Правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори. 6 страница

Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, розроблювальний у всіх ланках управління, повинний передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння знову введених у дію потужностей, подальшої інтенсифікації виробничих процесів.

Величезне значення в поліпшенні використання основних фондів і виробничих потужностей має матеріальне стимулювання робітників.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:

1) Поняття і класифікація основних фондів підприємства.

2) Структура основних фондів та фактори, що на неї впливають.

3) Облік і оцінка основних фондів.

4) Види і показники зношення основних фондів.

5) Показники руху основних фондів підприємства.

6) Амортизація основних фондів.

7) Групування основних фонді.

8) Ремонт та інші види поліпшення основних фондів, порядок їх фінансування.

9) Показники використання основних фондів.

10) Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів підприємств в сучасних умовах.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

-конспект,

- індив. завд. за варіантом до пр.р.№2

- самостійне опрацювання питання «Напрямки поліпшення використання ОФ»

- Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник/ За ред. С.Ф. Покропивного.- К.: КНЕУ, 1999. №№ 29-34.

3 Забезпечення операційної діяльності виробничою потужністю

Планування випуску продукції (для підприємств що займаються її виготовленням) є головним розділом річного плану тому, що інші розділи забезпечують його реалізацію. План випуску та реалізації продукції розробляється в натуральному і вартісному виразі. Для підприємства, яке випускає кілька видів виробів, можна вимірювати випуск в умовних одиницях (за трудомісткістю, часом роботи устаткування).

Запланована виробнича програма підприємства повинна пройти ресурсне обґрунтування, тобто визначення її забезпеченості виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.

Виробнича потужність підприємства – це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантажені обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, - є найважливішим моментом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції.

Вибуття потужності відбувається з наступних причин:

- знос та вибуття обладнання;

- збільшення трудомісткості виготовлення виробів;

- зміна номенклатури і асортименту продукції, що випускається;

- зменшення фонду робочого часу;

- закінчення терміну лізингу обладнання.

Виробнича потужність визначається різними вимірниками:

- натуральними;

- умовно-натуральними;

- у багато номенклатурних виробництвах – вартісним вимірником.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники – штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри і інші. Однак вони не дозволяють при визначенні потужності підприємства (ділянки, агрегату) порівнювати й аналізувати виробництво продукції за складністю ы трудомісткістю виробів. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій номенклатурі виробів, що випускаються підприємством, продукція різних найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності. Кожна така група проводиться за трудомісткістю до базового виробу – представника, тобто до умовно-натуральних показників. Виріб – представник може мати найбільшу питому вагу по кількості і трудомісткості (хоча це не обов’язково). Застосування умовно – натуральних показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними характеристиками до одного виду, прийнятого за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцієнти, що відбивають трудомісткість та складність продукції, що випускається.

Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства.

Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді.

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною тому, що розрахована на постійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) і освоєння потужності (1-2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому проектна потужність перестає відбивати можливості підприємства.

Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) відбиває його потенційну здатність виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбаченої планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно – технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників:

- потужність на початок планового періоду (вхідна);

- потужність на кінець планового періоду (вихідна);

- середньорічна потужність.

При визначенні вхідної виробничої потужності враховуються:

- проведення заходів щодо ліквідації “вузьких місць” потягом планового року;

- збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне;

- перерозподіл між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами;

- можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що лімітують випуск продукції.

Під “вузьким місцем” розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої потужності усього підприємства, цеху.

Вихідна потужність підприємства визначається з обліком:

- намічених при визначені вхідної потужності заходів щодо ліквідації “вузьких місць”;

- запровадження в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Частина цих заходів впливає із стратегічного плану розвитку підприємства на рівні поточних завдань, а частина з них передбачається при розробці поточних планів, виходячи з умов функціонування, які змінилися, та організації виробництва.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (Вn_вих, грн), обчислюється за формулою:

Вn_вих = Вn_вх + Вn_вв - Вn_вив, (5.34)

де Вn_вх – виробнича потужність на початок періоду, грн.;

Вn_вв – введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

Вn_вив – виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність (Вn_сер.р, грн.) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:

Вn_сер.р = Вn_вх + Вn_вв * -Вn_вив * , (5.35)

де к – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Приклад. На початок планового періоду виробнича потужність підприємства становить 2000 од. У березні виведене обладнання виробничою потужністю 50 од., у типні-100 од. У квітні ввели в експлуатацію потужність на 100 одиниць, у серпні - на 200 одиниць.

Середньорічна виробнича потужність:

Вп_серр = 2000 + (100 х 9/12 + 200 х 5/12) - (50 х (12 - 3)/12 + 100 х (12 - 7)/12) = 2000+158 -79 = 2079 од.

При розрахунку потужності беруть до уваги наступні фактори:

Ø структура і величина основних засобів;

Ø якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;

Ø передові технічні нормативи продуктивності обладнання, використання площ, трудомісткість виробів, вихід продукції із сировини;

Ø прогресивність технологічних процесів;

Ø режим роботи підприємства;

Ø ступінь спеціалізації;

Ø рівень організації виробництва та праці;

Ø якість сировини і ритмічність поставок;

Ø фонд робочого часу обладнання.

Розрахунки виконуються технологічними службами підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, повинні розглядатися як " вузькі місця", за якими необхідно розробити й впровадити технічні й організаційні заходи, котрі дозволять довести їхню пропускну спроможність до рівня провідних підрозділів підприємства. Можуть бути вжиті заходи щодо заміни устаткування, технології, збільшення змінності праці на окремих дільницях.

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають устаткування, встановлене і невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Крім того, виробнича потужність розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефективний (корисний) фонди часу.

Календарний фонд часу (Ф_к) виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу в плануванні і визначається як добуток числа днів у даному календарному періоді (Д_к) на число годин на добу (Т):

ф_к = Д_к* Т, (5.36)

Наприклад, на період одного року при 2 - змінній роботі з тривалістю зміни 8 годин він складає. 365 х (8 х 2) =5840 годин.

Режимний або номінальний фонд робочого часу (Ф_р) машини (агрегату) за­лежить від числа календарних днів (Д_к)і числа неробочих днів (Д_н) на рік, а також від прийнятого на підприємстві режиму змінності роботи на добу:

Ф_р = (д_к-д_н)* t, (5.37)

де t - середнє число годин роботи машини на добу в робочі дні за прийнятим режимом змінності з врахуванням скороченої тривалості зміни в святкові дні, або:

Ф_р = [(Д_к-Д_c)*t₃-Д_сп * t_сп]*п_з, (5.38)

де Д_с - число вихідних і святкових днів у плановому періоді;

t₃ - тривалість робочої зміни, годин;

Д_сп - число передвихідних (передсвяткових) днів зі скороченою тривалістю робо­чої зміни;

t_cn - час, на який скорочена тривалість робочої зміни в передсвяткові і передвихідні дні, год.;

п_з - режим змінності роботи підприємства (1, 2, 3 зміни).

Наприклад, при 5-дснному робочому тижні та 8-годинному робочому дні (1 зміна) номінальний фонд складає - (365 - 53 -52) х 8 =2080 год., а при 6-денній роботі та 8-годинному робочому дні (1 зміна) - (365 -53) х 8 =312 х 8 = 2496 год.

Плановий (ефективний, дійсний) (Ф_n) фонд робочого часу обладнання дорів­нює різниці між режимним (номінальним) фондом (Ф_р) і сумою витрат часу на ре­монт, налагодження, переналагодження цього обладнання протягом планового періоду:

Ф_п = Ф_р - (Т_tn +Т_tр) = Ф_р * (1 - ), (5.39)

де T_tр, t_p - витрати часу на ремонт даного обладнання, відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду;

T_tn, t_tn – витрати часу на налагодження, переналагодження обладнання відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду.

Він використовується в розрахунках виробничої потужності, але не при плануванні випуску продукції.

Наприклад. Номінальний фонд робочого часу дорівнює 2080 годинам, заплановані витрати часу на ремонт, налагодження та переналагодження обладнання - 1 % номінального фонду часу.

Дійсний (плановий) фонд робочого часу

Ф_п = 2080 • (1 - ) = 2080 • 0, 9 = 1872 год.

Для розрахунку виробничої потужності необхідно мати наступні дані:

1) плановий фонд робочого часу одиниці обладнання;

2) кількість одиниць обладнання;

3) продуктивність обладнання;

4) трудомісткість виробничої програми;

5) досягнутий коефіцієнт виконання норми виробітку.

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, дільниць, поточних ліній, станків (агрегатів) з урахуванням заходів щодо ліквідації " вузьких місць" та можливої кооперації виробництва.

До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.

Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами вважаються доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки - механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементної промисловості - печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії - прядильне і ткацьке виробництво тощо.

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної із них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик трудомісткості.

Якщо підприємство випускає кілька видів продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окрему потужність доменного, сталеплавильного та прокатного виробництва.

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:

а) усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;

6) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;

в) понаднормативне резервне устаткування;

г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними (не перевершеними) нормами продуктивності устаткування, використання ви­робничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням за­стосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.

Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально мож­ливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах із безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.

Для підприємства з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устатку­вання визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів та встанов­леної тривалості змін у годинах із відрахуванням часу на проведення ремонтів устатку­вання, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості днів роботи окремих технологічних цехів (ліній).

Розрахунок виробничої потужності підприємства повинен проводитись у такій по­слідовності: агрегати з групи технологічного обладнання - виробничі дільниці - цехи (корпуси, виробництва) - підприємство у цілому.

У загальному вигляді виробнича потужність (Вп_і) провідного цеху, дільниці або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції може бути визначена за однією з таких формул:

Вп_і =П_в-Ф'_еф-КУ_с, (5.40)

Вп_і =Ф_еф * , (5.41)

де Вп_і - потужність і-го виробничого підрозділу підприємства одиниць продукції;

Пд - продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру продукції за годину;

Ф'еф - ефективний річний фонд часу роботи одиниці устаткування, год.;

КУ_с - середньорічна кількість устаткування;

Т_р - трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яка визначається за такою формулою:

Т_р = , (5.42)

де t₀ - норма часу на виготовлення одиниці продукції (годин);

K_e „- коефіцієнт виконання норм часу.

Потужність можна визначити також за формулою:

Вn_і = , (5.43)

Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд із провідними цехами чи дільницями). Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів та забезпечення узгодженої технологічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, які характеризують співвідно­шення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.

Виробнича потужність залежить від характеру підприємств, цехів, рівня їх спеціалі­зації, якими визначається організаційний тип виробництва.

На неперервно-потокових лініях, а також на конвеєрі потужність визначається за формулою:

Вп = , (5.44)

де r - такт робочої лінії чи конвеєра.

В умовах потоково-масового виробництва при вузькій спеціалізації робочих місць визначається потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію при об­робці конкретної деталі, потужність розраховується за такою формулою:

Вп = (5.45)

В умовах серійного виробництва розрахунок виробничої потужності ускладнюється тим, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість деталеоперацій. Як вимірник виробничої потужності використовується типовий виріб-представник:

Вп = (5.46)

де Тр.пр - технічно розрахована норма часу на обробку комплекту деталей виробу представника на даній групі устаткування.

В умовах серійного виробництва з широкою номенклатурою випуску виробів, а також у одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої по­тужності ведеться у такій послідовності:

а) визначається трудомісткість обробки виробів і усієї виробничої програми за групами устаткування:

(5.47)

де tn — трудомісткість виробничої програми (години);

nІ - кількість продукції за виробничою програмою, нат. од.

б) розраховується ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємозамінюються, тобто визначається пропускна спроможність устаткування:

П_спр=Ф_еф-КУ_с, (5.48)

де П_спр - пропускна спроможність устаткування, верстато-годин;

в) ефективний фонд часу по кожній групі устаткування ділять на трудомісткість програми по даному виду робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (К_потуж):

К_потуж. = , (5.49)

Коефіцієнт виробничої потужності - це співвідношення пропускної спромож­ності групи устаткування та трудомісткості її виробничої програми;

г) за провідною групою устаткування встановлюють коефіцієнт виробничої потуж­ності цеху (дільниці) і проектують заходи щодо розширення " вузьких місць"; < < кі

д) визначають потужність цеху, підприємства у натуральному вимірнику шляхом множення кількості виробів за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності:

Вп_ц= N * К_потуж, (5.50)

Коефіцієнт завантаження устаткування (К_зу) визначається так:

К_з.у. = , (5.51)

тобто

К_з.у. = , (5.52)

При К_зу = 1 устаткування використовується повністю; при К_зу > 1 устаткування перевантажене; при К_зу < 1 - воно недовантажене.

Після розрахунку виробничих потужностей всіх цехів будується діаграма потуж­ності підприємства.

Приклад. Якщо, взяти за провідний цех - термічний із потужністю 70 тис. виробів, то у заготівельному буде резерв в 5 тис. виробів, у ковальному - 15 тис. виробів, у механообробному - 5 тис. виробів. Ливарний цех буде " вузьким місцем", у ньому недостатньо виробничої потужності в 5 тис. виробів (рис. 5.1).

цехи

Рисунок 5.1 – Діаграма потужності підприємства

Тому, при плануванні виробничої потужності необхідно передбачати заходи, направ­лені: з одного боку – на розшивку «вузьких місць» (збільшення потужності), а з іншого – на завантаження потужності.

Крім розрахунків по провідних цехах і дільницях, визначається технологічна спроможність виробничих ланок підприємства. Це необхідно для виявлення невідповідності виробничих потужностей окремих підрозділів прийнятій потужності по даних провідних цехів, дільниць, а також для забезпечення технологічної пропорційності між взаємо-пов’язаними виробничими ланками. Відповідність потужності різних підрозділів підприємства визначається порівнянням коефіцієнтів сумісності, які розраховуються співвідношенням потужностей провідного підрозділу та інших виробничих ланок.

САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ МАТЕРІАЛУ

4.Визначення максимально можливого випуску продукції за наявної потужності

Проведені розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дозволяють визначити обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими виробничими потужностями. Максимально можливий випуск продукції може бути досягнутий з урахуваннями змін ряду чинників, наприклад, зменшенням простоїв устаткування, підви­щенням коефіцієнта змінності його роботи, удосконаленням організації виробництва, провадженням технічних заходів тощо. Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні та введенні в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, «конструкції або розширення підприємства.

Встановлене у виробничій програмі завдання щодо обсягу виробництва продукції може бути досягнуте за умови забезпеченості необхідною кількістю ресурсів.

Алгоритм розрахунку виробничої програми (плану виробництва продукції) та її обґрунтування виробничою потужністю у спрощеному вигляді може бути ведений до наступних процедур:

1. Аналізується портфель замовлень.

2. Проводиться перерахунок асортименту портфеля замовлень на один вид продукції, прийнятий як виріб-представник. Коефіцієнт перерахунку визначається як співвідношення трудомісткості кожного типорозміру продукції на трудомісткість виро-у-представника.

3. Аналізується використання середньорічної виробничої потужності в звітному періоді. В процесі аналізу визначається досягнутий рівень використання виробничої потужності, рівень прогресивності використовуваної техніки та технології; досягнутий рівень організації виробництва та праці на підприємстві, чи достатньо потужностей ля виконання обсягу продажів на плановий рік. Розрахунок рівня використання потужностей проводиться в натуральному та вартісному виразі. Якщо проект виробничої програми не забезпечує достатнього завантаження виробничих потужностей, необхідно шукати додаткові можливості збільшення обсягу продажів та довантаження виробничих потужностей за рахунок додаткових замовлень. Якщо план продажу перевищує виробничу потужність, то з метою збереження покупців необхідно провести комплекс заходів щодо ліквідації " вузьких місць" та збільшення виробничої потужності.

4. Планується коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді.

5. Визначається можливий випуск продукції на основі діючих виробничих потужностей. Виробнича потужність повинна розраховуватися в розрізі виробів-представників у натуральному і вартісному виразі. При розрахунку виробничої потужності за

ментом продукції попереднього року, а потужність на кінець звітного року на початок планового періоду - за номенклатурою і асортиментом продукції звітного року.

6. Проект виробничої програми порівнюється з виробничою потужністю по кож­ному виробу-представнику, після досягнення балансу між виробничою потужністю та проектом програми дається економічна оцінка проекту плану виробництва.

Із метою більш повної ув'язки проекту виробничої програми і виробничої потуж­ності підприємства розробляють баланс виробничих потужностей. У ньому від­ображають вхідну, вихідну і середньорічну потужність, а також введення і вибуття потужностей. На основі балансу виробничих потужностей та в ході його розробки здійснюється:

• уточнення можливостей виробничої потужності;

• визначення рівня забезпеченості виробничою потужністю програми робіт по підготовці виробництва нових виробів;

• визначення коефіцієнта використання виробничих потужностей;

• виявлення внутрішньовиробничих диспропорцій та можливостей їх усунення;

• визначення необхідності в інвестиціях для нарощування потужностей та ліквідації " вузьких місць";

• визначення потреби в обладнанні або виявлення надлишків обладнання;

• пошук найбільш ефективних варіантів спеціалізації та кооперування.

Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець планового року розра­ховується як сума потужності на початок року та її приросту за мінусом вибуття.

Розрахунок балансу виробничої потужності може здійснюватися для кожного виду профілюючої продукції за наступною структурою:

Розділ 1. Потужність на початок планового періоду:

Ø найменування продукції;

Ø одиниця виміру;

Ø код продукції;

Ø потужність по проекту або розрахунку;

Ø потужність на кінець базового періоду.

Розділ 2. Збільшення потужності в плановому періоді:

Ø приріст потужності, всього;

Ø у тому числі за рахунок:

а) введення в дію нових та розширення діючих;

б) реконструкції;

в) переозброєння і організаційно-технічних заходів, із них:

Ø за рахунок зміни номенклатури продукції і зменшення трудомісткості;

г) отримання в лізинг, оренду від інших господарюючих суб'єктів.

Розділ 3. Зменшення потужності в плановому періоді.