Формування уявлень учнів про навколишнє середовище – важлива умова успішного розвитку мовлення учнів спеціальної школи.

Одним із завдань виховання розумово відсталої дитини є формування її ставлень. Основним шляхом для цього є організація спілкування і діяльності дитини, перш за все навчальної.

У процесі навчальної діяльності формується зв'язок учня з навколишньою дійсністю, його спілкування з дорослими і ровесниками, нарешті, ставлення до самого навчання.

Характер цих ставлень залежить від спрямованості особистості. У зв'язку з цим другим завданням є формування спрямованості особистості учня.

Основою формування особистості учня є виховання світогляду. Погляди, переконання, уявлення розумово відсталих дітей про добре й погане неточні, набувають поверхового і нестійкого характеру. Діти не завжди здатні відстояти свої переконання, не завжди дотримуються їх на практиці, не завжди можуть використати їх у незвичній ситуації. Проте за допомогою правильного навчання і виховання можна сформувати у дітей з розумовою відсталістю правильний світогляд і зміцнити його.

Спрямованість, як відомо, проявляється у потребах і інтересах. Проте якраз потреби, інтереси у розумово відсталої дитини розвинуті недостатньо, не набувають необхідної спонукальної сили, оскільки вони є вкрай бідними, обмеженими, нестійкими, а головне, недостатньо інтелектуалізованими. Розумово відстала дитина володіє лише самими елементарними потребами, духовні ж її потреби розвинуті дуже слабко.

У багатьох учнів допоміжної школи недостатньо розвинута допитливість, невиразними є мотиви до нових видів дія­льності.

Проте вдалою педагогічною роботою у дітей з розумовою відсталістю можна розвинути складну систему інтересів і потреб. Використовуючи їх як фактор підвищення активності, як рушійну силу вчинків, можна перетворити ці інтереси і потреби в основу формування спрямованості й особистості учня допоміжної школи в цілому.

Вади особистості розумово відсталої дитини пов'язані із недостатністю інтелекту, із незрілістю почуттів і вольової діяльності. Серед цих недоліків слід особливо відзначити відсутність самостійності, підвищену самооцінку, суб'єктивізм в оцінці оточуючих. Учень допоміжної школи, особливо в молодшому шкільному віці, пред'являє вимоги до інших, а не до себе. Тому важливим завданням формування характеру і особистості розумово відсталої дитини є виховання самостійності, вироблення правильної оцінки оточуючих і адекватної самооцінки. Розв'язання цього завдання сприяє становленню самосвідомості, без якої немає ні особистості, ні її розвитку.

У всіх розумово відсталих ускладнене формування самосвідомості і самостійності, а рівень їх є нижчим, ніж у здорових школярів. Це значною мірою знижує можливості самовиховання. Поведінка олігофренів в багатьох випадках набуває ситуативного характеру. Проте слабке їх формування водночас підкреслює важливість і необхідність їх виховання, оскільки без вироблення у наших школярів здатності до внутрішньо обумовленої самостійної поведінки неможливе формування особистості учня. Поряд із становленням особистості учня допоміжної школи, його свідомості та самосвідомості, поряд із накопиченням знань і досвіду має відбуватись і розвиток його ситуативної поведінки в напрямку переходу від ситуативної до внутрішньо обумовленої. Так має будуватись виховання в допоміжній школі.

Тільки формуючи емоційно позитивний досвід моральних стосунків і моральної поведінки можна створити необхід­ний ґрунт, без якого словесний вплив виявляється малоефективним, а засвоєння моральних понять і вироблення переконань набувають формального характеру. Дотримання цієї вимоги є особливо значущим для виховання учнів допоміжної школи. Проте і тут використання життєвих ситуацій, організація діяльності й формування досвіду по-різному здійснюється стосовно нормального і аномального школяра. Якщо нормальний учень спроможний самостійно добути необхідні уроки поведінки із життєвого досвіду і життєвої ситуації, то учень допоміжної школи через недорозвиток емоційних та інтелектуальних процесів, внаслідок властивої йому пасивності, несамостійності не завжди робить правильні висновки. Тому необхідно, щоб педагог спеціально фіксував увагу учнів на якихось навчальних фактах, вправляв би їх у осмисленні цих фактів.