Розділ XI

П е р ш и й р о з б і й н и к

Гей! Стійте і давайте гаманці!

Ані — тоді скуштуєте рушниці.

С п і д

Сер, нам кінець! Розбійники! Від них

Мандрівники давно вже потерпають.

В а л е н т и н

О друзі…

П е р ш и й р о з б і й н и к

Ми не друзі — вороги.

Д р у г и й р о з б і й н и к

Цить! Мовить хай.

Т р е т і й р о з б і й н и к

Клянуся бородою

Це гідний чолов’яга.

В. Шекспір «Два веронці»

Нічні пригоди Гурта на цьому не скінчилися. Він і сам почав так думати, коли,

минувши одну чи дві садиби на околиці селища, опинився в яру. Схили його густо

поросли ліщиною й гостролистом; місцями низькорослі дуби спліталися гілками над

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 167

дорогою. До того ж вона була вся порита коліями й вибоїнами, тому що до дня турніру по

ній проїжджало безліч візків з усілякими припасами. Схили яру були такі високі,

а рослинність такою щільною, що сюди зовсім не проникало бліде світло місяця.

Із селища вчувався віддалений шум гулянки — гучні вибухи сміху, лемент, відгомін

дикої музики. Всі ці звуки, що свідчили про безлад в містечку, переповненому

войовничими дворянами та їхньою розбещеною прислугою, почали навіювати Гурту

занепокоєння.

«Юдейка мала рацію, — думав він про себе.— Допоможіть мені, Боже і святий Дунстан,

щасливо дістатися будинку зі своєю скарбницею! Тут таке збіговисько… не скажу

записних злодіїв, а… мандрівних лицарів, кочових зброєносців, ченців та музикантів,

блазнів та фокусників, що будь-якій людині з однією монеткою в кишені стане

страшнувато, а вже свинареві з цілим мішком цехінів і поготів. Швидше б проминути ці

прокляті кущі! Тоді принаймні помітиш цих чортів раніше, ніж вони скочать тобі на

плечі».

Гурт пришвидшив кроки, щоб вийти з яру на відкриту галявину.

Однак це йому не вдалося. У самому кінці яру, де хащі були найгустішими, на нього

накинулися чотири чоловіки, по двоє з кожного боку, й схопили за руки.

— Поділися своїм тягарем, — сказав один із них, — переклади його на міцні плечі — ми

всіх звільняємо від мирських тягарів.

— Не так то легко було б вам звільнити мене від тягаря, — тужно промурмотів чесний

Гурт, який не міг упокоритися навіть перед безпосередньою небезпекою, — якби я поспів

хоч тричі стукнути вас по шиях.

— Поглянемо, — сказав розбійник.— Тягніть шахрая до лісу, — звернувся він до

товаришів.— Як видно, цьому хлопцеві хочеться, щоб йому й голову проломили,

й гаманець відтяли.

Гурта безцеремонно потягли схилом яру до густого гаю, що відокремлював дорогу од

відкритої галявини. Хіть-не-хіть він змушений був іти за своїми розлютованими

провідниками в найщільніші зарості. Зненацька вони зупинилися на відкритій галявині,

залитій світлом місяця. Тут до них приєдналися ще два чоловіки, вочевидь з тієї ж банди.

У них були короткі мечі на боці, а в руках — важкі кийки. Гурт лиш тепер помітив, що всі

шестеро були в масках, це настільки явно свідчило про характер їхніх занять, що не

викликало жодних сумнівів.

— Скільки при тобі грошей, хлопче? — запитав один.

— Тридцять цехінів моїх власних грошей, — тужно відповів Гурт.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 168

— Відібрати, відібрати! — закричали розбійники.— У сакса тридцять цехінів, а він

повертається з села тверезим! Тут нема про що балакати! Відібрати в нього все до крихти!

Відібрати неодмінно!

— Я їх збирав, щоб внести викуп і звільнитися, — сказав Гурт.

— Ну ти й бевзь! — заперечив один із розбійників.— Випив би кварту-другу доброго

елю й став би так само вільний, як і твій господар, а можливо, навіть вільніший за нього,

коли він такий самий саксонець, як ти.

— Це гірка правда, — відповів Гурт, — але якщо цими тридцятьма цехінами я можу від

вас відкупитися, відпустіть мені руки, я вам їх зараз же відрахую.

— Стій! — сказав інший, з виду ватажок.— У тебе тут мішок. Я його намацав під твоїм

плащем, там значно більше грошей, ніж ти сказав.

— То гроші мого господаря, доброго лицаря, — сказав Гурт.— Я б про них і не

заїкнувся, якби вам вистачило моїх власних.

— Ти бач, який чесний слуга! — сказав розбійник.— Це добре. Ну, а ми не такі вже

віддані дияволу, щоб поласитися на твої тридцять цехінів. Лиш розкажи нам чисту правду.

А поки що давай сюди мішок.

Із цими словами він витяг у Гурта з-за пазухи шкіряний мішок, усередині якого разом із

цехінами, що залишилися, лежав і гаманець Ребекки. Потім поновив допит.

— Хто твій господар?

— Лицар Позбавлений Спадщини, — відповів Гурт.

— Це той, хто своїм добрим списом виграв приз на нинішньому турнірі? — запитав

розбійник.— Ну ж бо, скажи, як його називають і якого він роду?

— Йому завгодно приховувати це, — відповів Гурт, — і, вже звісно, не мені видавати

його таємницю.

— А тебе самого як звати?

— Коли назву вам своє ім’я, ви, мабуть, відгадаєте ім’я господаря, — сказав Гурт.

— Однак ти неабиякий нахаба! — сказав розбійник.— Але про це потім. Ну, а як це

золото потрапило до твого господаря? У спадщину він його одержав чи сам роздобув?

— Добув своїм добрим списом, — відповів Гурт.— У цих мішках лежить викуп за

чотири добрих коня і за повне озброєння чотирьох лицарів.

— Скільки ж тут усього?

— Двісті цехінів.

— Усього-на-всього двісті цехінів! — сказав розбійник.— Твій господар шляхетно

повівся з переможеними й узяв замалий викуп. Назви на імена, від кого він одержав це

золото.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 169

Гурт перелічив імена лицарів.

— А як же обладунок і кінь тамплієра Бріана де Буагільбера? Скільки ж він за них

призначив? Ти бачиш, що мене не можна надурити.

— Мій господар, — відповів Гурт, — нічого не візьме від тамплієра, крім крові. Вони

в смертельній ворожнечі, і тому між ними не може бути миру.

— Он як! — мовив розбійник і замислився.— А що ж ти робив наразі в Ашбі, маючи

при собі таку скарбницю?

— Я ходив платити Ісаку, євреєві з Йорка, за панцир, який він доставив моєму

господареві до цього турніру.

— Скільки ж ти сплатив Ісаку? Судячи з ваги цього мішка, мені здається, що там досі

є двісті цехінів.

— Я сплатив Ісаку вісімдесят цехінів, — сказав Гурт, — а він натомість дав мені сто.

— Як! Що ти мелеш! — вигукнули розбійники.— Чи ти глузуєш?

— Я кажу чисту правду, — сказав Гурт.— Це така ж свята правда, як те, що місяць

світить на небі. Можете самі перевірити: рівно сто цехінів у шовковому гаманці лежать

у цьому мішку окремо від інших.

— Отямся, хлопче! — мовив старший.— Ти говориш про юдея, сина Ізраїлю! Та йому

віддати золото — те саме, що сухому піску в пустелі повернути кухоль води, вилитої на

нього мандрівником… Роздмухайте вогонь — я подивлюся, що в нього там у мішку. Якщо

цей хлопець сказав правду, щедрість єврея — воістину таке ж чудо, як та вода, яку його

предки висікли з каменю в пустелі.

Миттю добули вогонь, і розбійник почав оглядати мішок. Інші скупчилися довкола;

навіть ті двоє, які тримали Гурта, за прикладом інших уже не звертали уваги на бранця.

Гурт скористався цим, струсив їх із себе й міг би бігти, якби зважився кинути хазяйські

гроші напризволяще. Але про це він і не думав. Вихопивши дрюк в одного з розбійників,

він лупонув старшого по голові, саме коли той найменше очікував такого нападу. Ще

трохи, і Гурт схопив би свій мішок. Однак розбійники виявилися моторнішими й знову

заволоділи як мішком, так і вірним зброєносцем.

— Ах ти шахрай! — сказав ватажок, підводячись.— Адже ти міг мені голову

проломити! Попадися ти в руки іншим людям, які промишляють тим самим, чим ми,

поплатився б ти за таку зухвалість! Але ти зараз дізнаєшся свою долю. Поговоримо

спочатку про твого господаря, а потім уже про тебе; попереду лицар, а за ним — його

зброєносець, адже так за лицарськими законами? Стій сумирно! Якщо ти поворухнешся,

ми тебе заспокоїмо навіки. Друзі мої, — вів він далі, звертаючись до своєї зграї, —

гаманець вишитий єврейськими письменами, і я гадаю, що цей йомен сказав правду.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 170

Господар його — мандрівний лицар і схожий на нас із вами, нехай пройде через наші руки

без мита: адже й собаки не гризуться між собою в таких місцях, де водиться багато лисиць

і вовків.

— Чим же він схожий на нас? — запитав один із розбійників.— Хотів би я почути, як

це можна довести!

— Дурню ти! — сказав отаман.— Та хіба цей лицар не такий самий бідний

і знедолений, як ми? Хіба він не добуває собі на прожиття гострим мечем? Чи не він побив

Фрон де Бефа й Мальвуазена так, як ми самі побили б їх, якби могли? І чи не він оголосив

ворожнечу не на життя, а на смерть Бріану де Буагільберу, якого нам самим доводиться

боятися з безлічі причин? То невже ж у нас менше совісті, ніж її виявилося в юдея?

— Ні, це було б соромно! — пробурмотів інший.— Однак коли я був у банді старого

здорованя Ганделіна, ми такими тонкощами не переймалися… А як же бути з цим

нахабою? Так і відпустити його не провчивши?

— Спробуй-но сам провчити його, — відповів старший.— Агов, слухай! —

продовжував він, звертаючись до Гурта.— Коли ти з такою охотою ухопився за кий, може,

ти вмієш ним орудувати?

— Про це тобі краще знати, — сказав Гурт.

— Так, зізнаюся, ти добряче мене вперіщив, — сказав отаман.— Відшмагай-но цього

хлопця, тоді й іди на всі чотири боки; а коли не впораєшся з ним… Що робити, ти такий

славний упертюх, що я, здається, сам внесу за тебе викуп. Ну ж бо, Мірошнику, бери свій

кий і бережи голову, а ви, хлопці, відпустіть бранця та дайте йому кия теж. Тут тепер

світла вдосталь, і вони зможуть чудово віддухопелити одне одного.

Озброєні однаковими киями, бійці виступили на освітлену середину галявини,

а розбійники розташувалися довкола. Мірошник, схопивши кий якраз посередині

й швидко вертячи ним над головою, тим способом, що французи називають faire le

moulinet, хвалькувато викликав Гурта на двобій:

— Ну ж бо, селюче, виходь! Лиш сунься, я тобі покажу, як потрапляти мені під руку!

— Коли ти й справді мірошник, — відповів Гурт, з такою же моторністю вертячи своїм

кийком, — виходить, ти двічі грабіжник. А я чесна людина й викликаю тебе на бій!

Обмінявшись такими люб’язностями, супротивники зійшлися й протягом декількох

хвилин з однаковою силою й хоробрістю завдавали один одному ударів і відбивали їх. Це

робилося з такою спритністю й швидкістю, що по галявині йшов безперервний стукіт

і тріск їхніх кийків і оддалік могло здатися, що тут б’ються принаймні по шість осіб із

кожного боку. Менш завзяті й менш небезпечні побоїща не раз бували описані в гучних

героїчних баладах. Але бій Мірошника з Гуртом так і залишиться неоспіваним через брак

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 171

поета, який віддав би їм належне. Все-таки, хоча бій на кийках уже вийшов із моди, ми

постараємося якщо не у віршах, то в прозі звеличити цих відважних бійців.

Довго вони боролися з однаковим успіхом. Нарешті Мірошник, зустрівши завзятий

опір, супроводжуваний глузуванням і реготом товаришів, втратив усіляке терпіння. Такий

стан духу дуже несприятливий для цієї шляхетної забави, де виграє холоднокровніший.

Ця обставина дала рішучу перевагу Гурту, який із рідкісною майстерністю зумів

скористатися помилками свого супротивника.

Мірошник люто наступав, завдаючи ударів обома кінцями свого кия й намагаючись

підійти ближче. Гурт лише захищався, витягнувши руки й швидко молотячи києм. На цій

оборонній позиції він тримався доти, поки не помітив, що супротивник виснажився. Тоді

він навідліг заніс кий. Тільки-но Мірошник зібрався відповісти на цей удар, як Гурт

моторно перехопив кий у праву руку й щосили тріснув його по голові. Мірошник відразу

розпластався на траві.

— Молодець, чесно побив! — закричали розбійники.— Хай живе добра забава й стара

Англія! Сакс забере цілою скарбницю й збереже власну шкіру, а Мірошник наш

зганьбився перед ним.

— Ну, друже мій, можеш іти своєю дорогою, — сказав Гурту ватажок розбійників,

висловлюючи загальну думку.— Я дам тобі в провідники двох товаришів. Вони тебе

доведуть найкоротшим шляхом до намету твого господаря й у разі чого захистять від

нічних бурлак, у яких совість не така вразлива, як у нас. Нині вночі багато їх валандається

тутешніми місцями. Стережися однак, — додав він суворо.— Адже ти не сказав нам свого

імені, то й наших імен не запитуй і не намагайся дізнаватися, хто ми та звідки. Якщо не

послухаєшся, нарікай на себе.

Гурт подякував ватажкові й обіцяв дотриматися його порад. Двоє розбійників взяли

свої киї та повели Гурта манівцями через хащу вниз, до яру. На узліссі їм назустріч

вийшли двоє людей. Вони обмінялися декількома словами із провідниками та знову

зникли в глибині лісу. З цього Гурт зробив висновок, що банда велика й місце зборів

охороняється пильно.

Вийшовши на порослу вересом відкриту рівнину, Гурт не знав би, куди йому

прямувати, якби розбійники не повели його просто на вершину пагорба. Звідти було

видно освітлений місяцем частокіл, що оточував арену, намети, розкинуті з обох його

кінців, прапори, що майоріли над ними. Гурт міг навіть розчути тихий спів, яким

розважалася нічна варта.

Розбійники зупинилися.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 172

— Далі ми не підемо, — сказав один із них, — інакше нам самим буде непереливки.

Пам’ятай__________, що тобі сказано: мовчи проте, що з тобою сталося сьогодні, і побачиш, що все

буде добре. Але, якщо забудеш наші поради, від помсти не вбережешся, хоч би ти

сховався в Тауері.

— Добраніч, добродії, — сказав Гурт, — я ваших наказів не забуду й сподіваюся, що ви

не сприймете за образу, якщо я побажаю вам зайнятися безпечнішим і чеснішим

ремеслом.

На цьому вони розійшлися. Розбійники повернули назад, а Гурт попрямував до намету

свого господаря й, незважаючи на тільки-но вислухані настанови, не забарився розповісти

йому про всі свої пригоди.

Лицар Позбавлений Спадщини був здивований щедрістю Ребекки (якою він, утім,

вирішив не користуватися) не менше, ніж великодушністю розбійників. Втім, він недовго

міркував про ці дивні події, тому що хотів швидше лягти спати. Йому було необхідно

відпочити, щоб набратися сил для завтрашнього змагання.

Отже, лицар ліг на розкішну постіль, приготовлену в його наметі, а вірний Гурт

розтягся на підлозі, покритій замість килима ведмежими шкурами, біля самого входу, щоб

ніхто не міг пролізти до них, не збудивши його.