Специфіка побудови речень учнями з вадами інтелекту.

Особливості речень

Мовлення учнів першого класу допоміжної школи в основному складається із простих речень. Розповіді дітей нагадують ланцюжок із граматично рівноцінних ланок.

До третього класу розповіді учнів допоміжної школи стають більш розгорненими, проте побудова речень змінюється мало - діти використовують тільки найпростіші структури.

У порівнянні з дітьми, що нормально розвиваються, олігофрени починають користуватися складними реченнями з великим запізненням. У літературі є дані про те, що розумово відсталі учні використовують складні речення спочатку у писемному мовленні і лише пізніше - в усному.

Перехід до вживання складних речень здійснюється в учнів допоміжної школи уповільнено і важко... Діти довго затримуються на тому рівні мовленнєвого розвитку, коли вони вже роблять спроби висловити свої думки з допомогою порівняно складних конструкцій, але ще не можуть надати їм граматично правильної форми. У мовленні учнів 4-5 класів зустрічаються особливі синтаксичні утворення, які займають проміжне місце між простими та складними реченнями.

Навіть учні старших класів віддають перевагу в мовленні простим реченням. Складність побудованих учнем речень залежить від умов, у яких здійсшоється висловлювання. Так, на уроках української мови та читання восьмикласники використовували складні речення, а на уроках математики, на яких спеціальний контроль за мовленням не здійснювався - прості.

Побудова простих речень

Розумово відсталі діти, які навчаються в молодших класах допоміжної школи, ще повністю не оволоділи побудовою простих речень. Вони говорять дуже аграматично, порушуючи синтаксичні зв'язки узгодження та підпорядкування. Учні допоміжної школи досить часто пропускають прийменники.

У мовленні олігофренів спостерігаються також порушення прийнятого порядку слів.

Поступово по мірі систематичного навчання діти набувають вміння правильно будувати прості речення. Проте недоліки знову проявляються у великій кількості, як тільки у школярів виникають труднощі у словесному вираженні певних стосунків, а також коли учні вимушені говорити в стані хвилювання, страху і т. ін.

Неповні речення займають велике місце в усному мовленні розумово відсталих учнів початкових класів. Першокласники часто вживають речення, що містять одне слово. У цих реченнях загальний зміст думки висловлюється у недиференційованому вигляді... Дитина перераховує назви окремих предметів та дій - невиразних наочних образів, що ви­никають у неї під час пригадування подій або явищ. Це свідчить про те, що школярі не вміють зробити своє мовлення зрозумілим для слухача. Розумово відсталі школярі також використовують неповні речення, у яких відсутні головні члени.

По мірі загального розвитку розумово відсталих учнів кількість вживаних ними неповних речень скорочується. Поступово збільшується кількість слів у реченні, досконалішою стає їх граматична структура... Проте і у старшокласників переважають прості речення з невеликою кількістю другорядних членів... Складного виду просторові, часові, цільові від­ношення не знаходять відображення у мовленні дебілів. У старшокласників з'являються складні речення, у яких вони вживають сполучники. Сполучники часто використовуються неадекватно, їх кількість дуже невелика. Найчастіше вживається сполучник " і".

Переважне вживання дитиною простих непоширених або малопоширених речень може слугувати непрямим доказом бідності осмислення оточуючого світу.