Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Потреба в запасних частинах для забезпечення роботи обладнання встановлюється на основі прогресивних норм їх витрат і кількості працюючих машин. 4 страница






У звітному балансі, щоб установити явочну кількість робочих днів на рік, необхід­но відняти також втрати часу з причини хвороби, з дозволу адміністрації, цілодобові прогули і цілодобові простої.

Після того, як установлено явочну кількість робочих днів на рік, обчислюється середня реальна тривалість робочого часу. Основою для її розрахунку є дані про кількість або частку робітників, які мають різну тривалість робочого дня, встановле­ну законом.

Проте, ця тривалість не залишається незмінною, оскільки існують ще дозволені законом втрати робочого часу на перерви жінкам, які годують немовлят. Розмір цих втрат у плані визначається на основі звітних даних минулого року, скоригованих на коефіцієнт зміни частки жінок у загальній чисельності персоналу.

У звітний баланс включаються втрати через внутрішньозмінні простої, які визна­чаються за " простійними" листками. Тривалість простоїв у балансі розраховується так: за простійними листками підсумовується кількість годин, одержана сума ділить­ся на середньооблікову кількість робітників.

Помноживши кількість робочих годин на явочний фонд робочого часу одержимо реальний (ефективний) робочий час на одного робітника в годинах на рік.

Приклад 1

Розрахувати робочий час середньооблікового робітника.

 

Таблиця 7.3- Розрахунок робочого часу середньооблікового робітника (дані умовні)

Найменування показників Базовий рік Плановий рік Відношення планового року до базового, %
Число календарних днів     100, 0
Неробочі та святкові дні:     100, 0
у тому числі святкові     100, 0
Номінальна кількість днів     100, 0
Середнє число невиходів (днів)     89, 1
утому числі: чергова відпустка     100, 0
додаткова відпустка     150, 0
відпустка в зв'язку з вагітністю і пологами)     100, 0
по хворобі     92, 3
з дозволу адміністрації     66, 7
прогули   - -
страйки   - -
Явочний робочий час     102, 4

 

Продовження таблиці 7.3

Найменування показників Базовий рік Плановий рік Відношення планового року до базового, %
Номінальне число годин у зміну 8, 0 8, 0 100, 0
Недовикористане номінальне число годин 0, 6 0, 4 66, 7
утому числі: скорочення зміни підліткам 0, 2 0, 2 100, 0
скорочення зміни матерям, які годують немовлят 0, 1 0, 2 200, 0
простої 0, 3 - -
Кількість робочих годин 7, 4 7, 6 102, 7
Ефективний фонд часу за рік, год.     105, 2

 

Приклад 2. На підприємстві згідно графіку відпусток на плановий рік отримана наступна інформація про тривалість відпусток робітників:

Таблиця 7.4-Тривалість відпусток робітників

Тривалість відпустки, дні Кількість робітників, які мають відпустку відповідної тривалості, осіб
   
   
   
Разом  

Розрахуємо середню тривалість відпустки:

 

Двідп = .

Планова чисельність основних робітників (Ч ) визначається трьома способами:

1. За трудомісткістю виробничої програми.

2. За нормами виробітку.

3. За нормами обслуговування.

При визначенні планової чисельності основних робітників (Ч ) за трудомісткістю виробничої програми необхідно враховувати плановий обсяг робіт у нормо-годинах (О ) плановий реальний фонд робочого часу одного середньооблікового робітника в годинах (Ф ) та плановий коефіцієнт виконання норм (K ):

 

Ч , (7.9)

 

Трудомісткість виробничої програми визначається як сума трудомісткості всіх господарських операцій, необхідних для її виконання.

Планову чисельність окремих груп основних робітників, зайнятих на аналогічних ботах, можна визначити за нормами виробітку:

 

Ч , (7.10)

 

де О ~ плановий обсяг робіт (продукції, послуг) в натуральних одиницях виміру;

НВпл - планова норма виробітку в натуральних одиницях за 1 годину.

 

Планова чисельність основних робітників за нормами обслуговування визначається за формулою:

Ч (7.11)

 

де КО - загальна кількість обладнання, яку необхідно обслуговувати робітникам;

З - кількість змін роботи обладнання;

Кяо - коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову, який вираховується за формулою:

 

Кя.о = , (7.12)

 

де HP - плановий відсоток невиходів робітників на роботу.

 

Коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової можна розрахувати також іншим способом. У перервних виробництвах відношенням номінальної и часу до явочного, у безперервних - відношенням календарного часу до явочного робочого часу:

 

НО = , (7.13)

 

де НО - норма обслуговування, тобто кількість одиниць обладнання, яке має обслуговуватись одним робітником, одиниць;

Фр.ч — фонд робочого часу (за зміну, місяць);

Тн.о ~ норма часу обслуговування.

 

За нормами обслуговування чисельність основних робітників можна обчислити і за іншим розрахунком:

 

Ч =КО*3*КОР, (7.14)

 

де КОР- кількість основних робітників для комплексного обслуговування одного об'єкта устаткування у певному періоді.

 

При плануванні чисельності допоміжних робітників необхідно установити найраціо-нальніші співвідношення між основними і допоміжними робітниками, а також розроби­ти заходи щодо зниження чисельності допоміжних робітників.

Специфіка трудової діяльності даної категорії робітників впливає на методи розра­хунку їх планової чисельності. На роботах, які піддаються нормуванню, а також на роботах, обсяг яких можна установити залежно від кількості обслуговуючих машин, механізмів і агрегатів, чисельність допоміжних робітників розраховується за тими са­мими методами, що й чисельність основних робітників, тобто за трудомісткістю робіт, нормами виробітку та нормами обслуговування.

У випадках, коли виробничий об'єкт обслуговується групою робітників, і розміщення їх всередині об'єкта не визначається, розрахунок чисельності здійснюється за нормативами.

Нормативи чисельності (НЧ) визначаються через норми обслуговування або норми часу на обслуговування:

 

НЧ = * Кя.о, або (7.15)

 

НЧ = , (7.16)

 

де Ор - обсяг робіт;

НО - норма обслуговування, виражена в таких самих одиницях, що й обсяг роботи;

Фр.ч - фонд робочого часу (за зміну, місяць);

Тно - норма часу обслуговування для відповідного періоду.

 

Чисельність допоміжних робітників, таких як кранівники, комплектувальники та ін., Для яких не можна установити обсяг робіт та норму обслуговування, розраховується за робочими місцями.

Розрахунок можна зробити за формулою:

 

Ч = КРМ * З * Кя.о, (7.17)

 

де КРМ- кількість робочих місць;

З - число змін;

Кяо - коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової.

 

Планування чисельності керівників, спеціалістів і службовців має свої особливості, тому в даному випадку необхідно враховувати не лише особливості виробництва і трудомісткість управління, але і його структуру, поділ праці, співвідношення між різними професійними групами. Тому, при розрахунку чисельності спеціалістів найчастіше використовують нормативний метод, який ґрунтується на застосуванні нормативів навантаження, обслуговування, керованості і чисельності спеціалістів.

Нормативи навантаження й обслуговування можуть застосовуватися в галузях невиробничої сфери, а на підприємствах галузей матеріального виробництва доцільно застосовувати нормативи чисельності спеціалістів, які передбачають установлення залежності між кількісними і якісними показниками діяльності спеціалістів і основними техніко-економічними показниками діяльності підприємства.

У сучасних умовах дедалі більшого поширення набуває використання штатно-но-менклатурного методу, який ґрунтується на планових показниках розвитку виробництва, типових структурах і штатах, а також номенклатури посад, що підлягають заміщенню спеціалістами з вищою освітою. За допомогою цього методу можна визначити як кількісну потребу в спеціалістах на основі штатних розписів, так і якісну - на основі типової но-менклатури посад, що визначає рівень класифікації і профіль підготовки спеціалістів.

Типова номенклатура посад розробляється на всіх рівнях управління - від підприємства до міністерства і є вихідною базою нормативів насиченості спеціалістами і потреби в них у розрізі спеціальностей. Нормативний коефіцієнт насиченості (Кн) у кожному плановому періоді розраховується за формулою:

 

Кн = (7.18)

 

де НЧс - нормативна чисельність спеціалістів;

Ч— середньооблікова чисельність працівників.

 

Тоді загальна потреба в спеціалістах (Ч ) визначається таким чином:

 

Ч н * Ч , (7.19)

 

де Кн - нормативний коефіцієнт насиченості спеціалістами;

Ч - планова чисельність працівників на даний період.

 

Чисельність працівників охорони планується в залежності від розміру площі, що охороняється, кількості постів на об'єктах охорони і режиму їх роботи.

Чисельність учнів планується з урахуванням вибуваючих робітників, потреби підприємства у робітниках певних професій, а також кількості кваліфікованих робітників, що надійде із закладів професійно-технічної освіти та інших джерел. Та частина додаткової потреби у робітниках, що не може бути забезпечена за рахунок прийому робітників складатиме потребу підприємства в учнях.

План підготовки кадрів складається в розрізі професій. Кількість робітників, що планується підготувати протягом планового періоду, та термін підготовки повинні відповідати виявленій додатковій потребі в кадрах. В плані по праці кількість учнів виражається у середньообліковій чисельності.

 

Приклад. Підприємству необхідно підготувати 20 токарів із терміном навчання 3 місяці. Середньооблікова річна чисельність учнів за даною професією складатиме:

 

(осіб).

Після визначення планової чисельності та структури персоналу необхідно скласти баланс робочої сили і визначити додаткову потребу з кожної категорії персоналу, яка визначається у вигляді облікового складу за формулою:

 

Чд = (Чк - Чп) + , (7.20)

 

де Чд ~ додаткова потреба у персоналі, осіб;

Чп і Чк- облікова чисельність працівників на початок і кінець планового періоду, осіб;

Ч пл - середньооблікова чисельність працівників у плановому періоді, осіб;

ПВ - планові втрати працівників, %.

 

Загальну потребу у спеціалістах (Чс) можна розрахувати як суму (або різницю) чисельності спеціалістів на підприємстві на початок планового періоду (Чс.п) і вели­чини додаткової потреби (або зменшення) спеціалістів (Чс.д).

 

Додаткова потреба у прирості посад визначається як різниця між загальною потре­бою в спеціалістах запланованого і базового періодів.

Завершується планування чисельності працюючих розробкою заходів з підготовки кадрів і підвищення їх кваліфікації, як на підприємстві, так і поза ним.

 

САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ МАТКРІАЛУ

 

 

2. Планування продуктивності праці

 

 

Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність трудових витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання одиниці роботи чи послуги).

Продуктивність праці розраховується прямим або оберненим методами, залежно від чого маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припа­дає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається ме­тодом прямого розрахунку:

 

В = (7.21)

 

де В - виробіток;

О - обсяг виробленої продукції (виконаних робіт чи наданих послуг);

Т - затрати робочого часу;

Ч- середньооблікова чисельність працюючих.

 

Трудомісткість - це показник, що характеризує затрати часу на одиницю про­дукції (тобто обернена величина виробітку):

 

Тр = (7.22)

 

де Тр - трудомісткість на одиницю продукції (робіт чи послугу).

 

Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки виробництва та способу визначення обсягів виробничої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, мет­рах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (елек­троенергетика, видобувні галузі промисловості).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованими і на певний період незмінними нормами цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Разом із тим, трудові показники вимагають досконалої нормативної бази, а в умовах динамічного зовнішнього середовища цього досягти складно.

Найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (гро­шовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, реалізована та чиста продукція).

Перевага даного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції із витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і еконо­міки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах плану­вання і обліку.

Вартісний метод вимірювання продуктивності праці має і певні недоліки. Вони полягають у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (упредметненої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його дина­міку побічний вплив мають зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і тру­домісткість, зміни обсягу поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторюваність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприєм­ства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.

Зауважимо, що показник валової продукції характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства; показник товарної продукції - обсяг, який надходить у народногосподарський обіг; показник вартості чистої продукції (новоствореної вар-гості) - вклад підприємства у створення продукції.

Розмір чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і: лементами упредметненої праці, тобто витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування:

 

ОЧП = ОВП-МВ, (7.23)

 

де ОЧП- обсяг чистої продукції;

ОВП- обсяг валової продукції;

MB - матеріальні витрати.

 

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відображає суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

В залежності від складу затрат праці, які формують трудомісткість продукції розрізняють такі її види:

1. Технологічна трудомісткість (ТТ), яка включає всі затрати праці основних робітників - як відрядників, такі почасовиків:

 

ТТ = ТВ + ТП, (7.24)

 

де ТВ - затрати праці основних робітників-відрядників;

ТП - затрати праці основних робітників - почасовиків.

 

2. Трудомісткість обслуговування виробництва (ТОб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

3. Виробнича трудомісткість (ТВпр) - це всі затрати праці основних і допоміж­них робітників:

 

ТВнр=ТТ+ТОб, (7.25)

 

4. Трудомісткість управління виробництвом (ТУ) включає затрати праці керів­ників, спеціалістів, службовців.

5. Повна трудомісткість (Т) - це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

 

Т = ТТ+ТОб + ТУ, або (7.26)

 

Т = ТВ+ТП+ТОб+ТУ, або (7.27)

 

Т = ТВнр+ТУ (7.28)

 

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами.

Фактична трудомісткість визначає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт.

Планова трудомісткість характеризує затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищен­ня ефективності виробництва.

В залежності від можливості впливу на діяльність суб'єктів господарювання усі фактори зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи - зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх факторів належать ті, що об'єктивно знаходяться поза контро­лем окремого підприємства (загальнодержавні та загальноекономічні - законодав­ство; політика і стратегія; ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси тощо), а до внутрішніх - ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали та енергія, персонал, організація виробництва і праці, система мотивації тощо).

Усі фактори зростання продуктивності праці на підприємствах можна об'єднати у такі групи:

1) матеріально-технічні (вдосконалення техніки та технології, застосування нових видів сировини і матеріалів та ін.);

2) організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи управління, організації праці та ін.);

3) економічні вдосконалення методів планування, систем оплати праці, участі пра-цівників у прибутках та ін.);

4) соціальні (створення відповідного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу та ін.)-

5) природні умови та географічне розміщення підприємств (ця група факторів ви-діляється та аналізується на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого розрахунку та пофакторним методом.

Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції (виконаних робіт, наданих послуг) вартісному виразі на планову чисельність персоналу основної діяльності. Так, у промисловості плановий рівень продуктивності праці (ППпл) за методом прямого розрахунку обчислюється за формулою:

 

ППпл = , (7.29)

 

де Опл - плановий обсяг випуску продукції, грн.;

Чпл- планова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб.

 

Поширеним методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Вказаний метод передбачає розрахунок зростання продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Основним показником всіх планово-економічних розрахунків є вихідна чисельність персоналу основної діяльності (Чвих), яка для промислового підприємства складатиме:

 

Чвих = , або (7.30)

Чвих = Чбаз * , (7.31)

 

де Опл - плановий обсяг випуску продукції, грн.;

ПП6аз - продуктивність праці (виробіток) за базовий період, грн.

Чбаз - чисельність промислово-виробничого персоналу за базовий період, чол.;

К - зростання обсягу виробництва за плановий період, %.

 

Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника вихідної чисельності.

Приклад. У базовому періоді обсяг промислової продукції підприємства ста­вив 300 тис. грн., виробіток на одного працюючого - 2200 грн., а обсяг продукції на плановий період установлено в розмірі 350 тис. грн.

Чисельність працівників у плановому періоді за умови виробітку на рівні базового періоду становитиме 350000: 2200 =159 (осіб). Справжня ж потреба в працівниках буде іншою. Для її визначення необхідно врахувати пофакторну та сумарну економію робочої сили.

Приріст продуктивності праці від вивільнення чисельності за рахунок кожного фак­тора ( ППі) визначаємо за формулою:

 

, (7.32)

 

де еі - економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб;

Чвих - вихідна чисельність працюючих, осіб;

Езаг - загальна економія чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб.

 

Величина зростання продуктивності праці в цілому за рахунок дії усіх факторів ( ПП) визначається аналогічно:

 

, (7.33)

 

Кожен із методів планування продуктивності праці має свої переваги і вади. При застосуванні методу прямого розрахунку вадою є те, що загальне зростання продуктив­ності праці розглядається у відриві від зумовлюючих його причин, вадою пофакторного методу є штучне відокремлення факторів один від одного, які в реальних умовах знаходяться у тісному взаємозв'язку. Оскільки обидва методи доповнюють один од­ного, то при плануванні продуктивності праці необхідне їх раціональне співвідношення.

При визначенні динаміки росту продуктивності праці необхідно розрахувати її від­носний показник, тобто приріст продуктивності праці порівняно із базовим періодом:

 

, (7.34)

 

де ПП - приріст продуктивності праці в плановому періоді порівняно із базовим пе­ріодом, %;

ППбаз, ППІІЛ - продуктивність праці в базовому та плановому періодах.

 

За базу розрахунку пропонується брати не середньорічний виробіток базисного року, а його рівень, виходячи з планової номенклатури, асортименту і нормативів витрат праці на початок планового періоду. Перевагою методу розрахунку продуктивності праці по " нормативній базі на початок планового періоду" є те, що в трудомісткість програми по норма­тивах на початок планового періоду вже враховані практично всі ті фактори, які відобра­жають зміну умов у плановому періоді порівняно із базисним, хоча показник середньо­річного виробітку базисного року більш стабільний і позбавлений впливу одноразових факторів. При плануванні продуктивності праці даним методом необхідно додатково враховувати тільки ті фактори, на які підприємство може вплинути під час планового періоду.

 

 


КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

 

 

1. Сутність та склад промислово-виробничого персоналу.

2. Планування фондів часу.

3. Сутність продуктивності праці працівників підприємства.

4. Одиниці виміру продуктивності праці.

5. Резерви та фактори підвищення продуктивності праці.

6. Що містить в собі кадрове планування;

7. Види чисельності персоналу на підприємстві;

8. Показники руху персоналу;

9. Показники використання персоналу;

10. Методи планування чисельності кожної категорії працівників.

11.Сучасна кадрова політика підприємств та організацій.

12.Системний аналіз та оцінка якісного складу персоналу підприємства.

13.Методи планування продуктивності праці.

14. Які категорії персоналу передбачені у державному класифікаторі?

 

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

 

- Підготовка інформації щодо показників плану „Труд та заробітна плата” підприємств міста;

- Самостійне опрацювання питання «Планування продуктивності праці»;

- Індивід.завд. (згідно варіанту) до пр.п.№4.

- Задачі №№ 3.4 поточної теми. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник/ За ред. С.Ф. Покропивного.- К.: КНЕУ, 1999.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.