Барокова поезія в творчості Лазаря Барановича, Данила Братковського, Климентія Зіновіїва, Івана Величковського:спільне і самобутнє в ній.

Баро́ кова пое́ зія, творчий здобуток доби бароко в Україні, це поезія, котра вдало поєдує трагічне з комічним, вульгарне з піднесеним, смішне із жахливим. У такій поезії дуже примхливо поєднуються язичницькі та християнські елементи.

Авторами поетичних творів були високі церковні ієрархи і рядові священики та ченці, вчителі, студенти, урядовці, мандрівні дяки, письменні селяни, для яких поетичне слово було засобом духовного самовираження й самоутвердження Д. Братковський не був першовідкривачем і винахідником нової поетичної форми, яка б могла відтворити його політичні та національні переконання. Визначальними рисами, як бачимо це на прикладі поезії Данила Братковського, були лаконічність і дотепність. Данило Братковський як справжній сарматський письменник поєднав у своїй поетичній творчості загальновизнані принципи концептуального мислення і гостру сатиру, що мала стати на захист православного середовища у Речі Посполитій. Порівняно з іншими авторами, зокрема Лазарем Барановичем, він був радше прихильником поезії світського характеру, що виникало із його соціального статусу. Гостроти епіграмам Данила Братковського надавали часто вживані повтори і протиставлення. Особливу роль Данило Братковський надав памфлету та епіграмі як стильовому інструментарію, у межах якого розвивалися такі риторичні фігури, як метонімія, іронія, анафора, повтор, протиставлення, гра слів.

У творчості Л. Барановича знаходимо твори яскраво вираженого соціально-політичного звучання, що було природно для покоління, змученого нескінченними війнами. Час Руїни самим Л. Барановичем втілюється в образі бурі, що ось-ось потопить корабель Ук. Водночас і у формальних експериментах елітарної поезії поети-чернігівці не бачили нічого страшного, бо вони прагнули засвідчити своє вміння мислити витончено і вишукано. Гострота розуму, блиск метафор, парадоксів свідчили про належність до європейської культури, а укр того часу напевне почувався європейцем, не страждаючи комплексом неповноцінності. І в цьому теж виявлявся патріотом. Сам викладав поетику в Київській академії, але як поет з часом відходив від неї все далі, бо писав дивні, не всім зрозумілі вірші.

Климентій Зіновієв відрізнявся широтою тематики.У його збірках є вірші про імена Божі, пори оку, тварин, різні тілесні та душевні вади, смерть.Створив»віршовану енциклопедію тогочасних ремесл та промислів». До ремісників зараховує не лише звичних нам кравців, а й садівників, катів, козаків.Поет завжди передає власне ставлення до описаного у певному вірші ремесла: одних майстрів він прославляє, інших зневажає.Надзвичайно прихильно ставиться до всіх ремісників, чия діяльність пов’язана з хлібом(вірш «Про орачів…»)Одним із центральних у «ремісничих віршах» є зображення Бога я к першого майстра, що створив людину, наділівши її здатністю творити(«Про гончарів»,»Про золотарів»).Впродовж багатьох років збірка поета залишалася джерелом свідчень очевидця про життя, звичаї та побуд тогочасних укр.Доступна вона була лише науковцям, адже не була перекладена сучасною укр. Мовою. Видали лише 2 роки тому переклад «Золоте чересло».

І. Величковський, людина великої ерудиції, добрий знавець літератури античної Греції, Давнього Риму, церковної літератури. Серед віршів І. Величковського, що ввійшли до його збірок, виділяються епіграми. Це улюблений жанр поета. Він зацікавився ним, мабуть, будучи ще учнем Київської колегії, бо у курсах поетики цієї школи багато місця приділялось характеристиці епіграм, зверталась увага на їх лаконічність та дотепність. Є у віршах Величовського і багато «модерного». Він складав курйозні вірші, що були виявом поетичного штукарства. Техніку цих віршів Величковський також засвоїв з курсу шкільної поетики. На той час було багато форм курйозних віршів: акростих, або акровірш, в якому перші рядки утворювали назву, ім’я, прізвище або цілий вислів; раковидний вірш, в якому слова зліва направо і навпаки читалися однаково з цим самим значенням тощо.