Профіль заняттєвої терапії

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Термін «клієнт» у заняттєвій терапії використовується для найменування особи, яка отримує послуги заняттєвої терапії.Клієнтами можуть бути: а) особи, включаючи осіб, які можуть бути залучені до підтримки або догляду за клієнтом (напр., вихователь, вчитель, батько, роботодавець, подружжя); б) особи в рамках групи (сім’ї, класу) або г) фізичні особи в рамках групи (організації, спільноти) [4; 5]. Визначення клієнта відповідно до засад керівництва практикою заняттєвої терапії свідчить про зростаюче професійне розуміння того, що люди можуть бути представлені не тільки як особи, але і в якості членів групи або населення. Фактично термін використовується щодо осіб, які залежні від встановленої практики заняттєвої терапії. Наприклад, у лікарні людина може бути визначена в якості «пацієнта», в той час як в школі, він чи вона може бути названий «студентом». Отже, клієнти можуть бути представлені як окремі особи або групи населення.

Навички людини є малими частинками її діяльності та продуктивності у житті [6]. Вони мають особливості стосовно того, що клієнт робить (напр., вигинатися, вибирати, дивитися) у порівнянні з тим, що лежить в основі його можливостей або функцій організму (напр., рухливість суглобів, мотивація, гострота зору). Навички є визначними елементами дій, які мають неявне функціональне призначення. Виконання навички відбувається, коли виконавець, контекст і вимоги до діяльності збираються воєдино у виконанні дії. Кваліфіковане виконання (напр., ефективне виконання навички) залежить від факторів клієнта (функцій та структур тіла), вимог до діяльності і контексту. Проте наявність основних факторів клієнта (функції та структури тіла) за своєю природою не забезпечує ефективності виконання навички.

Моделі виконання відносять до звичок, процедур і ролей, які були прийняті кожним клієнтом під час заняття та проведення щоденної рухової діяльності (активності). На основі спостереження та опитування встановлюється послідовність занятостей або видів діяльності, які забезпечують структуру щоденного життя певного клієнта.

Вимоги до діяльності впливають на навички і, в кінцевому підсумку, на успіх цієї діяльності. Заняттєві терапевти та їх асистенти застосовують свої аналітичні навички, щоб визначити вимоги, які є в клієнта, і як ці вимоги будуть впливати на застосування навички. Виконання навички може залежати від факторів, які знаходяться в межах системи клієнта. Заняттєві терапевти володіють знаннями про різноманітні фізичні, когнітивні та психосоціальні фактори, які впливають на розвиток і продуктивність клієнта, і про те, як хвороби та інвалідність впливають на ці фактори. Заняттєвий терапевт та його асистент визначають, як фактори клієнта впливають на здатність брати участь у заняттях, а також те, як участь у заняттях впливає на фактори клієнта. Ця взаємодія є орієнтиром для заняттєвих терапевтів упродовж процесу професійного втручання.

Розглянемо детальніше кожну із складових профілю заняттєвої терапії.

1. Практикуючі заняттєві терапевти вважають, що існує велика кількість занятостей, до яких можуть залучатися клієнти. Цей широкий спектр діяльності за так званими категоріями «сфери занятості» включає:

а) Щоденну діяльність - це діяльність, яка зорієнтована на турботу про власне тіло, що є основою життя в соціальному оточенні та дозволяє елементарне виживання і благополуччя людини [4]. Сюди відносяться: купання, приймання душу; контроль дефекації і сечового міхура (за необхідності з використанням додаткового обладнання); вибір одягу, що відповідає часу доби та погоді; вміння готувати та приймати їжу; функціональна мобільність – переміщення з одного місця в інше при виконанні повсякденної діяльності та включає використання і очищення засобів особистої гігієни; особиста гігієна та догляд (використання бритви, пінцету, догляд за нігтями та ін.) [3]; сексуальна активність – це участь у діяльності, яка призводить до сексуального задоволення; туалетна гігієна;

б) Інструментальна щоденна діяльність – заходи для підтримки повсякденного життя в сім’ї та суспільстві, які часто вимагають складніших взаємодій, аніж самообслуговування.Сюди відносяться: догляд за іншими (у тому числі вибір помічника та контроль за ним); догляд за домашніми тваринами; виховання дітей; комунікативні вміння (використання телефону, комп’ютера, друкарської машинки та ін.); суспільна мобільність (здатність пересуватися в суспільстві у громадському транспорті); фінансовий менеджмент – це здатність використовувати бюджетні ресурси у плануванні короткострокових та довгострокових цілей; охорона здоров’я – вибір процедур та управління ними для підтримання та зміцнення здоров’я, забезпечення хорошого самопочуття; догляд за домом (підтримка домашнього господарства, саду, ремонт майна); приготування їжі (очищення продуктів, вибір збалансованого харчування, прибирання посуду після прийому їжі) [2]; духовність – дотримання релігійних законів; безпека та аварійне обслуговування (визначення небезпечних ситуацій, щоб зменшити загрозу для життя); купівля товарів (підготовка списку покупок, оплата товарів) [5];

в) Відпочинок і сон - включає діяльність, пов'язану з відновленням сил організму та сном, підтримка здоров’я, що забезпечує активну участь в інших сферах занятості. Заняттєва терапія інтерпретує поняття «відпочинок» як «спокійні та невимушені дії, які переривають фізичну і розумову активність та приводять до розслабленого стану» [4]. Також відпочинок виявляє необхідність розслабитись, зниження фізичної, психічної або громадської активності і залучення до розрядки або інших методів відновлення енергії та спокою. Сон відноситься до відпочинку і включає в себе декілька етапів, що їх враховують заняттєві терапевти:

1) підготовка до сну - залучення до систем соціального середовища, які готують особу до комфортного стану спокою (напр., пестощі; переодягання; читання книги або прослуховування музики, щоб заснути; побажання гарної ночі іншим; молитва); визначення тривалості часу, необхідного для сну або конкретного часу, коли необхідно прокидатися. Це все визначається відповідно до особистих і культурних норм та цінностей людини;

2) підготовка фізичного середовища до сну - вміння стелити ліжко або інше місце для сну; забезпечення потрібного рівня тепла/холоду; налаштування будильника; забезпечення безпеки у будинку, закриття дверей на замок або зачинення вікна чи фіранки; вимкнення світла;

3) участь у сні/сон – турбота про особисті потреби під час сну, такі як припинення діяльності, щоб забезпечити час сну, дрімання, мріяння, підтримання стану сну без порушень, турбота про доступність туалету. Взаємодія з партнером, дітьми або чоловіком/дружиною, забезпечення нічного догляду, зберігаючи грудне вигодовування, а також контроль за комфортом і безпекою інших членів сім'ї під час сну [3; 6]. Всі ці етапи мають велике значення у житті кожної людини, а їх виконання забезпечує задоволення, повноцінність та відновлення здоров’я людини, з якою працює заняттєвий терапевт.

г) Освіта - включає заходи необхідні для навчання та участі в навколишньому середовищі. Сюди відносяться: формальна освітня діяльність (читання, математика та ін.); особисті освітні потреби (методи отримання інформації, навички тощо); неформальна приватна освіта – участь у програмах і заходах, які забезпечують навчання в певних галузях, що викликають інтерес.

д ) Робота – включає в себе заходи необхідні для участі у вигідній занятості або волонтерській діяльності. Сюди відносяться: інтереси занятості (вибір можливостей щось виконувати, враховуючи інтереси та вподобання); пошук роботи і працевлаштування (виявлення робочих місць, заповнення і подання до розгляду резюме, співбесіда тощо); продуктивна робота (оволодіння трудовими навичками, виконання функцій, дотримання норм і процедур роботи, завершення роботи); підготовка до виходу на пенсію (визначення наявних здібностей та відповідних можливих занять); волонтерська участь – вибір неоплачуваної роботи задля формування навичок, задоволення інтересу та забезпечення доступності; виконання неоплачуваної діяльності в інтересах організації [4].

е) Ігри – будь-яка спонтанна чи організована діяльність, яка забезпечує задоволення та розваги. Сюди відносять: дослідження гри – визначення відповідних ігрових заходів, що включають гру на практиці, ролі, правила гри цікаві для клієнта; участь у грі – залучення до гри, підтримка взаємодії з іншими гравцями, використання предметів у грі та ін.

є) Дозвілля – це необов’язкова діяльність, що виконується у вільний час і не вимагає обов’язкового виконання. Сюди відносять: вільне дозвілля – виявлення інтересів, навичок, можливостей клієнта; участь у дозвіллі – планування та участь у визначених різновидах дозвілля, підтримка балансу в інших областях занятості та використання обладнання за необхідності [5]. Заняттєві терапевти починають з функціонального оцінювання пацієнта для визначення кількості та ступеня наявних труднощів, пов'язаних з фізичною силою, спритністю, рухливістю. Це обстеження проводиться для визначення необхідної допомоги, яку частіше можуть надати самі родичі, друзі чи знайомі. Подібно до описаних вище рекреаційних видів діяльності, кожен вид діяльності може бути налагоджений за наявності бажання і готовності клієнта. Важливим елементом заняттєвої терапії є вибір не лише важливої для незалежного функціонування, але й значимої для клієнта діяльності. Дозвілля, рекреація та спорт допомагають людині з особливими потребами зменшити напругу, зберегти здоров'я, підтримати якість життя.

ж) Соціальна участь - організовані моделі поведінки, які є характерними та очікуються від індивіда в конкретній ситуації всередині соціальної системи. Сюди відносять такі поняття:

• Суспільство - участь у діяльності, що спричиняє успішну взаємодію на рівні громади (тобто мікрорайону, організації, місця роботи чи навчання).

• Сім’я - участь у «діяльності, результатом якої є успішна взаємодія у виконанні необхідних або бажаних сімейних ролей» [6].

• Друг/партнер - участь у діяльності на різних рівнях близькості, включно із сексуальною участю, що є бажаною для особи.

2. Заняттєва терапія під «факторами клієнта» розуміє здібності, характеристики або переконання, що є притаманні клієнтові та можуть вплинути на його виконання в сферах занятості. Оскільки заняттєві терапевти розглядають клієнта комплексно, вони вважають, що до факторів клієнта варто віднести цінності, вірування, духовність, функції організму та структуру тіла [4; 5]. Ці основоположні чинники клієнта залежать від наявності чи відсутності захворювань, наявності поневірянь чи інвалідності. Ці чинники впливають на виконавську майстерність і залежать від неї, а також від моделей виконання, вимог діяльності та факторів навколишнього середовища. Незважаючи на їх важливість, наявність або відсутність конкретних функцій організму та тіла на практиці не обов’язково гарантує успіх або появу труднощів для клієнта. Фактори, що впливають на продуктивність, такі як підтримка у фізичному та соціальному середовищі, дозволяють клієнту виявити навички в певній області занятості, навіть якщо функції або структура тіла недостатньо розвинені або ж відсутні. Саме в процесі спостереження за клієнтом та його залученням до різних занятостей, заняттєвий терапевт здатний визначити залежність між факторами клієнта та продуктивністю. Фактори клієнта істотно відрізняються на рівні особи, організації та населення. Розглянемо докладніше фактори клієнта на кожному з цих рівнів.

- цінності, вірування, духовність впливають та мотивують клієнта брати участь у занятості і наповнювати своє життя сенсом. Цінності – принципи чи стандарти, які є важливими для клієнта. Вірування – когнітивний зміст, який перетворюється у переконання для клієнта. Духовність – персональний квест для розуміння відповідей на запитання про життя та його значення, які можуть спричинитися до використання релігійних ритуалів або ж формування спільнот [6];

- функції організму – фізіологічні функції систем організму, до яких відносяться психічна, сенсорна і больова, моторна, кардіологічна, гематологічна, імунологічна, дихальна, голосова і мовна, травна, метаболічна і ендокринна, сечостатева і репродуктивна, шкірна функції.

Категорія психічних функції (афективна, когнітивна, сприйняття) поділяється на:

- специфічні психічні функції: увага (стійка, селективна), пам'ять (оперативна, короткотривала і довготривала), думка, сприйняття (усвідомлення реального, узагальнення, доцільність думок), складні рухи, емоції (боротьба і регулювання поведінки), досвід людини і час (самооцінка, Я-концепція);

- глобальні психічні функції: свідомість (рівень збудження, рівень свідомості), орієнтація (орієнтація на людину, місце, час), темперамент (емоційна стійкість), енергія (мотивація, апетит, імпульсивне керування), сон.

Категорія сенсорних функцій та болю зорієнтована на те, що краще один раз побачити і пов’язати з цим свою функцію, включаючи гостроту зору, візуальну стабільність, функції поля зору (візуальне відчуття навколишнього середовища на різних відстанях). Сюди відносяться: слухові функції (сприйняття оточуючих звуків, усвідомлення відстані звуків), функції вестибулярного апарату (відчуття впевненого руху супроти сили тяжіння), смакові функції (асоціація смаку), нюхові функції (асоціація запаху), пропріоцептивні (усвідомлення положення тіла і простору), тактильна функція, біль (дифузний, тупий, гострий), температура і тиск. Категорія моторних функцій – це функції суглобів, кісток і м’язів. Сюди відносяться: рухливість та стабільність суглобів, сила, тонус (млявість, м’язова спастичність) і витривалість м’язів, рухові рефлекси, реакції мимовільних рухів (відновлювальні та підтримуючі), управління рухами (координація кінцівок), моделі ходьби (асиметрична хода та ін.).

Категорія кардіологічних, гематологічних, імунологічних та дихальної функцій включає: функції серцево-судинної системи (гіпертонія, гіпотонія; частота серцевих скорочень), функції гематологічної та імунологічної систем, функції дихальної системи (ритм і глибина дихальних рухів), додаткові функції та відчуття серцево-судинної і дихальної систем (фізична витривалість, аеробна потужність, стомлюваність). Категорія голосової і мовної функцій включає: голосові функції, вільне володіння мовою, альтернативні вокальні функції. Травна, метаболічна і ендокринна системи включають: функції травної системи, функції метаболічної та ендокринної систем. Категорія сечостатевої і репродуктивної систем включають відповідні функції (сечову, статеву і репродуктивну). Категорія шкірної системивключає функції шкіри, нігтів та волосся (захисні функції шкіри, наявність або відсутність ран).

- структура організму – анатомічні частини тіла, такі як органи, кінцівки та їхні компоненти. Структура та функції організму взаємопов’язані між собою. Заняттєва терапія до структур організму відносить: структуру нервової системи, очну, вушну, голосову, серцево-судинну, травну, метаболічну, ендокринну, сечостатеву, репродуктивну, рухову, шкірну та пов’язані з ними структури [Американська асоціація заняттєвих терапевтів].

Заняттєві терапевти повинні володіти знаннями про функції організму та структури організму людини і розуміти в цілому їх значення та взаємодію у процесі залучення клієнта до занятості, на основі цього сприяти підтриманню здоров’я клієнта. Деякі заняттєві терапевти можуть спеціалізуватися на оцінюванні і втручанні у застосування певної функції або структури організму, якщо це пов’язано з підтриманням продуктивності та участі у заняттях і заходах.

2) Фактори клієнта на рівні організації висвітлюються таким чином:

- цінності та вірування включають заяву про перспективу, інші заяви, кодекс етики та «честь мундира»;

- функції організму – включають планування, організацію, координацію та ін.;

- структури організму включають відносини, лідерство та управління, показники ефективності.

3) Фактори клієнта на рівні населення обґрунтовуються у такий спосіб:

- цінності та вірування можна розглядати як емоційні, цілеспрямовані і традиційні перспективи;

- функції організму включають економічні, політичні, соціальні та культурні;

- структури організму включають такі компоненти, як генетика, сексуальна орієнтація і умови, пов’язані із здоров’ям [7].

Звички – це автоматичні дії, які інтегруються у більш складні моделі та дозволяють людині працювати день за днем.

Навички – це моделі поведінки, які регулярно можна спостерігати, повторювати і які забезпечують структуру для повсякденного життя. Вони можуть бути задовільними, сприятливими або ушкодженими та вимагають часу, щоб вбудуватися в екологічний і культурний контекст.

Ритуали – символічні дії духовної, культурної або соціальної значущості, які відповідають особистості клієнта, його цінностям і переконанням. Вони мають сильну емоційну складову і являють собою перелік подій клієнта.

Ролі – набір проявів поведінки очікуваних суспільством, формування культури, що визначається клієнтом [7].

5. Залучення клієнта до занятості відбувається в рамках соціального та фізичного середовищ, розташованих в контексті. У науковій літературі поняття «навколишнє середовище» та «контекст» часто використовують як синоніми. Заняттєва терапія використовує обидва терміни для відображення важливості розгляду широкого розмаїття взаємопов’язаних умов внутрішнього і зовнішнього по відношенню до клієнта, що позначається на його продуктивності. До фізичного середовища відносяться антропогенне, навколишнє середовище без урахування присутності людей та об’єкти в цьому середовищі. Соціальне середовище базується на наявності відносин, очікувань осіб, груп і організацій, з якими контактує клієнт.

Термін «контекст» стосується різних взаємопов’язаних умов, які знаходяться в межах оточуючих клієнта. Контексти часто є менш відчутними, ніж фізичне та соціальне середовище, проте вони істотно впливають на продуктивність. Розрізняють культурний, особистий, тимчасовий та віртуальний контексти. Культурний контекст включає звичаї, вірування, візерунки діяльності, стандарти поведінки, прийняті в суспільстві. Особистий контекст відноситься до демографічних характеристик особистості, таких як вік, стать, соціально-економічний статус, освіта. Духовний контекст становить собою фундаментальну орієнтацію життя людини, те, що є індивідуальним і надихає, мотивує людину. Тимчасовий контекст включає етапи життя, час доби або року, тривалість і ритм діяльності. Віртуальний контекст відноситься до взаємодії, змодельованої в режимі реального часу або в ситуаціях відсутності фізичного контакту. Деякі контексти є зовнішніми для клієнта (віртуальний), деякі внутрішніми (особистий), а деякі можуть мати як зовнішні, так і внутрішні ознаки, переконання і цінності (культурний).

6. Вимоги до професійної діяльності відносяться до особливостей, які впливають на тип і кількість зусиль, необхідних для виконання діяльності. Заняттєві терапевти аналізують діяльність для того, щоб зрозуміти, що очікується від клієнта, і визначити взаємозв’язок вимог стосовно залучення до занятості. Ці вимоги включають: конкретні об’єкти та їхні властивості - інструменти, матеріали та обладнання, які використовуються в процесі здійснення діяльності; фізичні вимоги до розміщення діяльності (напр., розмір, розташування, поверхня, температура, шум, вологість); соціальні вимоги – соціальне середовища та культурні контексти, які можуть знадобитися в процесі виконання діяльності; послідовність і терміни – використовуються для здійснення діяльності (конкретні кроки, послідовність, вимоги); необхідні дії чи навички – навички, які будуть необхідні клієнтові для виконання діяльності (сенсорні, рухові, емоційні, пізнавальні та ін.); функції організму – фізіологічні функції систем організму, у тому числі і психологічні, які необхідні для підтримання дії; структуру організму – анатомічні частини тіла людини (органи, кінцівки), які необхідні для виконання діяльності [4; 6; 7].

Отже, профіль заняттєвої терапії містить шість складних компонентів (сфери занятості, фактори клієнта, навички та моделі виконання, контексти та середовище, вимоги до професійної діяльності), які однаково важливі та постійно взаємодіють між собою у процесі професійного втручання, яке здійснює заняттєвий терапевт.

1. Які «сфери занятості» включає заняттєва терапія? Охарактеризуйте дві із них._______________________________________

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Що вкладає заняттєва терапія у поняття «фактори клієнта». Наведіть приклад._______________________________________________

3. Що таке емоційні навички? Яке значення вони мають у процесі здійснення заняттєвої терапії? ______________________________

4. Які контексти та середовища виділяє заняттєва терапія? Охарактеризуйте два із названих.__________________________________

5. Охарактеризуйте фактори клієнта на рівні організації.____

6. Які вимоги до професійної діяльності висуває заняттєва терапія? _______________________________________________________

1. Багрій І. Про значення заняттєвої терапії в процесі професійної реабілітації людини / І.Багрій // Релігія, релігійність, філософія та гуманітаристика у сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспекти: зб. Наукових праць / за заг.ред. к.філос.н. Журби М.А. – Частина ІІІ. – Луганськ: ФОП Котова О.В., 2013.

2. An Occupational Perspective on the Concept of Participation in the International Classification of Functioning, Disability and Health Some Critical Remarks// The American Journal of Occupational Therapy, 2005.

3. Boniface, G., & Seymour, A. Using Occupational Therapy Theory in Practice. Malaysia by Vivar Printing Sdn Bhd, 2012. – 208p.

4. Occupational Therapy Practice Framework: Domain and Process// American Journal of Occupational Therapy. – 2002. - № 56.

5. Occupational Therapy Practice Framework: Domain and Process, 2^nd Edition // American Journal of Occupational Therapy, 2008. - № 62.

6. Roley, S.S., et al. Occupational therapy practice framework: domain & practice. The American journal of occupational therapy: official publication of the American Occupational Therapy Association, 2007. - № 62(6).

7. World Federation of Occupational Therapists. [Електронний ресурс]. – Access mode: 21.05.2015: www.wfot.org