Потреба в запасних частинах для забезпечення роботи обладнання встановлюється на основі прогресивних норм їх витрат і кількості працюючих машин. 1 страница

В залежності від конкретних особливостей роботи машин, норми витрат можуть встановлюватись в середньому на 100 машин або на основі даних про строки зносу кожної деталі машин.

Потреба в паливі частіше всього визначається шляхом множення обсягу роботи в плановому періоді на норму його витрат, при цьому норми витрат різних видів палива встановлюються в одиницях умовного палива.

Для визначення кількості палива в натуральному виразі розраховану цим методом потребу ділять на тепловий еквівалент (відношення калорійності даного палива і калорійності умовного палива).

Потрібна кількість палива на технологічні та енергетичні цілі визначається прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлені на одиницю продукції або робіт за формулою:

П_ni = , (6.22)

де П_ni – потреба в і-му виді палива в натуральних одиницях;

N_j – план виробництва j-го виду продукту;

Н_{в уп} – норма витрат умовного палива на виконання одиниці j-го виду робіт (одиниці продукції);

КЕ – калорійний еквівалент і-го палива.

Загальну потребу в енергії (ПЕ_з) визначають таким чином (одиниця виміру кВт год:)

ПЕ_з = Н_ве *N_пл +Е_вл + Е_ст +Е_вт, (6.23)

де Н_ве – планова норма витрат енергії на одиницю продукції;

N_пл – плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартісному виразі;

Е_вл – витрати енергії на власні потреби (опалення, освітлення та ін.);

Е_ст – енергія, яка буде відпущена стороннім споживачам;

Е_вт – втрати енергії в мережах.

Потреба в енергії (парі) для опалення будівель залежить від об’єму і теплової характеристики будівлі, температури всередині приміщення і зовні, тривалості опалювального періоду і різниці між тепловмістом пари і конденсату.

Потреба в енергії на технологічні цілі визначається виходячи з норм її витрат на одиницю продукції та планового обсягу її виробництва в натуральному або грошовому виразі.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується двома шляхами:

а) на планову програму;

б) за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод значно точніший. Він застосовується при масовому та багатосерійному виробництві; в цьому разі кількість необхідної електроенергії (ПЕ_mex)визначають так:

ПЕ_mex = , (6.24)

де m – кількість найменувань виробів одного типорозміру;

В_поб – потужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;

Т_м – норма машинного часу на обробку одного виробу, год.;

n – кількість виробів одного найменування, шт./рік;

К_ве – коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.

Необхідна кількість електроенергії (П_еу) за потужністю встановленого устаткування розраховується так:

П_еу = å Вп*Фц*К₁*К₂ *К₃ / К₄, (6.25)

де Вп - загальна потужність встановленого устаткування, кВт.;

Фц - фонд часу роботи цеху, год./рік;

К₁, К₂ , К₃, К₄, - відповідно коефіцієнт використання устаткування по потужності, кое­фіцієнт використання устаткування по часу, коефіцієнт машинного часу (відношення ма­шинного часу до штучно-калькуляційного), коефіцієнт врахування втрат енергії в мережах.

Потреба в електроенергії на освітлення визначається в залежності від площі приміщення, норми і кількості годин освітлення. На цій основі встановлюється необ­хідна кількість освітлювальних приладів відповідної потужності. Кількість електрич­ної енергії, яка іде на освітлення, визначається за формулою:

П_ео = S * T_осв * Вn_осв / 100 К_в, (6.26)

де S- виробнича площа цеху, дільниці, м²;

Т_осв - тривалість роботи цеху з освітленням, год./рік;

Вn_осв - питома потужність освітлюваних точок (25 Вт/м²);

К_в - коефіцієнт втрат в електричних мережах.

Витрати електроенергії на вентиляцію визначаються виходячи з потужності вентиляційних установок і кількості годин їх роботи за плановий період.

САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ МАТЕРІАЛУ

2.Запаси і регулювання їх розмірів

Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхід­них запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорення оборотності оборотних засобів.

Запаси - це матеріальні активи, які:

q утримуються для подальшого продажу;

q перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

q утримуються для споживання під час виробництва продукції.

У господарській діяльності запаси поділяють на:

- сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

- незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням де­талей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене вироб­ництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

- готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

- товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством із метою подальшого продажу;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

Склад запасів визначається їх найменуваннями або однорідними групами (видами).

Запаси створюються з метою сприяння:

1. Обслуговуванню споживачів (наявність запасів - важливий чинник утримуван­ня споживачів, пов'язаний із можливістю постачання продукції у будь-який час).

2. Гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час іс виробляється).

3. Визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша необхідність страхування створенням резервних запасів).

4. Згладжуванню виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максималь­ного збуту без збільшення обсягу виробництва).

5. Отриманню прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).

Створення та зберігання запасів потребують значних витрат, і щорічна їх сума перевищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо керувати запасами, щоб зазначені витрати були мінімальними, і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів, який сприяє економічному розвитку підприємства.

Виробничі запаси - це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємствах, що вже вступила в сферу виробництва, але ще не використо­вується безпосередньо у виробничому процесі. Отже, це предмети праці, що на­дійшли до споживача різного рівня, але ще не використовувалися і не піддавалися переробці.

Виробничі запаси розраховують в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках.

Виробничі запаси входять у число факторів, що гарантують безпеку матеріаль­но-технічного постачання, його гнучку роботу і виступають як " страховка" виробництва.

Розмір виробничого запасу залежить:

- від величини потреби в різних видах сировини і матеріалів;

- від періодичності виготовлення продукції підприємствами-постачальниками;

- від періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво;

- від сезонності постачання матеріалів;

- від співвідношення транзитної і складської форм постачання;

- від розміру транзитних постачань.

На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий, технологічний, поточний (складський), резервний (страховий).

Поточний (складський) запас призначений для безперервного забезпечення виробництва в період між двома поставками матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговим постачанням.

Середній інтервал між поставками визначається шляхом ділення кількості днів у місяці (30) на число визначених договором постачань.

Наприклад, якщо умовами договорів між постачальниками і підприємством передбачено надходження матеріалів 3 рази на місяць, то їх поточний запас має дорівнювати 10 дням (30/10).

Норма виробничих запасів у частині поточного запасу визначається, як правило, у розмірі 50% середнього інтервалу між поставками ресурсів від постачальників (дата чергового отримання матеріалів, останній день інтервалу збігається з мінімальним (нормативним) їх запасом).

Максимальний поточний запас (П_Tmax) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома постачаннями та середньодобовими витратами

матеріалів, тобто

П_Tmax = В_д * t_н, (6.27)

де В_д - середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;

t_н - інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.

Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умови сезонного ви­користання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.

Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.

Підготовчий запас необхідний на час підготовки доставлених на підприємстві матеріалів для виробничого споживання. Він створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розробки, правки тощо) і визначається за формулою:

Пд = В_д * t_н, (6.28)

де t_н - час на підготовку матеріалів, днів.

Технологічний запас - час на підготовчі операції із виробничими запасами до мож-1ливого їх використання в технологічному процесі.

Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів постачань. Він потрібний на випадок можливої затримки надход­ження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою:

С_тр = В_д * t_m, (6.29)

де t_m - час термінового поповнення запасу в днях, або за стандартних інтервалів постачання - середнє відхилення від нього.

Страховий запас визначається в межах до 50 % поточного запасу.

Знаходження матеріалів у дорозі - транспортний запас - визначається як різни­ця між часом перебігу вантажу від постачальників до споживачів і часом обороту платіжних документів.

Таким чином, загальний запас матеріалів становить:

- максимальний

З_з.max = В_д * (t_н+ t_п+ t_м), (6.30)

- мінімальний

З_з.min = В_д * (t_п+ t_м), (6.31)

- середній

З_з.ср. = В_д * (t_н / 2 + t_п+ t_m), (6.32)

Загальна норма виробничих запасів за видами матеріальних ресурсів в днях (З_дн) визначається за формулою:

З_дн =Т_р+П_д + Т_х+ П_m + С_тр, (6.33)

де Т_р - транспортний запас;

П_д - підготовчий запас;

Т_х - технологічний запас;

П_m - поточний запас;

С_тр - страховий (гарантійний) запас.

Приклад розрахунку нормативу оборотних коштів (нормативного залишку) у виробничих запасах, що відносять до оборотних фондів (дані умовні):

1. Квартальна потреба в матеріалах - 9000 т.

2. Середньодобові витрати матеріалів - 100 т.

3. Ціна однієї тонни матеріалу - 1500 грн.

4. Вартість добової витрати матеріалів (п.3 х п.2) - 150000 грн.

5. Норма запасу в днях:

а)транспортного - 1;

б) поточного - 20;

в) страхового (резервного) - 8;

г) технологічного - 2;

д) підготовчого - 1;

е) усього - 32

6. Норматив оборотних коштів у виробничих запасах (п. 4 Х п. 5 е) - 4800000 грн. Визначений норматив залишку запасів періодично коригується підприємством з ура­хуванням змін обсягів виробничої програми та її асортименту, швидкості обертання запасів, впливу інфляційних процесів на їх ціни. Для коригування розміру нормативу можна застосовувати спрощену методику розрахунку.

Приклад.. Норматив залишку виробничих запасів на підприємстві становив 150 тис. грн. У поточному періоді зростання виробничої програми передбачене в розмірі 10 %, прискорення обертання виробничих запасів на 1 %; за рахунок зміни асортимен­ту господарської діяльності норматив залишку виробничих запасів збільшиться на 2 %, а зростання цін складатиме 20 %. Виходячи з наведених даних, норматив залишку виробничих запасів становитиме:

1. Зростання виробничої програми збільшить норматив залишку виробничих запасів до 165 тис. грн. (150х110/100).

2. Зміна асортименту об'єктів підприємницької діяльності збільшить норматив до 168, 3 тис. грн. (165х102/100).

3. Зростання цін на виробничі запаси збільшить їх норматив до 201, 96 тис. грн. (168, 9х120/100).

4. У зв'язку з прискоренням обертання виробничих запасів на 1 % норматив запа­су їх зменшиться до 199, 94 тис. грн. (201, 96х99/100).

Отримана загальна сума нормативу залишків виробничих запасів використовується для оцінки їх фактичної наявності на підприємстві (надлишок, заниження) та прийняття рішень щодо ліквідації наднормативних запасів або поновлення до оптимальних залишків.

Для розв'язання задач по підтримуванню оптимальних запасів матеріалів на скла­дах підприємства використовуються методи теорії управління запасами.

Управління запасами - це встановлення моментів подачі замовлень на закупку чи виробництво товарів для поповнення запасів, і прийняття рішень про кількість замовлень чи їх обсяг. Воно включає розробку норм запасів, їхнє планування, облік, аналіз, контроль І за фактичним станом та оперативне регулювання. Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню. Нормування направлене на прискорення оборотності коштів, вкладених у запаси. Але не менш важливим є те, що запаси повинні забезпечити ритмічність виробництва та своєчасне постачання продукції до споживача

Основними об'єктивними факторами, що впливають на нормативи виробничих а-пасів, є величина транзитних норм відправлення та питома вага складської форми забезпечення, які в свою чергу залежать від рівня розвитку складського господарства. Оптимальний рівень запасів для підприємств по постачанню, яке гарантує надійність споживачів, оцінюється в розмірі біля 90 днів обігу.

Основна мета управління виробничими запасами полягає в такій організації по­ставок продукції виробничо-технічного призначення, за якої, з одного боку, відбуває і ь ся економія коштів на організацію поставок, утримання запасів, зменшуються втрати від мобілізації оборотних коштів, від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а з іншого боку - зменшуються втрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.

Вибір найбільш оптимальної стратегії для управління матеріально-технічними і-і пасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів. Попит на матеріали може бути залежним чи незалежним. Коли попит безпосередньо пов'язаний з випуском продукції, він називається залежним. Оскільки плани виробництва розробляють завчасно то залежний попит можна прогнозувати з великою ймовірністю. Якщо попит не нон я заний із планами випуску продукції, то він називається незалежним.

Якщо на матеріально-технічні ресурси є залежний попит, то їх обсяг та інтервал поставок можна визначити, виходячи із інтенсивності споживання того чи іншого ре­сурсу в одиницю часу, а також із мінімуму загальних витрат.

Рух складських запасів матеріалів планують за схемою " максимум-мінімум". Ви­грати матеріалів із запасу визначаються попитом або швидкістю їх використання, тобто не піддаються регулюванню запасів зі сторони управлінців. Тому вони повинні зо­середжувати всю увагу на забезпеченні раціонального режиму поповнення та використанні матеріальних ресурсів.

Величина виробничого запасу обґрунтовується його нормою, що являє собою середній, на час планового періоду, запас матеріалу в днях його середньодобового спо­живання, який буде на кінець планового періоду як перехідний.

Регулювання запасів може здійснюватися за системами " максимум-мінімум", " стандартних партій", " стандартних інтервалів" тощо.

Найбільш відома система - " максимум-мінімум", згідно з якою запаси поповнюють­ся до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточно­го запасу, якої вистачить для роботи, поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається точкою замовлення (Т_з.з) та обчислюється за формулою:

Т_з.з = П_д + С_тр + В_д * t_з, (6.34)

де t_з - час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.

Інші системи регулювання запасів, як це видно з їх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або інтервал між ними.

Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підпри­ємства, і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів внаслідок постачання великими партіями потребує більше оборотних коштів, додаткових ви­трат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та витрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відпо­відно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересипання документів, роз'їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: втрати й витрати, пов'язані зі зберіганням запасів. зменшуються, а транспортне- заготівельні витрати зростають.

Оптимальною є така партія поставки (П_м), яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (В_м.с.) на придбання(В_м.п.) і зберігання(В_м.з) матеріалів, тобто коли

В_мс = В_м.п.+ В_м.з ® min., (6.35)

Підставивши у складові цієї функції відповідні значення, отримаємо:

В_м.п = , (6.36)

де П_мр - річна потреба у матеріалах;

В_тз - транспортно-заготівельні витрати на одну партію поставки;

П_м - партія поставки;

Ц_м - ціна одиниці матеріалу без урахування транспортно-заготівельних витрат;

К_вр - коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.

Звідси оптимальна партія поставки обчислюється за формулою:

Пм= 2Пмр * Вмз / Цм * Квр, (6.37)

Контроль за величиною нормативного рівня запасу матеріальних ресурсів здійснюється за системою " максимум-мінімум"; за допомогою картотеки оператив­ного контролю забезпеченості виробництва, ЕОМ. На підставі результатів контролю приймаються необхідні заходи з регулювання рівня запасів.

Розглянута вище методика нормування виробничих запасів передбачає встанов­лення нормативу таких запасів стосовно умов, які склалися в передплановий період. Головне їхнє призначення - забезпечити безперервність виробництва та виконанні виробничих програм.

Джерелами задоволення потреб підприємства в матеріальних ресурсах є: очі­кувані залишки матеріальних ресурсів на початок планового періоду, мобілізація внутрішніх ресурсів, поставки ресурсів за прямими господарськими зв'язками та закупки в торговельній мережі.

Надзвичайно важливе джерело забезпечення підприємства матеріалами мобілізація внутрішніх ресурсів, яка здійснюється за наступними напрямками:

економія матеріалів за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів, прогресивних технологій, використання вторинних ресурсів, наднормативних за лишків тощо.

Забезпечення безперебійної і ритмічної роботи підприємства вимагає створен­ня нормативної величини незавершеного виробництва, що обумовлена необхідні­стю наявності визначеної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці, в процесі їх переміщення, на випадок аварій та інших непередбачуваних обставин.

Підтримання незавершеного виробництва на рівні нормальної величини досягається завдяки обліку в обсязі випуску продукції цехів підприємства, його зміни на початок і кінець періоду, що планується. Величина незавершеного виробництва на початок запланованого періоду розраховується на основі даних про його наявність на кінець звітного періоду. Визначення нормативної величини незавершеного виробництва на кінець періоду, що планується, вимагає проведення більш ретельних розрахунків, тому що вона залежить від багатьох факторів. Нормативна величина незавершеного виробництва розраховується в натуральному і вартісному виразі з врахуванням типу виробництва і методів його організації.

У масовому виробництві на величину незавершеного виробництва здійснюють вплив наступні фактори: число робочих місць, кількість виробів, що одночасно зна­ходяться на одному робочому місці, спосіб передачі деталей (вузлів) з однієї дільниці на іншу, план виробництва та собівартість одиниці продукції.

У серійному виробництві нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньоденного випуску певної продукції, тривалості виробничого цик­лу, коефіцієнту готовності виробу і його собівартості.

В одиничному виробництві величина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості.

Для оцінки незавершеного виробництва в гуртових цінах використовують коефіцієнт перерахунку, який розраховується відношенням обсягу продукції, що випускається в гуртових цінах, до її собівартості.

Величину очікуваних залишків на початок планового періоду (3_оч, грн.) визнача­ють за формулою:

З_оч = З_ф + Н_оч – В_оч, (6.38)

де З_ф - фактичний залишок на перше число місяця, в якому розробляється план постачання;

Н_оч - очікуване надходження на підприємство матеріалів даного виду за період від, дати, на яку встановлений фактичний залишок, і до початку планового періоду;

В_оч - очікувані витрати даного виду матеріалів за той самий період.

Інформація про фактичні залишки матеріальних ресурсів на складах і в цехах підприємства знаходиться в матеріальних картках, оборотних відомостях та інших аналітичних документах. Ці дані беруться станом на перше число місяця.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Що таке план МТЗ підприємства, які його завдання та порядок розробки?

2.Якким чином відбувається матеріально-технічне забезпечення в ринкових умовах?

3.Які існують джерела МТЗ в ринкових умовах?

4.Які існують методи розрахунку потреби в матеріально-технічних ресурсах?

5.Що являє собою баланс матеріально-технічного забезпечення? Який порядок його розробки?

6.Які Ви знаєте види запасів?

7.Які існують системи регулювання запасів?

8.Для чого цехам встановлюють ліміт використання матеріалів?

9.Які критерії вибору постачальника ресурсів?

10Які показники ефективності використання матеріальних ресурсів Вм знаєте?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

-конспект,

- Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник/ За ред. С.Ф. Покропивного.- К.: КНЕУ, 1999. – 328 с. Задачі №№ 1-4 поточної теми.

- Самостійне опрацювання питання «Запаси і їх регулювання. Методика обчислення розмірів страхового, поточного, підготовчого та сезонного запасів. Система «максимум – мінімум» при регулюванні запасів»

3 Оборотні фонди та оборотні засоби підприємства

Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форми.

У практиці планування та обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають:

Ø виробничі запаси;

Ø незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення;

Ø витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.

Незавершене виробництво — це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).

Витрати майбутніх періодів — це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань. Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому протягом останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва — 25%. Спостерігається така тенденція в динаміці структури оборотних фондів: відносні розміри виробничих запасів у цілому зменшуються, а незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів, навпаки, збільшуються.

Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Так, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси — на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%); незавершене виробництво — на підприємствах машинобудування (близько 40%, у зв'язку з великою тривалістю виробничого циклу); витрати майбутніх періодів — на підприємствах добувної індустрії (40—50% і більше).

На підприємствах мають місце поточні витрати фінансових (грошових) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу й товарну стадії). На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну, формують певні виробничі запаси, потім вступають у другу стадію —- виробничу. На цій таки стадії в процес виробництва включаються робітники, що одержують за виконану роботу заробітну плату. Потім матеріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії кругообігу виготовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, а й дає певний прибуток.