Розділ VI

Щоб увійти в довіру, вдам я приязнь;

Якщо він купиться — чудово, ні — адью!

Лишень мене, молю тебе, не видай!

В. Шекспір «Венеціанський купець»

Коли прочанин у супроводі слуги зі смолоскипом проходив заплутаними переходами

цього величезного будинку, побудованого без визначеного плану, його наздогнав чашник

і сказав йому на вухо, що якщо він нічого не має проти кухля доброго меду, то в його

кімнаті вже зібралося багато слуг, яким хотілося б послухати розповіді про Святу Землю,

а особливо про лицаря Айвенго.

Слідом за чашником із тим же запрошенням з’явився Вамба, запевняючи, начебто одна

склянка вина після опівночі коштує трьох після сигналу до гасіння вогнів.

Не заперечуючи цього твердження, що виходило від такої обізнаної особи, прочанин

подякував обом за люб’язне запрошення, але сказав, що дана ним обітниця забороняє

йому розмовляти на кухні про те, про що не можна казати за панським столом.

— Ну, така обітниця, — сказав Вамба, звертаючись до чашника, — навряд чи пасує

слузі.

— Я був збирався надати йому кімнату на горищі, — сказав чашник, з досадою

знизуючи плечима, — але якщо він не хоче водитися з добрими християнами, нехай ночує

поруч з Ісаком. Енвольде, — продовжував він, звертаючись до факельника, — проведи

прочанина в південну келію. Яка люб’язність, така й дяка. Добраніч, сер прочанин.

— Добраніч, і нагороди вас Пресвята Діва, — незворушно відповів прочанин і пішов за

своїм провідником.

У невеликій, освітленій простим залізним ліхтарем вітальні, звідки кілька дверей вели

врізнобіч, їх зупинила покоївка леді Ровени, яка наказовим тоном оголосила, що її пані

бажає поговорити з прочанином, і, взявши смолоскип із рук Енвольда й звелівши йому

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 122

зачекати свого повернення, вона подала прочанинові знак іти за нею. Мабуть, прочанин

вважав непристойним відхилити це запрошення, як відхилив попереднє; принаймні він

скорився без усяких заперечень, хоча й здавалося, що він був здивований таким наказом.

Невеликий коридор і сходи, складені з товстих дубових колод, привели його до кімнати

Ровени, груба пишнота якої відповідала шанобливому ставленню до неї господаря

будинку. Всі стіни були завішені вишивками, на яких різнокольоровими шовками

з домішкою золотих і срібних ниток були зображені епізоди псового й соколиного

полювання. Постіль під пурпурним пологом була накрита багато гаптованим покривалом.

На стільцях лежали кольорові подушки; перед одним стільцем, трохи вищим, ніж інші,

стояла лавочка зі слонової кістки з вигадливим різьбленням.

Кімната освітлювалася чотирма восковими смолоскипами в срібних свічниках. Однак

дарма сучасна красуня позаздрила б розкішній обстановці саксонської принцеси. Стіни

кімнати були так погано проконопачені й у них були такі щілини, що ошатні драпірування

надималися від нічного вітру. Жалюгідна подоба ширм захищала смолоскипи від протягів,

але, незважаючи на це, їхнє полум’я постійно коливалося від вітру, як розгорнутий прапор

воєначальника. Звісно, в оздобленні кімнати відчувалося багатство й навіть певна

витонченість, але комфорту не було, а позаяк на ті часи про нього не мали гадки, то

й відсутність його не відчувалася.

Три покоївки, стоячи за спиною леді Ровени, укладали на ніч її волосся. Сама вона

сиділа на високому, схожому на трон стільці. Весь її вигляд і манери були такі, що,

здавалося, вона народилася на світ для преклоніння. Прочанин відразу визнав її право на

це, ставши перед нею на коліна.

— Підведися, мандрівнику, — сказала вона привітно, — заступник відсутніх гідний

ласкавого прийому з боку кожного, хто дорожить істиною й шанує мужність.

Потім, звернувшись до свого почту, вона сказала:

— Відійдіть всі, крім Ельгіти. Я бажаю поговорити з праведним прочанином.

Дівчата відійшли на інший кінець кімнати й сіли на вузьку лаву попід стіною, де

лишалися нерухомі й безмовні, як статуї, хоча вільно могли б шепотітися, не заважаючи

розмові їхньої пані з мандрівником.

Леді Ровена помовчала з хвилину, ніби не знаючи, з чого розпочати, потім сказала:

— Прочанине, сьогодні ввечері ви вимовили одне ім’я. Я хочу сказати, — продовжувала

вона із зусиллям, — ім’я Айвенго; за законами природи й роду це ім’я мало б зустріти

тепліший і прихильніший відгук у тутешньому домі; але мінливості долі такі дивні, що

хоча в багатьох серце здригнулося при цьому найменні, проте лише я наважуюся вас

запитати, де й за яких обставин залишили ви того, про кого згадали. Ми чули, що він

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 123

затримався в Палестині через хворобу й що після відходу звідти англійського війська його

переслідувала французька партія, а нам відомо, що до цієї ж партії належать і тамплієри.

— Я мало знаю про лицаря Айвенго, — зніяковіло відповів прочанин, — але я хотів би

знати більше, якщо ви цікавитеся його долею. Здається, він позбувся переслідувань своїх

ворогів у Палестині й збирався повернутися до Англії. Вам, леді, має бути відомо краще,

ніж мені, чи є в нього тут надія на щастя.

Леді Ровена глибоко зітхнула й запитала, чи не може прочанин сказати, коли саме

варто очікувати повернення лицаря Айвенго на батьківщину, а також чи не зустріне він

великої небезпеки на шляху.

Прочанин нічого не міг сказати щодо часу повернення Айвенго; що ж до іншого

запитання леді Ровени, прочанин запевнив її: подорож має бути безпечною, якщо їхати

через Венецію й Геную, а звідти — через Францію й Англію.

— Айвенго, — сказав __________він, — так добре знає мову та звичаї французів, що йому ніщо не

загрожує в цій частині його шляху.

— Дай Боже, — сказала леді Ровена, — щоб він доїхав щасливо й міг взяти участь

у майбутньому турнірі, де все лицарство тутешньої країни збирається показати своє

мистецтво й відвагу. Якщо приз дістанеться Ательстану Конінгсбурзькому, Айвенго може

почути недобру звістку після повернення до Англії. Скажіть мені, мандрівнику, як він

виглядав, коли ви його бачили востаннє? Чи не зменшила хвороба його тілесної сили

й краси?

— Він схуд і став смаглявішим відтоді, як прибув до Палестини з острова Кіпр у почті

Ричарда Левине Серце. Мені здавалося, що обличчя його оповите глибоким смутком. Але

я не підходив до нього, тому що не знайомий із ним.

— Боюся, — мовила Ровена, — те, що він побачить на батьківщині, не зжене з його чола

похмурої тіні… Дякую, добрий прочанине, за звістки про друга мого дитинства.

Дівчата, — звернулася вона до служниць, — подайте цій праведній людині вечірній келих.

Настав час дати йому спокій, я не хочу його затримувати довше.

Одна з дівчат принесла срібний келих гарячого вина з прянощами, до якого Ровена ледь

торкнулася губами, після чого його подали прочанинові. Він низько вклонився й надпив

трохи.

— Прийми милостиню, друже, — продовжувала леді Ровена, подаючи йому золоту

монету.— Це — знак моєї поваги до твоєї важкої праці і до святинь, які ти відвідав.

Прочанин прийняв дарунок, ще раз низько вклонився й слідом за Ельгітою залишив

кімнату.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 124

— У коридорі на нього чекав слуга Енвольд. Взявши смолоскип із рук служниці,

Енвольд поспішно й без усяких церемоній повів гостя в прибудову, де цілий ряд

прикомірків слугував за нічліг для нижчого розряду слуг і прибульців простого звання.

— Де тут ночує єврей? — запитав прочанин.

— Нечестивий пес проведе ніч поруч із вашим преподобієм, — відповів Енвольд.—

Святий Дунстане, але ж доведеться після нього скоблити й чистити цей прикомірок, щоб

він став придатним для християнина!

— А де спить Гурт, свинар? — довідався мандрівник.

— Гурт, — відповів слуга, — спить утому прикомірку, що по праву руку від вас,

а єврей — по ліву; тримайтеся подалі від сина цього невірного племені. Вам би дали

почесніше приміщення, якби ви прийняли запрошення Освальда.

— Нічого, мені й тут буде добре, — сказав прочанин.

Із цими словами він увійшов у відведений йому прикомірок і, прийнявши смолоскип із

рук слуги, подякував йому й побажав доброї ночі. Причинивши двері своєї келії, він

застромив смолоскип у дерев’яний свічник і оглянув свою спальню, всю обстановку якої

складали грубо збитий дерев’яний стілець і дерев’яний ящик, що заміняв ліжко,

наповнений чистою соломою, поверх якої були розстелені дві чи три овечі шкіри.

Прочанин згасив смолоскип, не роздягаючись розтягнуся на цьому грубому ложі

й заснув або принаймні лежав нерухомо доти, поки перші промені сонця не зазирнули

в маленьке ґратчасте віконце, крізь яке і світло, і свіже повітря проникали в його келію.

Тоді він підвівся, прочитав ранкові молитви, поправив на собі одяг і, обережно

відчинивши двері, увійшов до єврея.

Ісак тривожно спав на такій точно постелі, на якій провів ніч прочанин. Всі частини

одягу, які зняв напередодні ввечері, він навалив на себе або під себе, щоб їх не поцупили

під час сну. Обличчя його виражало болісне занепокоєння; руки судомно посмикувалися,

ніби відбиваючись від страшної примари; він бурмотав на івриті, перемішуючи слова

з цілими фразами на місцевому нормансько-англійському діалекті; серед них можна було

розібрати такі речення: «Заради Бога Авраамового, пощадіть нещасного старого!

Я бідний, у мене немає грошей, можете закувати мене в ланцюги, роздерти на частини,

але я не можу виконати вашого бажання».

Прочанин не чекав пробудження Ісака й злегка торкнувся його кінцем свого ціпка. Цей

дотик, імовірно, пов’язався у свідомості сплячого з його сном: старий підхопився, волосся

його стало сторч, гострий погляд чорних очей уп’явся в мандрівника, який стояв перед

ним, виказуючи дикий переляк і здивування, пальці судорожно вчепилися в одяг, ніби

пазурі шуліки.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 125

— Не бійся мене, Ісаку, — сказав прочанин, — я прийшов до тебе як друг.

— Нагороди вас Бог Ізраїлю, — сказав єврей, трохи заспокоївшись.— Мені наснилося…

Але будь благословенний праотець Авраам — то був сон.

Потім, опам’ятавшись, він запитав звичайним своїм голосом:

— А що ж завгодно вашій милості від бідного єврея в таку ранню годину?

— Я хотів тобі сказати, — відповів прочанин, — якщо ти тої ж таки миті не підеш із

цього будинку й не постараєшся від’їхати якнайдалі і якомога швидше, з тобою може

статися в дорозі велике лихо.

— Святий отче, — вигукнув Ісак, — хіба хто захоче напасти на такого нікчемного

бідняка, як я?

— Це тобі видніше, — сказав прочанин, — але знай, що, коли лицар Храму вчора

ввечері перетинав залу, він звернувся до своїх мусульманських невільників сарацинською

мовою, яку я добре знаю, і наказав їм сьогодні вранці стежити за тим, куди поїде юдей,

схопити його, коли він подалі від’їде від тутешньої садиби, і відвести в замок Філіпа де

Мальвуазена або Реджинальда Фрон де Бефа.

Неможливо описати жах, що опанував євреєм від такої звістки; здавалося, він одразу

втратив усяке самовладання. Кожен мускул, кожен нерв ослабли, руки звисли, голова

упала на груди, ноги підкосилися, і він звалився до ніг прочанина, ніби розчавлений

невідомими силами; це була не людина, яка знесиліла в благанні про співчуття, а радше

неживе тіло.

— Боже Авраама! — вигукнув він. Не піднімаючи сивої голови з підлоги, він склав свої

зморшкуваті руки й здійняв їх вгору.— О Мойсею! О блаженний Аароне! Цей сон

приснився мені недарма, і видіння відвідало мене не дарма! Я вже відчуваю, як вони

кліщами тягнуть із мене жили. Відчуваю зубчасті колеса по всьому тілу, як ті гострі

пилки, борони й сокири залізні, що смугували жителів Рабби й дітей Аммонових.

— Підведися, Ісаку, й вислухай, що я тобі скажу, — з жалем, але не без презирства

сказав прочанин, дивлячись на його муки.— Мені зрозумілий твій страх: принци

й дворяни безжалісно збиткуються з твоїх побратимів, коли хочуть вичавити з них гроші.

Але встань, я тебе навчу, як уникнути лиха. Іди із цього будинку просто зараз, поки не

прокинулися слуги, — вони міцно сплять після вчорашньої пиятики. Я проведу тебе

таємними стежками через ліс, що мені так само добре відомий, як і кожному з лісничих.

Я тебе не полишу, поки не передам з рук у руки якомусь баронові або поміщикові, який

їде на турнір; цілком імовірно, ти знайдеш способи, щоб забезпечити собі його

прихильність.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 126

Тільки-но в Ісака з’явилася надія на порятунок, він почав випростуватися, хоча й досі

стояв на колінах; відкинувши назад своє довге сиве волосся й розправивши бороду, він

спрямував допитливі чорні очі на прочанина. У його погляді відбилися і страх, і надія,

і підозра.

Але при останніх словах прочанина жах знову охопив його, він упав долілиць

і вигукнув:

— У мене знайдуться кошти, щоб забезпечити собі прихильність! На жаль, є лише один

спосіб заслужити прихильність християнина, але як отримати його бідному євреєві, якщо

здирство довело його до вбогості Лазаря? Заради Бога, парубче, не видавай мене! Заради

спільного Небесного Вітця, який створив нас усіх, євреїв і язичників, синів Ізраїлю й синів

Ізмаїла, не видавай мене…

Та знову підозрілість узяла гору над іншими його почуттями, і він вигукнув:

— У мене немає коштів, щоб віддячити добрі наміри християнського мандрівника,

навіть якщо він зажадає все, до останнього пенні.

При цих словах він із полум’яним благанням ухопився за плащ прочанина.

— Заспокойся, — сказав мандрівник.— Якби ти мав усі скарби свого племені, навіщо

мені кривдити тебе. У цьому одязі я зобов’язаний дотримуватися обітниці бідності, і якщо

проміняю її, то хіба що на кольчугу й бойового коня. Втім, не думай, що я нав’язую тобі

своє товариство, залишайся тут, якщо хочеш. Седрик Сакс може надати тобі

заступництво.

— На жаль, ні! — вигукнув єврей.— Не дозволить він мені їхати у своєму почті.

Саксонець і норман однаково нехтують бідним євреєм. А одному проїхати по володіннях

Філіпа де Мальвуазена або Реджинальда Фрон де Бефа… Ні! Добрий юначе, я поїду

з тобою! Поспішаймо! Підпережімо рамена! Біжимо! Ось твій ціпок… Хутчій, не барися!

— Я не барюся, — сказав прочанин, поступаючись наполегливості свого

компаньйона, — але мені треба насамперед знайти спосіб звідси вибратися. Йди за мною!

Він увійшов у сусідню комірку, де, як уже відомо читачеві, спав Гурт.

— Вставай, Гурте, — сказав прочанин, — вставай швидше. Відімкни хвіртку біля задніх

воріт і випусти нас звідси.

Обов’язки Гурта, які в наш час зневажаються, на ту пору в саксонській Англії

користувалися такою ж пошаною, яким Евмей користувався в Ітаці. Гурту здалося

образливим, що прочанин заговорив до нього у такому наказовому тоні.

— Єврей їде з Ротервуда, — гордовито мовив він, піднявшись на одному лікті й не

рухаючись із місця, — а з ним за компанію й прочанин зібрався.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 127

— Я б радше повірив, — сказав Вамба, який зазирнув у цю хвилину в прикомірок, — що

єврей, прихопивши окіст, вшився з садиби…

— Так чи сяк, — сказав Гурт, знову опускаючи голову на дерев’яний обрубок, що

слугував йому замість подушки, — і єврей, і мандрівник можуть почекати, поки відчинять

головну браму. У нас не дозволяється, щоб гості їхали потайки, та ще такої ранньої

години.

— Так чи сяк, — мовив прочанин наказово, — я гадаю, що ти не відмовиш мені в цьому.

Із цими словами він нахилився до свинаря, який і далі лежав, і прошепотів йому щось

на вухо по-саксонському. Гурт миттю схопився на ноги, а прочанин, піднявши палець на

знак того, що треба дотримувати обережності, додав:

— Гурте, стережися! Ти завжди був обачним. Чуєш, відімкни хвіртку. Інше скажу

потім.

Гурт скорився з надзвичайною моторністю, а Вамба і єврей пішли слідом за ним,

дивуючись раптовій переміні у поведінці свинаря.

— Мій мул! Де ж мій мул? — вигукнув єврей, щойно вони вийшли із хвіртки.

— Приведи сюди його мула, — сказав прочанин, — та й мені дістань теж мула, я поїду

з ним поруч, поки не виберемося з тутешніх місць. Потім я доставлю мула в цілості

комусь із почту Седрика в Ашбі. А ти сам… — решту прочанин сказав Гурту на вухо.

— З великою радістю все виконаю, — відповів Гурт і втік виконувати доручення.

— Бажав би я знати, — сказав Вамба, коли пішов його товариш, — чому вас, прочан,

учать у Святій Землі.

— Читати молитви, дурню, — відповів прочанин, — а ще каятися в гріхах і умертвляти

свою плоть постом і довгою молитвою.

— Ні, має бути щось міцніше цього, — сказав блазень.— Де таке бачено, щоб покаяння

й молитви змусили Гурта зробити ласку, а за пост і помірність він дав би комусь мула!

Гадаю, що ти міг би з таким же успіхом торочити про помірність і молитви його

улюбленому чорному кабанові.

— Ех, ти! — мовив прочанин.— Одразу видно, що ти саксонський дурень, і більше

нічого.

— Це ти правильно кажеш, — сказав блазень, — був би я норманом, як і ти, ймовірно,

на моїй вулиці було б свято, а сам я був би філософом.

У цю хвилину на протилежному березі рову показався Гурт із двома мулами.

Мандрівники перейшли через рів вузьким звідним мостом, у дві дошки завширшки,

розмір якого відповідав ширині хвіртки й того вузького проходу, що був улаштований

у зовнішній огорожі й вів просто в ліс. Щойно вони досягли того берега, єврей поспішив

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 128

підсунути під сідло свого мула мішечок із просмоленого синього полотна, який він

дбайливо витяг із-під хітона, бурмочучи увесь час, що це «зміна білизни, лише одна зміна

білизни, більше нічого». Потім піднявся в сідло з такою моторністю й спритністю, якої не

можна було очікувати в його похилі роки, і, не гаючи часу, почав розправляти складки

свого плаща.

Прочанин сів на мула менш поспішно і, їдучи, простягнув Гурту руку, яку той

поцілував із найбільшою повагою. Свинар стояв, дивлячись вслід мандрівникам, поки

вони не зникли в глибині лісу. Нарешті голос Вамби вивів його із задумливості.

— Чи знаєш, друже мій Гурт, — сказав блазень, — сьогодні ти напрочуд ввічливий

і надміру благочестивий. От би мені стати абатом або босоногим прочанином, тоді

і я покористувався б твоєю запопадливістю й увагою. Але, звичайно, я б захотів більшого,

ніж поцілунок руки.

— Ти недурно обміркував, Вамбо, — відповів Гурт, — тільки ти судиш із зовнішності;

втім, і розумні люди роблять те ж саме… Та час мені навідатися до череди.

Із цими словами він повернувся у садибу, а за ним поплівся й блазень.

Тим часом мандрівники квапилися — їхали з такою швидкістю, що зраджувала

страшний переляк єврея: у його роки люди звичайно не люблять хуткої їзди. Прочанин,

який їхав попереду, мабуть, чудово знав усі лісові стежки й навмисно тримався манівців,

тож підозріливий Ісак не раз подумував — чи не збирається прочанин заманити його

в якусь пастку.

Мандрівники довго їхали мовчки обхідними стежками лісу, нарешті прочанин перервав

мовчанку.

— Бачиш старий засохлий дуб? — сказав він.— Це — межа володінь Фрон де Бефа. Ми

давно вже минули землі Мальвуазена. Тепер тобі нема чого остерігатися погоні.

— Нехай повідлітають колеса їхніх колісниць, — вигукнув єврей, — як це сталося

з колісницями фараоновими1! Але не залишай мене, добрий прочанине. Згадай про лютого

тамплієра і його сарацинських рабів. Вони не зважать ні на кордони, ні на маєтності, ні на

звання власника.

— Із цього місця наші дороги мають розійтися. Не личить людині мого звання їхати

поруч із тобою довше, ніж цього вимагає пряма необхідність. До того ж якої допомоги ти

чекаєш від мене, мирного прочанина, проти двох озброєних язичників?

— О, добрий юначе! — вигукнув єврей.— Ти можеш заступитися за мене, а я зумію

нагородити тебе — не грошима, у мене їх немає, допоможи мені отче Аврааме.

1 За біблійною легендою коли Мойсей вивів євреїв з Єгипту, у фараона, який переслідував їх, на веління

Боже на колісниці повідлітали колеса.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 129

— Я вже сказав тобі, — перервав його прочанин, — що ані грошей, ані нагород твоїх

мені не потрібно. Провести тебе я можу. Навіть зумію захистити тебе, тому що

заступництво за єврея перед сарацинами навряд чи забороняється християнинові. А тому

я проводжу тебе до місця, де ти можеш знайти собі гідних захисників. Ми тепер недалеко

від міста Шефілда. Там ти легко відшукаєш багатьох одноплемінників і знайдеш у них

захисток.

— Нехай буде над тобою благословення Якова, добрий юначе! — сказав єврей.—

У Шефілді я знайду притулок у мого родича Зарета, а там пошукаю способів безпечно

проїхати далі.

— Добре, — мовив прочанин.— Виходить, у Шефілді ми розійдемося. Через півгодини

ми під’їдемо до цього міста.

За півгодини обидва не вимовили жодного слова; прочанин, можливо, вважав для себе

принизливим розмовляти з євреєм, коли в цьому не було необхідності, а той не смів

нав’язуватися з бесідою людині, яка здійснила мандрівку до гроба Господнього і, отже,

була позначена певною святістю. Зупинившись на вершині похилого пагорба, прочанин,

указавши на місто Шефілд, що розкинулося біля його підніжжя, сказав:

— Ось де ми розійдемося.

— Але не перш, ніж бідний єврей висловить вам свою вдячність, хоч я й не

насмілююся просити вас заїхати до мого родича Зарета, який допоміг би мені відплатити

вам за добру справу, — сказав Ісак.

— Я вже казав тобі, — сказав прочанин, — що ніякої винагороди не потрібую. Якщо

в довгому списку твоїх боржників знайдеться який-не-будь бідняк-християнин і ти заради

мене позбавиш його кайданів і боргової в’язниці, я визнаю свою послугу

винагородженою.

— Зажди! — вигукнув Ісак, хапаючи його за полу.— Мені хотілося б зробити більше

для тебе самого. Богові відомо, який я бідний… Так, Ісак — жебрак серед своїх

одноплемінників. Але вибач, якщо я візьмуся відгадати те, чого в цю хвилину ти

найбільше потребуєш…

— Якби ти й відгадав, що мені найпотрібніше, — сказав прочанин, — ти однаково не міг

би дістати це для мене, хоч би ти був настільки ж багатим, наскільки видаєшся бідним.

— Видаюсь бідним? — повторив єврей.— О, повір, я сказав правду: мене розорили,

пограбували, я скрізь у боргу. Жорстокі руки забрали всі мої товари, відняли гроші,

кораблі й усе, що я мав… Але я все-таки знаю, чого ти потребуєш, і, можливо, зумію

дістати це для тебе… Зараз ти найбільше хочеш мати коня й озброєння.

Прочанин мимоволі здригнувся й, раптово обернувшись до нього, поквапливо запитав:

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 130

— Як ти вгадав?

— Яка різниця! Хоч як би не вгадав, аби лише здогадка моя була вірною. Але якщо

я знаю, що тобі потрібно, я все дістану.

— Візьми ж до уваги моє звання, мій одяг, мої обітниці…

— Знаю я вас, християн, — відповів єврей.— Знаю й те, що навіть найзнатніші серед

вас у марновірному покаянні беруть іноді мандрівничий ціпок і пішки йдуть у далекі

країни вклонитися могилам померлих.

— Не блюзни! — суворо зупинив його мандрівник.

— Даруй, — сказав Ісак.— Я висловився необачно. Але вчора ввечері, та й сьогодні

вранці ти проронив кілька слів, які, мов іскри, що викрешуються кресалом, освітили для

мене твоє серце. Крім того, під твоєю мандрівничою зодяганкою заховані лицарський

ланцюг і золоті остроги. Вони блиснули, коли ти нахилився до моєї постелі сьогодні

вранці.

Прочанин не міг утриматися від усмішки й сказав:

— А що, якби й у твій одяг заглянути такими ж всевидячими очима, Ісаку? Гадаю, що

й у тебе знайшлося б чимало цікавого.

— Що про це говорити! — сказав єврей, змінившись на обличчі. Поспішно виймаючи

з торби письмове приладдя, він поставив на сідло свою жовту шапку й, розправивши на

ній аркуш паперу, почав писати, ніби бажаючи цим припинити непевну розмову.

Дописавши, він лукаво примружився і вручив його прочанинові зі словами:

— У місті Лестері всім відомий багатий єврей Кірджат Джайрам із Ломбардії. Передай

йому цього листа. У нього є тепер на продаж шість наборів лицарських обладунків

міланської роботи — найгірший із них годиться і для царської особи; є в нього й десять

жеребців — на найкволішому з них не соромно виїхати й самому королеві, якщо б він

вирушив на битву за свій трон. По цій записці тобі дадуть на вибір будь-який обладунок

і бойового коня. Крім того, тебе забезпечать усім потрібним для майбутнього турніру.

Коли мине потреба, поверни йому в цілості товар або ж, якщо зможеш, сплати __________сповна

його вартість.

— Але, Ісаку, — сказав прочанин всміхаючись, — хіба ти не знаєш, що якщо лицаря

виб’ють із сідла під час турніру, то його кінь і озброєння стають власністю переможця?

Таке нещастя й зі мною може статися, а сплатити за коня та зброю я не зможу.

Єврей, здавалося, був вражений думкою про таку можливість, але, зібравши всю свою

мужність, він поспішно відповів:

— Ні, ні, ні. Це неможливо, я й чути не хочу про це. Благословення Отця нашого буде

з тобою… І спис твій буде наділений такою ж потужною силою, як жезл Мойсеїв.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 131

Сказавши це, він повернув мула убік, але тут прочанин сам піймав його за плащ

і притримав:

— Ні, постривай, Ісаку, ти ще не знаєш, чим ризикуєш. Може статися, що коня вб’ють,

а панцир порубають, тому що я не щадитиму ані коня, ані людини. До того ж сини твого

племені нічого не роблять задарма. Чим-небудь же доведеться заплатити за втрату майна.

Ісак зігнувся в сідлі, ніби від болю, але великодушність, проте, взяла гору над

почуттями, звичнішими для нього.

— Потреби нема, — сказав він, — все одно. Пусти мене. Якщо стануться збитки, ти за

них не будеш відповідати. Кірджат Джайрам простить тобі цей борг заради Ісака, свого

родича, якого ти врятував. Прощавай і будь здоровий… Однак послухай, добрий юначе, —

продовжував він, ще раз обернувшись, — не сунься ти занадто вперед, коли почнеться це

сум’яття. Я це не тому кажу, щоб ти беріг коня й панцир, але заради збереження твого

життя й тіла.

— Дякую за турботу про мене, — посміхнувся прочанин, — я скористаюся твоєю

люб’язністю й неодмінно постараюся винагородити тебе.

Вони розкланялися й різними дорогами попрямували в Шефілд.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 132