Дж. Чосер

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Дж. Чосер

Кінський тупіт усе наближався, і, незважаючи на вмовляння й лайку свого супутника,

Вамба, якому не терпілося швидше побачити вершників, раз у раз зупинявся з різних

приводів: то рвав з високого куща недостиглі горіхи, то заглядався на сільську дівицю, що

проходила повз, і тому вершники невдовзі наздогнали їх.

Кавалькада складалася з десятьох чоловіків; двоє, які їхали попереду, були, певно,

поважні пани, а решта — їхні слуги. Стан і звання однієї із цих осіб неважко було

встановити: це була, без сумніву, духовна особа високого рангу. На плечах — одяг

монаха-францисканця, пошитий із чудової матерії, що суперечило статуту цього ордена;

плащ із каптуром з найкращого фламандського сукна, спадаючи красивими широкими

бганками, підкреслював його ставну, хоча й трохи огрядну постать.

Його обличчя так само мало говорило про смиренність, як і одяг — про презирство до

мирської розкоші. Риси його обличчя були б приємні, якби очі не блищали з-під навислих

вік тим лукавим епікурейським вогником, що викриває обережного сластолюбця. Втім,

його професія й статус привчили його так володіти собою, що при бажанні він міг додати

своєму обличчю врочистості, хоча від природи воно виражало благодушність

і поблажливість. Всупереч монастирському статуту, так само як і едиктам пап і церковних

соборів, одяг його був розкішним: рукави плаща в цього церковного сановника були

підбиті й облямовані дорогим хутром, а мантія застібалася золотою пряжкою, і весь

1 Свинар, вірний слуга Одиссея, що охороняв майно свого господаря під час його відсутності.

Повернувшись на Ітаку, Одиссей спочатку пішов до Евмея, а потім за його допомогою перебив усіх

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 92

орденський одяг був настільки вишуканий і ошатний, як у наші дні сукні красунь

квакерської секти: вони зберігають призначені їм фасони й кольори, але вибором

матеріалів і їхнім поєднанням уміють додати до свого туалету кокетливості, властивої

Поважний прелат їхав верхи на вгодованому мулі; його упряж була багато прикрашена,

а вуздечка, за тодішньою модою, обвішана срібними дзвіночками. У поставі прелата не

було помітно чернечої незграбності — навпаки, вона вирізнялася грацією й упевненістю

чудового наїзника. Здавалося, що якою б приємною не була спокійна хода мула та його

розкішні прикраси, все-таки чепурний монах користувався таким скромним засобом

пересування лише для переїздів широким гостинцем. Один зі служителів-мирян, які

складали його почет, вів за вуздечку чудового іспанського жеребця, на якому монах

виїжджав в урочистих випадках. На ті часи купці з найбільшим для себе ризиком

і нескінченними труднощами вивозили з Андалузії таких коней, що були в моді в багатих

і знатних вельмож. Сідло й упряж на цьому чудовому коні були вкриті довгою попоною,

що спускалася майже до самої землі і була розшита зображеннями хрестів та інших

церковних емблем. Інший служитель вів загнузданого в’ючного мула, навантаженого,

ймовірно, поклажею настоятеля; двоє ченців того ж ордена, але нижчих ступенів, їхали

позаду всіх, пересміхаючись, жваво розмовляючи й не звертаючи жодної уваги на інших

Супутником духовної особи був чоловік високого зросту, віком за сорок років,

сухорлявий, дужий і мускулястий. Його атлетична постать внаслідок постійних вправ,

здавалося, складалася з одних кісток, м’язів та сухожиль; видно було, що він пережив

безліч важких випробувань і готовий перенести ще стільки ж. На ньому була червона

шапка з хутряною опушкою з тих, що французи називають mortier1 за подібність її форми

з макітрою, перекинутою догори дном. На обличчі його ясно читалося бажання викликати

в кожному зустрічному почуття боязкої поваги й остраху. Дуже виразне, нервове обличчя

його з різкими рисами, засмагле під променями тропічного сонця до негритянської

чорноти, у спокійні хвилини, здавалося, ніби дрімало після вибуху бурхливих

пристрастей, але жили, що набрякли на чолі, й посмикування верхньої губи виказували,

що буря щохвилини може вибухнути знову. У погляді його сміливих, темних,

проникливих очей можна було прочитати цілу історію про загрози й переборені

небезпеки. Він мав такий вигляд, ніби йому хотілося викликати опір своїм бажанням —

лише для того, щоб змести супротивника з дороги, проявивши свою волю й мужність.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 93

Глибокий шрам над бровами надавав ще більшої суворості його обличчю й лиховісного

виразу одному оку, що було злегка зачеплене тим же ударом і трохи косило.

Цей вершник, так само як і його супутник, був одягнений у довгий чернечий плащ, але

червоний колір цього плаща показував, що вершник не належить до жодного з чотирьох

головних чернечих орденів. На правому плечі був нашитий білий сукняний хрест

особливої форми. Під плащем виднілася несумісна із чернечим саном кольчуга з рукавами

й рукавичками із дрібних металевих кілець; вона була зроблена надзвичайно майстерно

й так само щільно й пружно прилягала до тіла, як наші светри, сплетені з м’якої вовни.

Наскільки дозволяли бачити зморшки плаща, його стегна захищала така ж кольчуга;

коліна були покриті тонкими сталевими пластинками, а литки — металевими

кольчужними панчохами. За поясом був заткнутий великий двосічний кинджал — єдина

Їхав він верхи на міцному дорожньому коні, очевидно для того, щоб поберегти сили

свого лицарського бойового коня, якого один зі зброєносців вів позаду. На коні було

повне бойове спорядження; з одного боку сідла висів короткий бердиш із коштовною

дамаською насічкою, з іншого — прикрашений пір’ям шолом господаря, каптур-кольчуга

та довгий двосічний меч. Інший зброєносець віз над головою спис свого господаря; на

вістрі списа розвівався невеликий прапор із зображенням такого ж хреста, який був

нашитий на плащі. Той же зброєносець тримав невеликий трикутний щит, широкий угорі,

щоб прикривати всі груди, а донизу загострений. Щит був у чохлі з червоного сукна, через

що не можна було побачити написане на ньому гасло.

Слідом за зброєносцями їхали ще двоє слуг; темні обличчя, білі тюрбани й особливий

покрій одягу виказували в них уродженців Сходу. Взагалі в зовнішності знатного воїна

і його почті було щось дике й чужоземне. Одяг його зброєносців блищав розкішшю, східні

слуги носили срібні обручі на шиях і браслети на напівголих смаглявих руках і ногах,

їхній одяг із шовку, розшитий візерунками, свідчив про родовитість і багатство їхнього

пана й творив у той же час різкий контраст із простотою його власного військового одягу.

Вони були озброєні кривими шаблями із золотою насічкою на руків’ях і піхвах та

турецькими кинджалами ще витонченішої роботи. У кожного стирчав при сідлі пучок

дротиків фути з чотири завдовжки, з гострими сталевими вістрями. Цей різновид зброї був

у великому вжитку в сарацинів, його й понині ще застосовують там у військовій грі,

улюбленій східними народами, що називається «ель джерід». Коні, на яких їхали слуги,

були арабської породи; сухоребрі, легкі, із пружним кроком, тонкогриві, вони нічим не

нагадували тих важких і великих жеребців, яких розводили в Нормандії та Фландрії і які б

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 94

мали витримати воїнів у повному бойовому озброєнні. Поруч із цими величезними

тваринами арабські коні здавалися витонченою, легкою тінню.

Незвичайний вид цієї кавалькади збудив цікавість не тільки Вам-би, але і його менш

легковажного товариша. В особі ченця він негайно впізнав пріора абатства Жорво,

відомого на всю околицю любителя полювання, веселих гулянок, а також, якщо вірити

поголосу, й інших мирських утіх, ще менш сумісних із чернечими обітницями.

Проте на ті часи не надто вимогливо ставилися до поводження ченців і священиків, тож

пріор Еймер користувався доброю славою серед сусідів свого абатства. Його весела

й вільнолюбна вдача та постійна готовність дарувати відпущення дрібних гріхів робили

його улюбленцем всіх місцевих дворян, титулованих і нетитулованих, із багатьма з яких

він родичався, тому що належав до знатного норманського роду. Дами особливо були

налаштовані ставитися без зайвої суворості до поведінки чоловіка, який не лише був

незмінним шанувальником прекрасної статі, але й вирізнявся вмінням прогонити

смертельну нудьгу, що занадто часто охоплювала їх у стародавніх покоях феодальних

замків. Настоятель був азартним мисливцем, мав найкращих соколів і хортів у всій

північній околиці, цим видом спорту він завоював симпатії дворянської молоді; з людьми

поважного віку він грав іншу роль, що відмінно йому вдавалося, коли це було потрібно.

Його поверхнева начитаність була досить велика, щоб вселяти навколишнім невігласам

повагу до його вченості, а поважна постава й піднесені міркування про авторитет церкви

й духівництва підтримували думку про його святість. Навіть простий люд, який

найсуворіше ставиться до поведінки вищих станів, поблажливо дивився на легковажність

пріора Еймера. Річ у тому, що Еймер був дуже щедрий, а за милосердя, як відомо,

відпускається безліч гріхів, хоча Писання вкладає в ці слова трохи інакший сенс. Більша

частина монастирських доходів була в його повному володінні. Це давало йому

можливість не тільки багато витрачати на власні примхи, але й надавати щедру допомогу

сусідам-селянам. Якщо й траплялося пріорові Еймеру із зайвою палкістю скакати на

полюванні або надто засиджуватися на бенкеті, якщо комусь доводилося бачити, як на

світанку він пробирається через бічну хвіртку в стіні свого абатства, повертаючись

додому після побачення, що тривало цілу ніч, люди лише знизували плечима

й примирялися з такими провинами настоятеля, згадуючи, що так само грішили й багато

хто з його побратимів, не спокутуючи своїх гріхів тими якостями, якими вирізнявся цей

чернець. Словом, пріор Еймер був дуже добре відомий і нашим саксам. Вони незграбно

вклонилися йому й отримали його благословення: «Venedicite, mes filz»1.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 95

Але дивакувата зовнішність супутника Еймера і його почту вразила уяву свинаря

й Вамби так, що вони не чули запитання настоятеля, коли той хотів довідатися, чи не

знають вони неподалік місцини, де можна було б зупинитися на ніч. Особливо здивував їх

напівчернечий-напіввійськовий одяг засмаглого іноземця й чудне вбрання та небачене

озброєння його східних слуг. Дуже ймовірно також, що для слуху саксонських селян

неприємною була мова, якою їх благословили й поставили запитання, хоча вони

— Я вас запитую, діти мої, — повторив настоятель, підвищивши голос і перейшовши на

той діалект, на якому спілкувалися між собою нормани й сакси, — чи немає по сусідству

доброї людини, що з любові до Бога й через сумлінність до святої нашої матері церкви

прийняла б на ночівлю й підкріпила сили двох смиренних її служителів та їхніх

Незважаючи на зовнішню скромність цих слів, він вимовив їх з великою поважністю.

«Двоє смиренних служителів матері церкви! Хотів би я подивитися, які ж у неї бувають

дворецькі, чашники та інші старші слуги», — подумав Вамба, проте ж, хоча й славився

дурнем, остерігся вимовити свою думку вголос.

Зробивши подумки таку примітку до промови пріора, він підняв очі й відповів:

— Якщо преподобним отцям бажані ситні трапези й м’які постелі, то в декількох милях

звідси розташоване Бринксвортське абатство, де їм, відповідно до їхнього сану,

влаштують найпочесніший прийом; якщо ж вони зволять провести вечір у покаянні, то ген

ота лісова стежка доведе їх прямісінько до пустельної хатини в урочищі Копменгерст, де

благочестивий самітник дасть прихисток їм під своїм дахом і розділить із ними вечірні

Але пріор похитав головою, вислухавши нобидві пропозиції.

— Мій добрий друже, — сказав він, — якби дзенькіт твоїх бубонців не скаламутив твого

розуму, ти б знав, що Clericus clericum non decimal1, тобто в нас, духовних осіб, не

заведено просити гостинності одне в одного, і ми звертаємося за цим до мирян, щоб дати

їм зайву можливість послужити Богові, допомагаючи його слугам.

— Я всього лише осел, — відповів Вамба, — і навіть маю честь носити такі ж дзвіночки,

як і мул вашого єгомостя. Однак мені здавалося, що доброта матері церкви і її служителів

виявляється, як і в усіх інших людей, насамперед до своєї родини.

— Перестань грубіянити, нахабо! — прикрикнув озброєний вершник, суворо

перебиваючи балаканину блазня.— І вкажи нам, якщо знаєш, дорогу до замку… Як ви

1 Священик священику не платить десятини (лат.).

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 96

— Седрик, — відповів пріор, — Седрик Сакс… Скажи мені, приятелю, чи далеко ми від

його господи й чи можеш ти показати нам дорогу?

— Знайти дорогу буде важкувато, — відповів Гурт, уперше вступаючи в бесіду.—

Притому у Седрика в будинку рано лягають спати.

— Ну, не мели дурниць! — сказав воїн.— Можуть і встати, щоб 5 нприйняти таких

подорожан, як ми. Нам не пристало принижуватися й просити гостинності там, де ми

— Не знаю, — похмуро сказав Гурт, — чи добре я зроблю, якщо вкажу дорогу до

будинку мого пана таким людям, які хочуть вимагати те, що інші раді отримати з милості.

— Ти вирішив іще сперечатися зі мною, рабе! — вигукнув воїн.

Із цими словами він пришпорив свого коня, змусив його круто повернути й підняв

батіг, щоб покарати зухвалого простолюдина.

Гурт метнув на нього злісний і мстивий погляд і з погрозою, хоча й нерішуче, схопився

за ніж; але в ту ж хвилину пріор Еймер повернув свого мула вперед і, повставши між

воїном і свинарем, попередив небезпечне зіткнення.

— Ні, ім’ям святої Марії прошу вас, брате Бріан, пам’ятати, що ви тепер не

в Палестині, де володарювали над турецькими язичниками й невірними сарацинами; тут,

на нашому острові, ми не любимо ударів і приймаємо їх лише від святої церкви, що карає

люблячи… Скажи мені, добрий чоловіче, — продовжував він, звертаючись до Вамби

й підкріплюючи свою промову невеликою срібною монетою, — як проїхати до Седрика

Сакса. Ти повинен знати туди дорогу й зобов’язаний вказати її будь-якому подорожанину,

— Справді, вельмишановний отче, — відповів блазень, — сарацинська голова вашого

преподобного брата до того перелякала мою, що я забув дорогу додому… Не знаю навіть,

— Дурниці! — сказав настоятель.— Коли захочеш, то згадаєш. Цей преподобний

побратим мій все життя боровся з сарацинами за володіння гробом Господнім. Він

належить до ордена лицарів Храму1, про яких ти, можливо, чув: він наполовину чернець,

— Якщо він хоч наполовину чернець, — сказав блазень, — то йому не личить так

нерозумно поводитися з перехожими, якщо вони не поспішають із відповіддю на

1 Орден Храму, або орден тамплієрів — середньовічна християнська військово-чернеча організація, яка

найбільше відзначилася у хрестових походах.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 97

— Гаразд, я вибачаю тобі з тією умовою, що ти покажеш мені дорогу до будинку

— Добре, — відповів Вамба.— Ваше преподобіє, їдьте по цій стежині до того місця, де

побачите врослий у землю хрест; від нього ледь одна верхівка видніється, та й то не

більше як на лікоть заввишки. Від цього хреста врізнобіч ведуть чотири дороги. Але ви

поверніть ліворуч, і сподіваюся, що ваше преподобіє досягне нічлігу перш, ніж вибухне

Абат подякував мудрому пораднику, і вся кавалькада, пришпоривши коней, поскакала

з тією стрімкістю, з якою люди поспішають досягти нічлігу, рятуючись від нічного

Коли тупіт копит ущух на віддалі, Гурт сказав своєму товаришеві:

— Якщо преподобні отці скористаються твоєю розумною порадою, навряд чи вони

— Так, — посміхнувся блазень, — зате вони можуть доїхати до Шефілда, коли їм

пощастить, а для них і це добре. Не такий вже я поганий лісничий, щоб указувати

собакам, де залягла дичина, якщо не хочу, щоб вони її роздерли.

— Це ти добре зробив, — сказав Гурт.— Погано буде, якщо Еймер побачить леді

Ровену, а ще гірше, мабуть, якщо Седрик посвариться з цим ченцем, що легко може

статися. А ми з тобою — добрі слуги: лише дивитимемося, слухатимемо

… Повернімося ж до двох вершників, які, залишивши рабів Седрика далеко позаду,

вели бесіду нормано-французькою мовою, як і всі тодішні особи вищого стану, за

винятком тих нечисленних, хто ще пишався своїм саксонським походженням.

— Чого хотіли ті нахаби, — запитав лицар Храму в абата, — і чому ви не дозволили

— Але, брате Бріан, — відповів пріор, — один з них геть дурень, і дивно було б

вимагати в нього відповіді за його дурниці; що ж до іншого грубіяна, то він з породи тих

неприборканих, лютих дикунів, які, як я вам не раз казав, досі зустрічаються серед

нащадків скорених саксів: для них немає більшого задоволення, ніж показувати при

кожному зручному випадку свою ненависть до переможців.

— Ввічливість я б жваво в них вколотив! — відповів тамплієр.— Із такими людьми

я вмію поводитися. Наші турецькі полонені у своїй неприборканій люті здаються

страшнішими за самого Одіна1; однак, пробувши два місяці в моєму будинку під наглядом

доглядача за невільниками, вони ставали сумирними, слухняними, послужливими й навіть

1 У давньоскандинавській міфології Одін вважався верховним божеством, богом війни, смерті й натхнення.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 98

запопадливими. Щоправда, сер, з ними доводиться постійно остерігатися отрути

й кинджала, тому що вони за кожної зручної нагоди охоче пускають у хід і те й інше.

— Але ж всякий народ має свої звичаї, — заперечив пріор Ей-мер.— Прибий ви цього

малого, ми так і не довідалися б дорогу до будинку Седрика; крім того, якби нам самим

і вдалося дістатися туди, то Седрик неодмінно розпочав би з вами сварку через побої,

завдані його рабам. Пам’ятаєте, що я вам казав: цей багатий Франклін гордий, запальний,

ревнивий і дратівливий, він налаштований проти нашого дворянства й посварився навіть

зі своїми сусідами — Реджинальдом Фрон де Бефом і Філіпом Мальвуазеном, які

жартувати не люблять. Він так міцно тримається за права свого роду й так пишається тим,

що є нащадком по прямій лінії від Герварда1, одного зі знаменитих поборників Гептархії,

по-нашому семицарства, отож його й не називають інакше, як Седрик Сакс. Він

похваляється своєю кревною спорідненістю з тим самим народом, від якого багато хто

з його одноплемінників охоче відрікається, щоб уникнути — vae victis2 — нещасть, що

— Пріоре Еймер, — сказав тамплієр, — ви великий добродій, знавець жіночої краси й не

гірше трубадурів знайомі з усім, що стосується статутів кохання; але ця славнозвісна

Ровена повинна бути воістину дивом краси, щоб винагородити мене за поблажливість

і терпіння, які мені доведеться виявити, щоб здобути прихильність такого хлопа

й заколотника, яким, із ваших слів, є її батько Седрик.

— Седрик їй не батько, а лише далекий родич, — сказав абат.— Вона походить із

знатнішого роду, ніж він. Він сам напросився їй в опікуни й прив’язаний до неї так, що

й власна дочка не була б йому дорожчою. Про красу її ви незабаром зможете судити самі.

І нехай я буду єретиком, а не щирим сином церкви, якщо білина її обличчя та її величний

і воднораз лагідний погляд блакитних очей не витіснять із вашої пам’яті чорнокосих

дівчат Палестини або гурій мусульманського раю.

— Ну, а якщо ваша уславлена красуня, — сказав тамплієр, — виявиться не такою

— Мій золотий ланцюг, — відповів абат, — а ваша застава — десять бочок хіоського

вина. Я можу вважати їх своїми, ніби вони вже стоять у монастирському підвалі під

— Але ви дозволите мені особисто вирішити спір, — сказав лицар Храму, — і я програю

лише в тому випадку, якщо зізнаюся, що від минулої Трійці не бачив такої гарної дівиці.

1 Гервард Пильний (1035–1072), або Гервард Вигнанець — англосаксонський ватажок боротьби

з норманськими завойовниками. Гептархія спільна назва сімох англосаксонських царств, які начебто

існували на початку середньовіччя, а 829 р. об’єдналися в одну державу — Англію.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 99

Адже ми з вами так умовилися? Ну, пріоре, прощайтеся зі своїм золотим ланцюгом.

Я надягну його на свій нагрудник на арену в Ашбі де ля Зуш.

— Якщо виграєте чесно, то й носитимете, коли вам заманеться, — сказав пріор.—

Я повірю вам на слові, як лицареві й церковникові. А все-таки, брате, прийміть мою

пораду й будьте люб’язнішим: адже вам доведеться мати справу не з полоненими

язичниками або східними рабами. Седрик Сакс така людина, що коли вважатиме себе

ображеним — а він дуже чутливий до образ, — то не зважатиме ні на ваше лицарство, ні

на мою високу посаду, ні на наш священний сан і вижене нас ночувати просто неба, хоч

би надворі стояла глупа ніч. І, крім того, остерігайтеся дуже пильно дивитися на Ровену:

він охороняє її надзвичайно ревниво. Якщо дамо йому найменший привід до побоювань,

ми з вами пропали. Кажуть, що він вигнав із хати єдиного сина лише за те, що той

насмілився звести закохані очі на цю красуню. Без сумніву, їй можна поклонятися лишень

оддалік; наближатися ж до неї дозволяється тільки з такими думками, з якими ми

— Гаразд, нехай буде так, — відповів тамплієр, — докладу зусиль, щоб стриматися

й поводитися, як скромна дівиця. У всякому разі, не бійтеся, що хто-небудь посміє

вигнати нас із будинку. Ми з моїми зброєносцями й слугами, Аметом і Абдаллою, досить

— Ну, так далеко нам не можна заходити… — відповів пріор.— Але ось і врослий

у землю хрест, про який казав нам блазень. Однак ніч така темна, що важко розрізнити

дорогу. Він, здається, сказав, що потрібно повернути ліворуч.

— Ні, праворуч, — сказав Бріан, — я пам’ятаю, щj праворуч.

— Ліворуч, звісно, ліворуч. Я пам’ятаю, що він саме ліворуч вказував кінцем своєї

— Так, проте шпагу він тримав у лівій руці й вказував поперек свого тіла

Як це завжди буває, кожен уперто відстоював свою думку; запитали слуг, але почет

увесь час тримався оддалік і тому не чув того, що казав Вамба. Нарешті Бріан,

вдивляючись у темряву, помітив біля підніжжя хреста якусь постать й сказав:

— Тут хтось лежить: чи спить, чи мертвий. Гуго, поторсай-но його кінцем твого списа.

Зброєносець не встиг торкнутися лежачого, як той підхопився, вигукнувши чистою

— Хто б ти не був, але неввічливо так переривати мої роздуми!

— Ми лише хотіли запитати тебе, — сказав пріор, — як проїхати до Ротервуда, до житла

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 100

— Я сам іду до Ротервуда, — сказав незнайомець.— Був би в мене верховий кінь, я б

провів вас туди. Дорогу, хоча вона й дуже заплутана, я знаю чудово.

— Мій друже, ми тобі віддячимо й винагородимо, — сказав пріор, — якщо ти проведеш

Абат наказав одному зі служителів поступитися своїм конем незнайомцеві, пересівши

Провідник попрямував у бік, протилежний тому, який вказав Вамба. Стежка незабаром

заглибилася в саму хащу лісу, перетинаючи кілька струмків із багнистими берегами;

переправлятися через них було досить ризиковано, проте незнайомець знаходив найсухіші

і найбезпечніші місця для переправи. Обережно просуваючись уперед, він вивів нарешті

загін на широку просіку, наприкінці якої виднілася величезна, незграбна будівля.

Указавши на нього рукою, провідник сказав абатові:

Ця звістка особливо втішила Еймера, який мав не дуже міцні нерви й під час переїзду

багнистими низинами відчував такий страх, що не мав анінайменшого бажання

розмовляти зі своїм провідником. Зате тепер, почуваючи себе в безпеці й недалеко від

пристановиська, він миттю оговтався; цікавість його негайно пробудилася, і пріор запитав

— Я прочанин і щойно повернувся зі Святої Землі, — відповів той.

— Краще б ви там і залишалися воювати за володіння святим гробом, — сказав лицар

— Ваша правда, високоповажний пане лицарю, — відповів прочанин, якому

зовнішність тамплієра була, мабуть, добре знайома.— Але що ж дивуватися, коли простий

селянин на кшталт мене повернувся додому; адже навіть ті, хто клявся присвятити все

життя звільненню святого міста, тепер подорожують вдалині від тих місць, де вони

повинні були б боротися відповідно до своєї обітниці?

Тамплієр уже зібрався дати гнівну відповідь на ці слова, та абат втрутився в розмову,

висловивши подив, як це провідник, що давно покинув ці місця, дотепер ще так добре

— Я тутешній уродженець, — відповів провідник.

І в ту ж хвилину вони опинилися перед житлом Седрика. Це був величезний,

незграбний будинок із декількома внутрішніми дворами й огорожами. Його розміри

свідчили про багатство господаря, однак воно дуже відрізнялося від високих, обнесених

кам’яними стінами й захищених зубчастими вежами замків, де жили норманські дворяни;

згодом ці дворянські житла стали типовим архітектурним стилем у всій Англії.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 101

Втім, і в Ротервуді був захист. На ті непевні часи жоден маєток не міг обійтися без

укріплень, інакше він негайно був би пограбований і спалений. Довкола всієї садиби йшов

глибокий рів, наповнений водою із сусідньої річки. Обабіч цього рову проходив

подвійний частокіл із загострених колод, які __________завозилися з сусідніх лісів. Із західного боку

в зовнішній огорожі були прорубані ворота; підйомний міст вів від них до воріт

внутрішньої огорожі. Особливі виступи з боків воріт давали можливість обстрілювати

супротивника перехресним вогнем із луків і пращ.

Зупинившись перед воротами, тамплієр голосно й нетерпляче засурмив у ріг. Потрібно

було квапитися, позаяк дощ, що так довго збирався, полив у цю хвилину як із цебра.