Розділ І

Вальтер Скотт

Айвенго

(переклад Н. І. Тисовської)

Розділ І.............................................................................................................................................. 86

Розділ II............................................................................................................................................. 91

Розділ III.......................................................................................................................................... 101

Розділ IV.......................................................................................................................................... 107

Розділ V........................................................................................................................................... 113

Розділ VI.......................................................................................................................................... 121

Розділ VII......................................................................................................................................... 132

Розділ VIII........................................................................................................................................ 141

Розділ IX.......................................................................................................................................... 150

Розділ X........................................................................................................................................... 158

Розділ XI.......................................................................................................................................... 166

Розділ XII......................................................................................................................................... 172

Розділ XIII........................................................................................................................................ 181

Розділ XIV........................................................................................................................................ 188

Розділ XV......................................................................................................................................... 196

Розділ XVI........................................................................................................................................ 200

Розділ XVII....................................................................................................................................... 209

Розділ XVIII...................................................................................................................................... 213

Розділ XIX........................................................................................................................................ 219

Розділ XX......................................................................................................................................... 225

Розділ XXI........................................................................................................................................ 231

Розділ XXII....................................................................................................................................... 238

Розділ XXIII...................................................................................................................................... 245

Розділ XXIV..................................................................................................................................... 250

Розділ XXV...................................................................................................................................... 259

Розділ XXVI..................................................................................................................................... 266

Розділ XXVII.................................................................................................................................... 272

Розділ XXVIII................................................................................................................................... 284

Розділ XXIX..................................................................................................................................... 292

Розділ XXX...................................................................................................................................... 298

Розділ XXXI..................................................................................................................................... 302

Розділ XXXII.................................................................................................................................... 310

Розділ XXXIII................................................................................................................................... 321

Розділ XXXIV................................................................................................................................... 329

Розділ XXXV.................................................................................................................................... 336

Розділ XXXVI................................................................................................................................... 343

Розділ XXXVII.................................................................................................................................. 347

Розділ XXXVIII................................................................................................................................. 353

Розділ XXXIX................................................................................................................................... 358

Розділ ХL......................................................................................................................................... 366

Розділ ХLI........................................................................................................................................ 375

Розділ ХLII....................................................................................................................................... 380

Розділ ХLIII...................................................................................................................................... 386

Розділ XLIV...................................................................................................................................... 393

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 86

Розділ І

І так балакали вони о тій годині,

Як з лану череди брели на схилі днини,

І неохоче свині йшли до стайні,

Порохкуючи сумно й одностайно.

«Одіссея» (англ. переклад А. Поупа)

У мальовничому куточку веселої Англії, який зрошується річкою Дон, за давніх часів

простиралися неозорі ліси, що вкривали більшу частину невимовно гарних пагорбів

і долин, котрі лежать між Шефілдом і чудовим містечком Донкастер. Залишки цих

величезних лісів зостались і понині довкола маєтків Вентворт, Ворнкліф-парк і поблизу

Ротергема. За сивої давнини ці краї тримав у страху казковий вонтлейський дракон1; тут

відбувалися запеклі битви між Білою та Червоною Трояндами; і саме тут за старих часів

гуртувалися ватаги тих зухвалих розбійників, звитяги й чини яких уславили народні

балади.

Такий вигляд має головне місце дії нашої повісті. За часом же описувані в ній події

належать до кінця царювання Ричарда І2, коли для його зневірених підданих повернення

короля з довгого полону після походу на Святу Землю було гаряче бажаним, проте мало

сподіваним.

Сонце сідало за порослою густою травою просікою в лісі. Сотні невисоких крислатих

дубів, які, можливо, були ще свідками величного походу давньоримського війська,

простирали свої вузлуваті руки над м’яким килимом чудового зеленого дерну. Місцями до

дубів домішувалися бук, гостролист і чагарі-підлісок, які зрослися так густо, що не

пропускали косих промінців призахідного сонця; місцями ж дерева розступалися,

утворюючи довгі алеї, у глибині яких губився захоплений погляд, а уява малювала ще

дикіші картини давнього пралісу. Шарлатні промені призахідного сонця, пробиваючись

ЯoЂ¦n_y=крізь листя, то сіяли мерехтливе світло на поламані суки й моховиті стовбури, то

яскравими плямами лягали на дерен. Велика галявина посередині цієї просіки, либонь,

була місцем давніх обрядів друїдів3. Тут здіймався пагорб такої правильної форми, що

здавався насипаним людськими руками; на вершині збереглося неповне коло

з величезного неотесаного каміння. Сім каменів стояли стійма, решту ж повалили руки

якогось старанного прибічника християнства, й вони розкотилися схилами пагорба. Лише

1 Вонтлейському дракону присвячена сатирична поема невідомого автора XVII ст. Дракон мешкав

у Йоркширі й нападав на дітей та худобу, поки його не здолав лицар Мур із Мур-холу.

2 Ричард І Левине Серце (1157–1199) — англійський король, учасник третього хрестового походу.

Уславився своїми військовими звитягами.

3 Жерці у давніх кельтів, які населяли територію Англії до англосаксонського завоювання.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 87

один величезний камінь скотився до самого низу й перепинив плин тоненького струмка

у підніжжі пагорба, — він змушував мирний і тихий потічок невдоволено мурмотіти.

Картину доповнювали дві людські постаті; вони належали, зважаючи на одяг

і зовнішність, до простого люду, що населяв на ті далекі часи лісові околиці Західного

Йоркширу. Старший із них був людиною похмурою і на вигляд жорстокою. Одяг його

складався зі шкіряної куртки, пошитої хутром нагору з дубленої шкіри невідомого звіра;

від часу хутро так витерлося, що за кількома жмутиками, які залишилися, неможливо було

визначити, якій тварині воно належало. Цей первісний одяг покривав свого господаря від

шиї до колін і заміняв йому всі частини звичайного вбрання. Комір був такий широкий,

що куртка надягалася через голову, як наші сорочки або стародавня кольчуга. Щоб куртка

щільніше прилягала до тіла, чоловік підперезався широким шкіряним поясом із мідною

застібкою. До пояса була привішена з одного боку сумка, з іншого — баранячий ріг із

сопілочкою. За поясом стирчав довгий широкий ніж із роговим ратищем; такі ножі

виготовлялися тут, по сусідству, і вже тоді були відомі під назвою шефілдських. Взутий

простолюдин був у такі собі сандалі на ремінцях із ведмежої шкіри, а тонші й вужчі

ремені обвивали литки, залишаючи коліна оголеними, як заведено в шотландців. Голова ж

не була нічим захищена, крім густого сплутаного волосся, що вигоріло на сонці та набуло

темно-рудого, іржавого відтінку, й контрастувало з русявою чи радше бурштиновою

довгою бородою. Нам залишається тільки відзначити одну дуже цікаву особливість у його

зовнішності, але вона настільки примітна, що не можна оминути її увагою: мідне кільце на

кшталт собачого нашийника, наглухо запаяне на шиї. Воно було досить широким для

того, щоб не заважати диханню, але водночас таке вузьке, що зняти його можна було,

лише розпилявши навпіл. На цьому своєрідному комірі писалося саксонськими літерами:

«Гурт, син Беовульфа, уроджений раб Седрика Ротервудського».

Поруч зі свинарем (позаяк таке було заняття Гурта) на одному з повалених друїдських

каменів сидів чоловік, років на десять молодший за товариша. Вбрання його нагадувало

одяг свинаря, та було пошите з ліпшої тканини й вирізнялося деякою примхливістю.

Куртка була з пурпурової матерії, яку чи то прикрашав, чи то псував строкатий орнамент.

До куртки пасував напрочуд широкий і короткий — ледь до середини стегна — плащ із

черленого сукна, добряче вимащений, із жовтою облямівкою. Його вільно було

перекинути з одного плеча на інше чи цілком загорнутися в нього, і тоді він спадав

вигадливими брижами. На руках дивак мав срібні браслети, а на шиї — мідний нашийник

із написом: «Вамба, син Безмозкого, раб Седрика Ротервудського». Він носив такі ж

сандалі, як і його товариш, але ремінну плетінку заміняло щось на взірець гетр, із яких

одна була червона, а інша жовта. До його шапки були прикріплені дзвіночки — не більші

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 88

за ті, які підв’язують мисливським соколам; щораз, коли він повертав голову, вони

дзенькали, а позаяк він жодної хвилини не міг всидіти спокійно, то дзенькали вони майже

без упину. Тверда шкіряна околичка його шапки була по верхньому краю прикрашена

зубцями і нагадувала корону; зсередини до околички був пришитий довгий мішок, кінчик

якого звішувався на одне плече, мов старомодний нічний ковпак, трикутне сито або

головний убір сучасного гусара. З тої шапки з дзвіночками, з самої її форми, а також із

придуркуватого й водночас хитрого виразу обличчя Вамби можна було здогадатися, що

він — один їх тих домашніх клоунів або блазнів, яких багатії тримали вдома для розваги,

щоб якось урізноманітнити час, який вони змушені були збавляти в чотирьох стінах. Як

і товариш, він носив на поясі сумку, але ні рога, ні ножа не мав, тому що вважалося,

ймовірно, що він — із того ґатунку людських істот, яким небезпечно давати в руки

холодну зброю. Натомість він мав дерев’яну шпагу на зразок тієї, котрою арлекін на

сучасній сцені виробляє свої фокуси.

Вигляд і поведінка цих людей відрізнялися чи не більше, ніж їхній одяг. Обличчя раба,

чи то пак кріпака-свинаря, було похмурим і сумним; з його зажуреної та похиленої постаті

можна було подумати, що він до всього байдужий, майже апатичний, проте вогонь, що

іноді спалахував у його червонуватих очах, вказував на те, що під зовнішньою

байдужістю ховалося усвідомлення свого пригнобленого стану й готовність до опору.

Зовнішність Вамби, навпаки, свідчила про властиву людям такого ґатунку неуважливу

цікавість, граничну непосидючість і рухливість, а також цілковиту вдоволеність своїм

становищем і своєю зовнішністю. Ці двоє вели бесіду на англосаксонському діалекті,

яким у ті часи розмовляли в Англії всі нижчі стани, за винятком норманських воїнів

і найближчого почту феодальних можновладців. Однак наводити їхню розмову

в оригіналі було б даремним для читача, не знайомого з цим діалектом, отож ми

дозволимо собі подати її в дослівному перекладі.

— Святий Вітольде, побий ти цих чортових свиней! — пробурчав свинар після марних

спроб зібрати розпорошену череду пронизливими звуками рога. Свині відповідали на його

заклик не менш мелодійним рохканням, однак анітрохи не поспішали попрощатися

з розкішним частуванням з букових горіхів і жолудів або полишити багнисті береги

струмка, де частина череди, розтягнувшись та зарившись у бруд, лежала, не зважаючи на

заклики чередника.

— Побий їх, святий Вітольде! Хай мені грець, якщо до ночі двоногий вовк не заріже

двох-трьох свиней. Сюди, Ікланю! Агов, Іклань! — заволав він на весь голос до

волохатого собацюри, чи то дога, чи то хорта, чи то покруча хорта з шотландською

вівчаркою. Собака, накульгуючи, бігав навкруги й, здавалося, хотів допомогти своєму

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 89

господареві зібрати непокірну череду. Але чи то не розуміючи знаків, які подавав свинар,

чи то забувши про свої обов’язки, чи навмисне, пес розганяв свиней урізнобіч,

посилюючи лихо, яке він начебто мав намір виправити.

— Бодай тобі дідько вибив зуби! — бурмотав Гурт.— Бодай би пропав цей наглядач

королівського лісу! Стриже пазурі нашим собакам, а потім вони ні на що не годяться.

Будь другом, Вамбо, допоможи. Зайди з того боку пагорба й пужни їх звідтіля. За вітром

вони самі підуть додому, як ягнята.

— Правду кажучи, — сказав Вамба, не рушаючи з місця, — я вже встиг порадитися

з цього приводу зі своїми ногами, і вони вирішили, що тягати моє гарне вбрання по

трясовині було б ворожим актом проти моєї величності й королівського вбрання. А тому,

Гурте, от що я скажу тобі: поклич-но Ікланя, а череду нехай спіткає її доля. Чи тобі не

байдуже, зустрінуться твої свині з загоном солдатів, чи зі зграєю розбійників, чи

з мандрівними прочанами! Адже до ранку свині однаково перетворяться на норманів,

і притому тобі ж на радість і полегшення.

— Як же так — свині, мені на радість і полегшення, перетворяться на норманів? —

запитав Гурт.— Ну ж бо, поясни. Голова в мене зараз не варить, а на думці лише злість,

тож мені не до загадок.

— Ну, як називаються ці тварини, що рохкають і дибають на чотирьох ногах? —

запитав Вамба.

— Свині, дурню, свині, — відповів пастух.— Це всякому недоумкові відомо.

— Правильно, «swine» — саксонське слово. А от як ти назвеш свиню, коли вона

зарізана, оббілована, порубана на кавалки й повішена за ноги, наче зрадник?

— Туша, — відповів свинар.

— Дуже радий, що й це відомо всякому дурневі, — зауважив Вамба.— A «touche»,

здається, має нормано-французький корінь. Виходить, поки свиня жива й за нею наглядає

саксонський раб, то називають її по-саксонському; але вона стає норманом, щойно

потрапляє до панського палацу і з’являється на бенкеті у знатних осіб. Що ти на це

скажеш, друже мій Гурте?

— Правду мовиш, друже Вамбо. Не знаю лише, як ця правда потрапила у твою дурну

голову.

— А ти послухай, що я тобі ще скажу, — вів далі Вамба в тому ж дусі.— От, наприклад,

старий наш олдерменський1 віл: поки його пасуть такі раби, як ти, він носить своє

1 Від «ealdorman» — «літня людина» (староангл.) — володар графства, представник шляхетної старшини.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 90

саксонське прізвисько «veal», коли ж він опиняється перед знатним паном, віл стає

полум’яним і люб’язним французьким мсьє де Туром. У такий же спосіб і ягня стає

маркізом де Мутоном: поки за ним потрібно доглядати — то сакс, але коли воно потрібне

для насолоди — йому дають норманську назву.

— Клянуся святим Дунстаном, — відповів Гурт, — ти кажеш правду, хоч вона й гірка.

Нам залишилося тільки повітря, щоб дихати, та і його не забрали тільки тому, що інакше

ми не виконали б роботу, завдану на наші плечі. Що смачніше та масніше, те до їхнього

столу; жінок найкрасивіших — на їхні ложа; найкращі й найхоробріші з нас повинні

служити у чужоземних військах і встеляти своїми кістками далекі краї, а тут мало хто

залишається, та й ті не мають ані снаги, ані охоти захищати бідолашних саксів. Дай Боже

здоров’я нашому господареві Седрику за те, що він обстояв нас, як личить мужньому

воїнові; от лише днями прибуде в нашу сторону Реджинальд Фрон де Беф, тоді

й побачимо, чого вартують усі клопоти Седрика… Сюди, сюди! — загукав він раптом,

знову підвищуючи голос.— Ось так, гарненько їх, Ікланю! Молодець, усіх зібрав докупи.

— Гурте, — сказав блазень, — з усього видно, що ти вважаєш мене дурнем, інакше uc2ене

пхав би голову в петлю. Адже варто мені натякнути Реджинальду Фрон де Бефу або

Філіпу де Мальвуазену, що ти лаєш норманів, умить тебе підвісять на одному з цих дерев.

От і гойдатимешся для остраху всім, хто надумає паплюжити знатних панів.

— Дідько! Невже ти здатен мене виказати? Сам же підбурював мене на такі слова! —

вигукнув Гурт.

— Виказати тебе? Ні, — мовив блазень, — так роблять розумні люди, де вже мені,

дурневі… Але тихіше… — перервав він сам себе, прислухаючись до кінського тупоту, що

розлунював уже досить виразно.— Хто це до нас їде?

— А тобі не байдуже, хто там їде? — запитав Гурт, який встиг тим часом зібрати всю

череду та гнав її вздовж похмурої просіки.

— Ні, я маю побачити цих вершників, — відповів Вамба.— Можливо, вони їдуть із

чарівного царства з дорученням від короля фей Оберона1…

— Не варнякай! — перебив його свинар.— Маєш бажання молоти дурниці, коли он

там, майже під боком, насувається гроза із громом і блискавкою. Чуєш, який гуркіт?

А злива! Я в житті не бачив улітку таких великих і стрімких крапель. Поглянь, вітру

немає, а дуби тріскотять і стогнуть, як у бурю. Помовч-но краще, та поспішаймо додому,

перш ніж нас закрутить гроза! Ніч буде страшною.

1 Легендарний король тіней і фей. Найбільш відомий із п’єси В. Шекспіра «Сон літньої ночі».

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 91

Вамба, поза сумнівом, зважив на силу цих аргументів і вирушив за своїм товаришем,

який взяв довгий ціпок, що лежав біля нього на траві, і наддав ходу. А цей новітній Евмей1

квапливо прямував до узлісся, підганяючи за допомогою Ікланя череду, що пронизливо

рохкала.