Контркультурні організації і дисоціальне виховання.

Контркультурні організації /кримінальні і тоталітарні - політичні і квазікультові/ - це об'єднання людей, які спільно реалізовують свої інтереси, програми, цілі, що не співпадають з принципами та цінностями суспільства. Будь-яка контркультурна організація утворюється на основі певного принципу уособлення, що відрізняє її від інших спільностей /злочинна діяльність, політичний екстремізм, поклоніння " ідолу" і т.п./. Принцип уособлення - основа виникнення солідарності, почуття " ми". Він дозволяє розглядати людей, які не входять в організацію, як " чужих", як " вони". Принцип уособлення визначає зміст життєдіяльності організації, її субкультуру, а також критерії прийняття в неї нових членів.

Контркультурна організація володіє жорстко фіксованим членством і жорсткою ієрархічною структурою керівництва - підпорядкування. Як правило, на чолі організації стоїть харизматичний лідер, тобто людина, яка характеризується своєрідною притягальною силою для членів організації - володіє внаслідок цього незаперечним авторитетом. Життєдіяльність контркультурної організації і кожного її члена визначається і регулюється відповідними їй характеру нормами, що регулюють відносини всередині групи й ставлення та поведінку по відношенню до " вони", зразками взаємодії і поведінки; системою соціального контролю - клятвами і прокляттями, способами стимулювання - винагородами, покараннями.

Контркультурнї організації мають свої центри /приміщення, в яких збираються/, мають певну атрибутику, володіють певним майном. В залежності від характеру організації її субкультура включає в себе специфічні елементи: ставлення членів організації до свого здоров'я, заняття спортом тощо. Наприклад, якщо в одних організаціях наркотики і алкоголь використовуються як засіб подавлення і згуртування їхніх членів, то в інших існує повна заборона на їх вживання. В одних організаціях культивуються сексуально-еротичні цінності, порнографія, то в інших - пропагується і відповідно реалізовується аскетизм, обмеження та заборони в сфері сексуальних відносин. В деяких організаціях існує особливе ставлення до сім'ї - обмеження й навіть заборона на родинні контакти, відмова від сім'ї і майна на користь організації.

Для багатьох контркультурних організацій характерний високий рівень інтеграції їхніх членів, що виражається у високій усвідомленості мети, норм та субкультури організації. В подібних організаціях практично неможливо уособлення людини, бо автономія в її рамках або неможлива, або мінімальна, або ілюзорна. Внаслідок нього соціалізація членів організації здійснюється як їхня адаптація до контркультурних цінностей та установок, тобто має явний суб’єкт-суб’єктний характер, що особливо явно прослідковується в дисоціальному вихованні, яке здійснюється в контркультурних організаціях.

Дисоціальне виховання - цілеспрямоване формування антисоціальних свідомості і поведінки у членів контркультурних організацій. Його основне завдання - здійснення та підготока кадрів, необхідних для Функціонування кримінальних і. тоталітарних груп та організацій. Цілі дисоиіального виховання залежать від характеру тих груп і організацій в яких воно реалізується. Людина в дисоціальному вихованні розглядається не як особистість /самоусвідомлений відповідальний суб'єкт/, а як індивід /тобто як представник біологічного роду чи соціальної групи/, як об'єкт впливу лідерів. Здійснюється дисоціальне виховання в основному через автократичний стиль керівництва, беззаперечне підпорядкування рядових членів лідеру, жорсткий контроль за життям і поведінкою кожного, використання широкого набору негативних санкцій /включаючи фізичне насилля/ по відношенню до порушників норм і наказів.

Запитання та завдання для самоконтролю:

1. Сім'я як фактор соціалізації людини.

2. Основні завдання сімейного виховання в сучасному суспільстві.

3. Функції та принципи виховання дітей в сім'ї.

4. Група ровесників як чинник соціалізації.

5. Релігійні організації і релігійне виховання.

6. Контркультурні організації і дисоціальне виховання.