Білет № 26. Визначення фонетики як розділу мовознавства в широкому та вузькому розумінні

Визначення фонетики як розділу мовознавства в широкому та вузькому розумінні. Завдання описової та історичної фонетики. Зв'язок фонетики з орфоепією, графікою, орфографією, лексикою, граматикою, стилістикою.

Звукові одиниці, які служать засобом передачі думки, досліджує спеціальна наука — фонетика. Фонетика (від гр. phonetikos — звуковий) — галузь мовознавства, в якій вивчається звукова система мови у зв'язку з її смисловою роллю та різноманітні звукові зміни, що виступають у мовленні при сполученні звукових елементів між собою. У лінгвістиці сформувалося два погляди на фонетику як науку: 1.Фонетика вивчає артикуляційні та акустичні особливості звуків мовлення, а суспільну функцію мовних звуків вивчає інша дисципліна - фонологія. 2.Фонетика вивчає не тільки природу звуків, а й функцію їх.

Описова фонетика займається вивченням звукової системи даної мови на певному етапі її роз-витку. Це вивчення може здійснюватися в чотирьох аспектах: - З погляду артикуляційного звуки вивч як наслідок певних рухів мовних органів. - Перцептивний (сприймальний) аспект передбачає вивчення звуків з погляду їх сприймання і розуміння. - Акустичний аспект передбачає вивчення звуків з погляду їх звучання, тобто як явища акустично-фізичного. У природі існує необмежена кількість звуків, серед яких невелику групу становлять звуки людської мови. У творенні їх беруть участь органи мовлення людини, що діють цілеспрямовано, а отже творення звуків людської мови є процесом, осмисленим людською свідомістю. Історична фонетика вивчає розвиток звукової сторони мови протягом ряду епох, зокрема встановлює виникнення або занепад певних звуків, еволюцію певних звукових явищ та процес становлення сучасної фонетичної системи даної мови. Предметом нашого вивчення є фонетика сучасної української літературної мови, тобто передусім фонетика описова.

Фонетика має безпосередній зв’язок з орфоепією (правила вимови звуків). Орфоепія викорис дані фонетики, повністю грунтується на них при встановленні

літературних норм вимови, наголошення слів та їх форм, а також мелодики мовлення.Н-д: [беиз] кінечний і [беис]кінечний. Зв’язок фонетики і з лексикою (звук є будівельним матеріалом для

слова, засобом вираження його знач). На основі відмінностей у фонетичному оформленні розмежовуються лексичні одиниці з відповідними значеннями, н-д: крок -урок, вона — вода. Основу укр графіки становлять літери — визначальний засіб фіксації писемної форми мовлення. Тобто графіка визначає способи позначення звуків мовлення на письмі.

Орфографія укр мови значною мірою грунтується на фонетичному принципі, який полягає в тому, що написання відповідає звуковому вираженню слова.

Про тісний зв’язок фонетики й морфології свідчить, наприклад, таке явище, як

чергування звуків, н-д: косити — кошу, бігти — біжу. Граматичні форми, що вивч у морфології, утворюються і виражаються за допомогою звуків. Значну роль відіграють фонетичні явища і в синтаксисі. Так, однією з основних ознак речення є інтонаційна організація. Фонетика розглядає звуки не в їх ізоляції, а в процесі мовлення. Тому у фонетиці висвітлюються також деякі питання членування потоку мовлення на окремі одиниці, зокрема склади.