багатьох століть. Існують релігійні та нерелігійні версії щодо походження зла.

Як це не прикро, але спостерігаючи за сьогоденням, ми бачимо, що добро не завжди перемагає зло, а того, хто творить добрі справи, вважають диваком, який живе лише не для себе, а й для інших. Проте нам не варто зважати на це, а робити добрі вчинки, допомагати іншим поки можемо, поки маємо для цього силу і натхнення. Можливо, згодом небайдужих до долі світу стане більше і вони матимуть силу волі за будь-яких обставин робити вибір на користь добра.