💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Цінності виховання в сучасному шкільництві

Цінності, що складають змістову основу мети виховання в сучасній школі переважної більшості країн світу, являють собою системи, до яких входять: моральні, пізнавальні (дидактичні), естетичні, релігійні, екологічні, трудові (ділові), правові цінності, цінності здорового способу життя, економічної та медіакультури.

СИСТЕМА ЦІННОСТЕЙ, ЩО Є ЗМІСТОВОЮ ОСНОВОЮ МЕТИ ВИХОВАННЯ В СУЧАСНОМУ ШКІЛЬНИЦТВІ

Центральне місце в системі цінностей, що визначають мету виховання посідають, безумовно, моральні цінності. Вони визначають ставлення людини до себе, до інших людей, до суспільства. Признаними міжнародним освітнім товариством є такі моральні цінності та способи їх реалізації [11]:

Таблиця 1.

Ставлення до себе:

Таблиця 2.

Стосунки з іншими людьми:

Таблиця 3.

Ставлення до суспільства:

Ставлення людини до виконання своїх громадянських обов'язків, до суспільства, держави як до способу організації його життя формулюється через систему громадянських цінносейі. Громадянське виховання у сучасному світі розглядається як ієрархічна система, щаблями якої є: національний, реґіональний, глобальний. Отже, провідними завданнями громадянського виховання є формування громадянина держави-нації, певної реґіональної спільноти (громадянина Європи, наприклад) та громадянина світу. Розглянемо ступені цієї ієрархії та їх співвідношення.

Характер вирішення проблем національного виховання залежить від багатьох чинників, зокрема від того, чи є країна полі- чи мононаціональною, чи є процес державотворення актуальним, чи вже давно завершеним, чи є розвинутими демократичні норми життя у державі. Залежить він і від конкретних реалій політичного, економічного та духовного життя країни.

Згадаємо й слова класика вітчизняної педагогіки К.Д.Ушинського, який стверджував, що єдиної для всіх народів системи виховання не існує як в теорії, так на практиці. Виховна система кожної нації є результатом її історичного розвитку, її вірувань, особливостей матеріальної та духовної культури, географічного ареалу проживання. Звідси суттєві відмінності у цілях та засобах кожної національної виховної системи. Англійці, наприклад, з часів Дж. Локка орієнтуються на ідеал джентльмена, який має здоровий дух у здоровому тілі та вміє вести свої справи розумно і передбачливо. Для німців та народів північної Європи традиційно порядок понад усе, тому вони цінують такі якості особистості, як точність, акуратність, цілеспрямованість, працелюбність. Завдяки індуїзму в Індії домінуючими моральними якостями є стриманість, покора, спокій, ненасилля. В Японії та Китаї багатотисячолітні традиції конфуціанського виховання сформували ідеал людини, пройнятої духом групового співробітництва.

Наприклад, генезис ціннісних орієнтацій американської школи у 50-90-х рр. ХХ століття був детермінованим такими реаліями: у площині розвитку науково-технічного прогресу - переходом від індустріального суспільства до інформаційного, отже означав усвідомлення необхідності не тільки високого кваліфікаційного рівня, а безперервного характеру освіти; у політичній площині - трансформацією свідомості від стану ”холодної війни” між двома світовими системами до відчуття глобальної відповідальності за процеси, що відбуваються в сучасному світі; у етнокультурній площині - від політики “плавильного котла”, в якому іммігранти з різних куточків земної кулі набували цінностей “середнього американця”, до ідеології мультикультурної освіти, “міжкультурної компетенції”, для якої є характерним позитивне ставлення до різноманіття культур, мов, звичаїв, поглядів на життя; у соціально-психологічній площині відмічається тенденція появи нової соціальної орієнтації поряд із традиційною індивідуалістичною, що знайшло вираз у нових формах так званого “кооперованого” навчання і морального виховання, у здійсненні “МИ - орієнтації” поряд із “Я - орієнтацією”; у етичній площині - від політики “ціннісного нейтралітету” та “вульгарного індивідуалізму”, до справжнього етичного буму, результатом якого стало створення таких професійних організацій, як “Педагоги за соціальну відповідальність”, “Акцент на взаєморозуміння” та ін.

Дуже актуальними є завдання національного виховання для української школи, яка утворилася разом з національною державністю та новим типом економічних стосунків у країні. Провідними цінностями національного виховання, визначеними у Державній національній програмі “Освіта" (Україна ХХІ століття) стали громадянськість, патріотизм, гуманізм, толерантність, совість, честь, любов, дружба, працелюбність. Отже, чільне місце посідають цінності, пов’язані з приналежністю до народу (спільність мови, способу мислення, географічних умов, релігійних вірувань, традицій, звичаїв, освіти, мистецтва, літератури, побутової культури тощо).

Будучи провідною цінністю системи національного виховання, громадянськість не може розглядатись в сучасних умовах лише у цьому контексті, оскільки реальними явищами нашого життя стали процеси глобалізації соціально-економічного та духовного життя людства, універсалізації прав людини, проблеми глобальної екології тощо. Отже, розуміння громадянськості як цінності, яка стосується як держави-нації, так і певної наднаціональної спільноти (наприклад, об’єднаної Європи), всього людства (концепція “людської цивілізації як глобального помешкання”) стає все більше характерним як для сучасної педагогічної теорії так і для і практики.

Концепція виховання європейської громадянськості протягом ряду років розроблялася Радою культурного співробітництва Ради Європи (РЄ). Детальна увага у програмах, здійснюваних цією інституцією, приділена всім аспектам проблеми, починаючи з сутності понять " громадянськість", " демократія", " навчання демократичній громадянськості", і закінчуючи особливостями шкільної практики у відповідній сфері у різних країнах реґіону. Поняття громадянськість інтерпретується європейськими педагогами як інтегрованість індивіда у структуру суспільства (політичну, соціальну) та прийняття норм закону (традицій тощо). З позицій держави воно передбачає лояльність, слугування інтересам суспільства в цілому. З позицій індивіда - свободу, незалежність та політичний контроль над владними структурами. Ці дві позиції складають одне нерозривне ціле.

Експерти РЄ дійшли до висновку, що формування громадянина держави-нації, при всіх специфічних особливостях, характерних для кожної з країн, має спільні для всіх риси, що сприяє утворенню нової – європейської громадянськості. Така спільність стосуються трьох провідних аспектів: знань, цінностей та практичних навичок. До знань, необхідних для повноцінного життя в умовах демократичної Європи, були віднесені відомості про:

· функціонування демократії та її інститутів;

· політичні, юридичні та фінансові аспекти життя держави, реґіону;

· громадянські права, свободи та обов’язки у визначенні державних та міжнародних документів;

· розуміння поняття " демократичне громадянство" у суспільстві, в якому живуть громадяни;

· європейський (міжнародний) контекст демократичного громадянства.

Найбільш важливими спільними цінностями громадянського виховання, що випливають з філософії прав людини, були названі:

· рівноцінність кожного людського життя;

· повага до себе та інших;

· свобода;

· солідарність;

· етнічна, расова, політична, культурна та релігійна толерантність;

· взаєморозуміння;

· громадянська мужність.

Кожному громадянину Європи необхідні навички у тому, щоб:

· розв’язувати конфлікти у неагресивній манері;

· аргументувати та захищати власну точку зору;

· інтерпретувати аргументи іншого;

· розуміти та приймати відмінні погляди;

· робити вибір, піддавати моральному аналізу альтернативні позиції;

· нести спільну відповідальність;

· розвивати конструктивні стосунки з іншими людьми;

· розвивати критичне мислення, вміти порівнювати позиції та істини [10].

Найбільшою цінністю для глобального, планетарного громадянства, важливість збереження якої особливо чітко усвідомлена людством після двох світових воєн ХХ століття, є мир. Основними шляхами формування у громадян планети цінностей миру ЮНЕСКО вважає:

· формування розуміння та поваги до всіх народів, їх культур, цивілізацій, цінностей та способу життя; поваги до місцевих етнічних культур та культур інших народів;

· усвідомлення зростаючої глобальної (політичної, економічної, культурної, екологічної) взаємозалежності між народами і націями;

· формування здатності до спілкування з представниками інших народів;

· усвідомлення не тільки прав, а й обов’язків, покладених на окремих осіб, соціальні групи і народи по відношенню одне до одного;

· формування розуміння необхідності міжнародної солідарності та співробітництва;

· формування готовності окремої особи приймати участь у вирішенні проблем своєї спільноти, своєї країни та світу в цілому.

Пізнавальні (дидактичні) цінності являють собою позицію вихованця щодо своєї основної діяльності - навчання, і щодо тих знань, які він отримує у процесі цієї діяльності. Формування пізнавальних цінностей дає можливість ознайомлення з надбаннями науки, багатствами культури; розуміння сутності людських стосунків; творчої й активної участі у сучасному виробництві, розвитку НТП. Набуття пізнавальних цінностей передбачає:

· розвиток розумових сил, здібностей та обдарувань;

· розвиток пізнавальних інтересів та формування пізнавальної активності;

· засвоєння певної системи наукових знань;

· формування наукового світогляду;

· розвиток потреби постійно поповнювати свої знання, підвищувати рівень загальноосвітньої, загальнокультурної та спеціальної підготовки.

В цілому, пізнання є основою формування будь яких цінностей, тому пізнавальні цінності мають універсальний характер для розвитку сутнісних сил людини. Універсальними є знання про засоби розумової діяльності, уміння та навички аналізу та узагальнення, мовна культура.

Як передумовою, так і певним результатом формування пізнавальних цінностей є грамотність. Щодо визначення самого поняття – грамотність, то на порозі ХХІ ст. воно означає не просто вміння читати, писати, рахувати, а “здатність розуміти та використовувати різні типи інформації у побутовому, професійному та громадському житті”. Грамотність розглядається:

- як можливість індивіда бути включеним в економічну, культурну, політичну практику суспільства, у грамотне середовище на локальному, реґіональному, державному та глобальному рівнях;

- як умова соціального та культурного розвитку суспільства.

Мова йде про створення культури грамотності, яка передбачає формування постійної, довічної потреби у її набутті та підвищенні, про створення грамотного середовища – суспільства, що навчається перманентно, протягом усього періоду свого свідомого існування. Набуття грамотності перетворюється в сучасному світі як на одне з провідних громадянських прав, так і на обов’язок громадянина, невиконання якого має негативні наслідки і для окремої особистості, і для всього соціуму.

Характер суспільної грамотності є змінною категорією, що залежить від способу життя конкретного суспільства (громади). І пріоритетними тут не завжди і не повсюдно були вміння читати й писати. Наприклад, у житті ряду традиційних громад письмові документи взагалі не відіграють якоїсь суттєвої ролі. У багатьох країнах з ринковою економікою у більшому вжитку вміння рахувати, аніж писати.

Зовсім не завжди в історії людства високий рівень суспільної активності, участі в політичному житті громади були пов’язані з вміннями писати та читати. Так, серед давніх греків архаїчного періоду було мало тих, хто володіли ними, але більшість пишалась своїм умінням мислити, аргументувати, дебатувати, поважати право інших на власну думку. В епоху полісної демократії ідеал гармонійно розвиненої людини відобразився у розумінні грамотності як уміння читати та плавати.

Отже, сутність поняття суспільної грамотності завжди залежала від характеру суспільної практики. В сучасних умовах її мета визначається міжнародним освітнім товариством як утвердження громадянських прав, демократії, взаєморозуміння; культурний розвиток особистості та громади.

Набуття грамотності неможливе в сучасних умовах без нових інформаційних технологій, які стали не тільки засобом формування цінностей, але й невід’ємною їх частиною, тобто утворюють систему цінностей медіакультури, визначають способи отримання людиною інформації, вміння працювати з цією інформацією, оцінювати її.

Мова йде про необхідність формування інформаційно-технологічної грамотності (медіаграмотності), яка дасть можливість готувати молодь до життя в нових інформаційних умовах, тобто навчити її критичному сприйняттю різних видів інформації, розумінню її, усвідомленню її можливих соціальних наслідків та впливів на психіку людини. Особливе значення в медіаосвіті надається оволодінню способами спілкування на основі вербальних та візуальних форм комунікації, тобто практичному оволодінню учнями новими технічними засобами, розвитку навичок креативного мислення.

Цінності здорового способу життя складають невід'ємну частину всіх виховних систем. Ще з часів античності у пошані був культ досконалого тіла. Щоправда вже тоді існували суттєві відмінності у його набутті в спартанській та афінській виховних системах. У давніх спартанців фізично сильне, витривале, красиве тіло було ледве чи не головною метою виховання, інструментом досягнення політичних цілей суспільства - військових завоювань, за рахунок яких жила Спарта. Здоровий спосіб життя означав для спартанців жорстке самообмеження та виснажливе тренування як підготовку до майбутніх випробувань. Для афінян фізичне виховання стало елементом системи гармонійного розвитку особистості, засобом удосконалення душі. Вони проповідували ідею поміркованості, " золотої середини" у задоволенні всіх своїх потреб, співвіднесення своєї природи з природою оточуючого світу (людина є мікрокосмом у макрокосмі), що стало класичною основою для розуміння проблем здорового способу життя для людства у подальші часи.

У сучасних умовах ми розглядаємо здоровий спосіб життя як об'єктивну основу повноцінної життєдіяльності та духовного буття людини. До виховних завдань формування здорового способу життя відносять:

· укріплення здоров'я, правильний фізичний розвиток;

· підвищення розумової та фізичної працездатності;

· засвоєння певної системи знань про здоровий спосіб життя, про особисту гігієну та гігієну статевих відносин;

· формування гігієнічних навичок:

· виховання моральних якостей: поміркованості, наполегливості, дисциплінованості, відповідальності, рішучості, сміливості;

· формування потреби у постійному фізичному та духовному самовдосконаленні.

Історично першим видом виховання в історії людства є трудове виховання. Елементом системи всебічного розвитку особистості трудові цінності стали з часів Відродження. Я.А.Коменський розглядав працю як засіб формування моральних доброчинностей, закріплення здобутих знань. Дж.Локк у вихованні джентльмена використовував працю з метою розвитку здорового тіла, сильного духу, як засіб виживання в часи економічних негараздів. Для Ж.-Ж.Руссо праця була ознакою чесної людини: вона є " неминучим обобв'язком людини, що живе у суспільстві. Багатий чи бідний, могутній чи слабкий, усякий нетрудящий громадянин є шахраєм". Г.С.Сковорода писав про " сродну працю" як про щастя людського життя. К.Д.Ушинський вважав, що відсутність розумової та фізичної праці веде до деградації як окремої особистості, так і цілих держав, до самознищення цивілізацій: " Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало би бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився би: розбещеність і дикість полонили б суспільство".

Як системоутворюючу (провідну в організації системи виховної роботи) розглядав трудову діяльність вихованців А.С.Макаренко. Він доводив, що праця сама по собі є нейтральним процесом. А виховним засобом вона стає за умови правильної організації. Така організація передбачає:

· усвідомлення вихованцями суспільної, колективної та особистої значимості праці;

· наявність матеріальних результатів праці;

· включення до суспільних трудових відносин;

· колективний характер праці;

· ранній початок, поступове ускладнення та урізноманітнення видів праці;

· тривалість трудового зусилля;

· естетична виразність праці.

Провідними шляхами оволодіння трудовими цінностями в сучасних умовах є:

· оволодіння основами знань про характер праці, уміннями та навичками здійснення найпростіших трудових операцій;

· розвиток пов'язаних з трудовою діяльністю розумових сил дитини;

· формування культури праці;

· розвиток навичок умілого господарювання;

· формування готовності до праці: знань про основи сучасного виробництва, здібності до творчості в процесі трудової діяльності, моральних якостей: наполегливості, дисциплінованості, відповідальності.

Оскільки трудове життя сучасного громадянина України відбувається в умовах ринкових економічних відносин, важливим аспектом виховної роботи стає економічне виховання, формування цінностей економічної культури, яка полягає у грамотному, повноцінному і повноправному функціонуванні громадянина в системі економічних відносин, що існують у країні, реґіоні, в системі глобальної економіки. Набуття таких цінностей допоможе громадянину у виконанні функцій працівника, платника податків, підприємця, споживача, виборця, інвестора тощо. Шляхами набуття таких цінностей є:

· формування системи знань про організацію економічного життя в суспільстві, про ринкові відносини, про основи комерційної та підприємницької діяльності, про фінансові системи, про фінансово-економічні аспекти екологічної проблеми, про сімейну економіку тощо;

· формування підприємницьких навичок як через застосування в процесі вивчення економіки в школі рольових ігор, віртуальних вправ, так і шляхом включення школярів у різні форми трудової діяльності;

· формування моральних якостей, що лежать в основі названих вище соціальних ролей особистості: відповідальність, підприємливість, законослухняність, толерантність, розважливість, чесність, шляхетність, поміркованість, здатність до виправданого ризику;

· прагнення до постійної економічної самоосвіти.

Грамотне функціонування громадянина в системі суспільних відносин передбачає набуття ним правових цінностей, тобто формування певного ставлення до правової структури суспільства. Такими цінностями є, передусім, правосвідомість, законослухняність, правозахищеність. Шляхами формування правових цінностей є:

· набуття системи знань про конституційні норми та основні норми громадянського, сімейного, господарського, кримінального права;

· оволодіння навичками правової поведінки;

· розвиток здатності до постійного відповідального вибору шляхів життєдіяльності;

· розвиток відповідальності і дисциплінованості у виконанні конституційних та громадських обов'язків.

Ставлення людини до оточуючого світу формулюється в системі екологічних цінностей. Екологічні проблеми давно набули планетарного масштабу і протягом кількох десятиліть є предметом пильної уваги світового освітнього співтовариства. У документах Ради Європи завдання екологічного виховання сформульовані таким чином: