Як написати нарис

Пам’ятка

1. Обрати героя.

2. Показати героя не просто як носія соціальної ролі, а як виразника типових у той час суспільно-політичних, соціально-психологічних процесів суспільства.

3. Опрацьовуючи біографічний матеріал, дібрати найтиповіші яскраві факти, які допоможуть розкрити процес духовного зростання і формування особистості героя.

4. Схарактеризувати героя за допомогою змалювання його конкретних вчинків, духовних потреб, мрій, особливостей його поведінки, стосунків з оточуючими, вольових рис, особливостей професійної діяльності.

5. Застосувати такі художні елементи, як:

- пейзаж (засіб зіставлення внутрішнього стану героя і оточуючої природи, засіб розкриття характеру як фон для портрета героя);

- деталь (вдало помічена деталь допоможе передати характерні риси зовнішності, манеру поведінки).

6. Осмислити факти, поділитися враженнями, висловити власне емоційне ставлення до героя.

7. Добирати із фактичного матеріалу необхідні деталі й за допомогою художньо-виражальних засобів створювати новий образ.

8. Стежити за єдністю думки й образу.

Зразок

Довелося мені бути наодинці з Олексієм Івановичем. Він не раз підкреслював, що для того, щоб узнати ціну хліба, треба заробити мозолі на руках. Вага хліба-це вага його спітнілої сорочки. Скільки ночей він недосипав! Прокинеться-і до вікна: чи погідно надворі? А небо мерехтить зорями. І хочеться його дістати руками і пригорнути міцно-міцно до грудей, щоб і воно почуло хвилювання.

Рогачова Г.М., учитель української мови та

Літератури КУ ЗОШ № 11

Притча

Притча – короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття.

Ю. Клим’юк визначає притчу як «твір з моральною постановою, що містить узагальнений життєвий досвід і покликана допомогти кожному, незалежно від віку, засвоїти певні принципи поведінки, дати ключ до сприйняття книжної мудрості.»

Жанр притчі оформлюється в усній народній творчості й генетично веде своє походження, як вважають окремі дослідники, від так званого аполога (казки про тварин), з якого розвинулася й байка, за жанровими ознаками найбільш споріднена з притчею.

Повчальність, алегоричність, філософічність, зовнішня подібність побудови – це ті риси, що єднають притчу з байкою.

Водночас притча має ряд відмінностей:

- байка змальовує характер людини, викриває негативні риси; у притчі на характери героїв звертається мало уваги, вони є часто неконкретними, навіть абстрактними, повністю залежать від наперед заданої думки;

- байка – твір комічний; притча – у принципі твір серйозний (хоча можуть бути притчі гумористичні й сатиричні).

Ознаки притчі:

- алегоричність;

- поділ на дві частини – сюжет і мораль;

- дидактичний характер;

- переважно релігійно-філософський зміст.

У новітній європейській літературі притча стала одним із засобів вираження морально-філософських роздумів письменника, нерідко протилежних до загальноприйнятих, панівних уявлень. Тут притча не зображує, а повідомляє про певну ідею, беручи за свою основу принцип параболи: оповідь немовби віддаляється від даного часопростору і, рухаючись по кривій, повертається назад, висвітлюючи явища художнього осмислення у філософсько-естетичному аспекті (Б. Брехт, Ж.-П. Сартр, А.Камю та інші), як, наприклад, вчинив Ф. Кафка у своїх «Оповіданнях для хрестоматії».

В українській літературі притчу як основу фабульного розгортання сюжету або й окремий жанр використовували І. Франко (притчі зі збірки поезій «Мій Ізмарагд»), В. Земляк (романи «Лебедина зграя», «Зелені Млини»),
В. Шевчук («Дім на горі»), В. Яворівський («Оглянися з осені»), Є. Гуцало («Позичений чоловік», або ж Хома невірний і лукавий»), Б. Олійник (поема «Сім») та інші.