Розкрийте особливості проектування мотивації навчальної діяльності учнів на уроках трудового навчання та технологій.

Розбудова національної школи і поступове впровадження критично-креативної парадигми освіти веде до певної зміни ролі й функцій учителя у навчально-виховному процесі, зростання його самостійності на етапі конструювання і організації, що приводить, відповідно, до підвищення відповідальності за результати своєї праці. Це вимагає певного підвищення майстерності вчителя, доозброєння його новими знаннями, сучасними компетенція ми, методами й технологіями, які б дозволили йому перебудувати навчально-виховний процес відповідно до нових вимог й підходів.

Важливим вирішенням цього досить складного завдання є підвищення теоретичного, дидактичного і методичного рівня вчителя, яке він, як правило, здійснює шляхом самоосвіти.

Особливістю навчання учнів у школі є те, що воно планується, організується й проводиться вчителем відповідно до вимог програми із метою досягнення результатів, які визначені Державними стандартами. За словами Б.І. Коротяєва, «… з яким би ступенем самостійності не здійснювалася пізнавальна діяльність учня, який би характер не мала (репродуктивний чи прогностичний), вона завжди була і буде похідною, залежною від діяльності вчителя». Така залежність обумовлена як особливостями і закономірностями засвоєння знань і досвіду попередніх поколінь, так і тим фактом, що навчальна діяльність не виникає лише під впливом внутрішніх потреб учнів. Тобто потреба ходити до школи та вивчати те, що дорослі вважають необхідним до засвоєння в учнів не виникає довільно, тому вона повинна бути організована вчителем.

Діяльність учителя дуже складна і різноманітна. За різними підрахунками, вона містить від 25 до 40 видів конкретних дій. Всі вони впливають на кінцевий результат, хоча їхня роль в ієрархічній структурі процесу навчання не однакова. Враховуючи основну функцію, яку учитель виконує у суспільстві, Л.М. Фрідман запропонував основну діяльність учителя позначати поняттям «навчальна діяльність».

Її мета, зміст, структура і функції є категоріями історичними, вони змінювалися протягом століть залежно від очікувань і потреб суспільства. Поява нової (критично-креативної, або трансформаційної) парадигми освіти висунула нові вимоги як до діяльності, так і до підготовки вчителя. Напевно, найбільш суттєва відмінність нової і старої парадигм, яку повинні враховувати вчителі, це розуміння навчання у школі не як організації й управління процесом засвоєння учнями знань. Умінь та навичок, а як організації й управління процесом розвитку особистості учня.

Психологи стверджують, що будь-яка свідома діяльність людини складається з трьох етапів:

- мотиваційно-організаційного (підготовка до виконання певної діяльності з метою досягнення бажаних результатів);

- діяльнісно-виконавчого (здійснення дій, які повинні забезпечити досягнення бажаного результату);

- контрольно-корекційного (порівняння отриманого результату з бажаним і внесення змін у разі їх невідповідності).

У зв’язку з тим, що основною одиницею навчального змісту виступає навчальна тема, є сенс розрізняти мотиваційно-організаційний етап (МОЕ) теми, навчального заняття та у деяких випадках – окремих навчальних питань.

У зв’язку з тим, що стосовно ряду понять у педагогіці існують різні тлумачення, визначимося з їхніми дефініціями. Під організацією НВП розуміють систему взаємовідносин і взаємодій між вчителем і учнями, учнів між собою, а також способи структурування навчального процесу, матеріалу, дій вчителів і учнів.

Під управлінням розуміють прямий, безпосередній вплив вчителя на учнів під час проведення навчального процесу з метою зміни його напрямку або характеру діяльності. В управлінні виділяють спостереження (контроль діяльності учня), оцінювання (зіставлення з еталонним очікуванням процесу і результату), корекцію.

Корекція – це не виправлення помилки, якої припустився учень, а зміна вчителем мети, змісту, способів діяльності учня з метою досягнення ним очікуваного результату.

Під формою навчання розуміють види взаємодії учнів між собою у процесі діяльності. А саме:

- індивідуальна (спільна мета діяльності не передбачена, учні працюють не залежно один від одного, результати роботи кожного не впливають на спільний результат);

- групова (передбачені: спільна мета, об’єднання зусиль учнів, із розподілом ролей і функцій, діяльність кожного впливає на загальний результат);

- фронтальна (передбачає спільну мету діяльності класу, одночасне виконання завдання всіма учнями, розподіл ролей та функцій відсутній, взаємодія відбувається опосередковано).

В.П. Безпалько виділяє в діяльності вчителя дидактичну задачу і технологію її досягнення, які можна подати у вигляді таблиці:

Діяльність вчителя на мотиваційно-організаційному етапі навчально-пізнавальної діяльності учнів.

На першому етапі діяльності учнів відбувається її мотивація. Організація та орієнтація. У реальній практичній роботі всі вони взаємопов’язані, взаємопронікаючі і взаємно доповнюють одна одну.

Мета вчителя на даному етапі – перетворити учнів з об’єктів на суб’єктів навчальної діяльності, що має забезпечити доцільність, організованість і правильність їх подальшої діяльності.

Щоб досягти цієї мети, вчитель повинен:

- організувати вплив на мотиватори, що формують навчально-пізнавальну діяльність учнів;

- організувати прийняття і розуміння учнями її мети (тобто сформувати мету діяльності учнів);

- організувати чітке бачення учнями результатів діяльності, ресурсів (інформації, вмінь, навичок), які їм стануть у пригоді та способів можливої діяльності.

Отже, на даному етапі вчитель повинен забезпечити мотивацію й орієнтацію діяльності учнів на наступних етапах навчально-пізнавальної діяльності.

Змістом мотиваційно-організаційного етапу є підготовка учнів до здійснення діяльності на основі основних понять і проблем навчального матеріалу, в результаті якої відбувається розвиток якостей особистості (набуття відповідних компетенцій).

Під час організації й проведення даного етапу вчителі припускаються деяких помилок:

· підміну мотивації актуалізацією опорних знань учнів;

· використання методів і прийомів, що не відповідають віковим особливостям учнів;

· невідповідність організаційних форм методичним прийомам;

· відсутність взаємодії вчителя й учнів (вчитель розповідає, чому це важливо, на його погляд, але це не забезпечує включення учнів у процес);

· недостатню кількість часу, що відводиться для даного етапу.

Будь-яка діяльність буде мати успіх тільки в тому випадку, якщо її учасники зацікавлені у результатах і беруть у ній безпосередню участь.

Ступінь активності учасників у процесі діяльності визначається мотивами.

Мотиви – головні сили, що рухають дидактичний процес.

Мотиви – це складне, багаторівневе, внутрішнє, психічне утворення, що акумулює інтереси, потреби, схильності, уявлення, потяги, очікування значущих для особистості результатів її діяльності. Вони посідають перше місце серед факторів, що визначають його продуктивність. Будь-яка діяльність матиме успіх тільки у тому випадку, якщо її учасники зацікавлені в результатах і беруть у ній безпосередню участь.

Мотиви можуть бути різними (економічними, соціальними, пізнавальними тощо), але вони виникають лише в процесі складної внутрішньої психічної діяльності власне суб’єкта. Учителі прагнуть використати всі мотиви для того, щоб забезпечити залучення учнів до навчання, але переважно зосереджують свої зусилля на формуванні пізнавальних мотивів (таких, що викликані інтересом власне до процесу навчання).

Найбільша проблема полягає в тому, що «… не можна зовні у процесі виховання формувати мотиви, на що сподіваються багато педагогів. Мотив – складне психічне утворення, яке повинен побудувати сам суб’єкт». Вчителі не можуть формувати мотивів.

Основні прийоми зовнішньої мотивації підходять для мотивації як мотиваційно-організаційного етапу теми, так і мотиваційно-організаційного етапу уроку. Додаткова мотивація застосовується, як правило, для підтримки діяльності учнів на наступному етапі – етапі здійснення діяльності. Тут кращій результат досягається в разі застосування неімперативних (прохання, прогноз, показ перспективи тощо) методів впливу.

Переважною організаційною формою мотиваційно-організаційного етапу виступає фронтальна робота. Але тут існує певне протиріччя (вчитель створює індивідуальну мотивацію, а використовує для цього фронтальну форму роботи), обмеженість у часі, необхідність мотивації діяльності всього класів, залучення інтерактивних методик і власного досвіду учнів певним чином згладжують її.

Дидактичному процесу мотиваційно-організаційного етапу притаманні певні особливості. Він спрямований не стільки на засвоєння знань, вмінь і навичок, скільки на формування мотивів діяльності, уявлень про її можливі результати й орієнтацію у матеріалі і конкретних діях, які здатні забезпечити його досягнення. Вчитель своєю діяльністю повинен забезпечити розуміння учнями значення конкретних знань й організувати їхню подальшу роботу.

Конкретні прийоми, що використовуються вчителями на даному етапі для мотивації навчальної діяльності, деякі дидактик об’єднують у три групи:

- ті, що стимулюють обов’язок та відповідальність учнів (на жаль, вони спрацьовують недостатньо);

- ті, що створюють навчальні проблемні ситуації з наголошенням на практичному та суспільно-соціальному значенні одержаних знань у подальшому житті учнів (через підготовку учнів до вступу до ВНЗ і здатність учнів до самоаналізу й абстрактного мислення, що спрацьовують у 10-11 класах);

- ті, що формують пізнавальний інтерес учнів (найбільш ефективні у 5-9 класах).

Існують методи: «Кейс», рольових ігор та імітацій, використання афоризмів та висловлювань, створення проблемних ситуацій та ін. А також:

1. Метод «Асоціації на дошці». Залучає власний досвід учнів, має високий ступень зацікавленості, проводиться фронтально. Доцільно використовувати під час мотивації вивчення теоретичного матеріалу (ідеї, поняття) та питань методології. Можна застосовувати як під час проведення мотивації теми (розділу), так і під час мотивації окремих уроків або питань. Залежно від змісту має три види проведення «поняття», «квітка», «прямокутник».

2. Метод «Показуха (скульптура)». Учитель називає поняття, дію або процес. Об’єднавши учнів класу у декілька груп, він пропонує представникам кожної групи через хвилину представити його у вигляді скульптури (без слів). Після демонстрації вчитель організовує обговорення за такими питаннями:

- Що вказує на те, що саме назване поняття представлене групою?

- Якими засобами вони його передали?

- Які ознаки поняття їм вдалося передати?

3. Метод «Картинна галерея». Учитель вивішує на дошці 4-5 картин (фотографій), які містять ознаки основного поняття або явища. Об’єднавши учнів класу у групи, він пропонує їх представникам через деякий час назвати ознаки поняття, що відображені на картинках. Після завершення роботи у групах представники називають одну ознаку (по черзі, не повторюючись). Наведені ознаки вчитель записує на дошці у стовпчик, вибирає три найбільш характерні ознаки, з якими відбуватиметься подальша робота.

4. Метод «Брейн-стормінг» (Мозковий штурм). Його доцільно використовувати під час мотивації питань, пов’язаних з пошуком шляхів вирішення проблем, а не з усвідомленням змісту понять.

Якщо основним змістом, що вивчається на уроці, є моральні орієнтації та цінності, доцільно використовувати методи «Класифікація» та «Альтернатива».

Дані прийоми можна використовувати для виявлення рівня знань та вмінь учнів, отримання інформації про наявність типових помилок у знаннях і вміннях учнів, об’єднання учнів у групи для подальшої роботи. Залежно від задачі, яку ставить перед собою вчитель, можна об’єднати учнів з протилежними поглядами (якщо передбачається вироблення у них навичок плідної співпраці, розвиток комунікаційних компетенцій та усвідомлення значення таких чеснот, як толерантність, діалог та компроміс) або з однаковими позиціями щодо сприйняття того чи іншого питання.

Після того, як була сформована мотивація, шляхом фронтальної перевірки формується основне питання уроку та окреслюється приблизний кінцевий результат пізнавальної діяльності.

Після того, як учні усвідомили основне питання та очікувані результати роботи, необхідно провести їх орієнтацію у навчальному матеріалі і методах роботи, які допоможуть їм досягти очікуваних результатів. Орієнтацію учнів краще проводити індивідуально.

Організація подальшої діяльності учнів залежить від її подальшого характеру та форми проведення. вона може передбачати роботу усього класу над виробленням рекомендацій щодо шляхів подальшої роботи, об’єднання у групи і розподіл ролей, індивідуальну перевірку визначення рівня готовності до виконання роботи, потребу в консультативній допомозі з боку вчителя.

Критеріями, які свідчать про завершення етапу і здатність до виконання учнями пізнавальної діяльності, є їх відповіді на контрольні запитання.

· Що вивчатиметься?

· Чому саме цей матеріал необхідно вивчати?

· У чому полягає важливість даного матеріалу для вас особисто?

Етап мотиваційно-організаційної діяльності учнів повинен охоплювати приблизно 15-20 % часу, відведеного на засвоєння навчального матеріалу. У міру оволодіння учнями даними процедурами час на організацію та орієнтацію скорочується. Через декілька уроків цей етап набуває форми запитання: «Чи зрозуміло вам, що і як треба робити для досягнення позитивного результату?».