Практичний конкурс.

1. Чим корисні для людини такі овочі, як капуста, морква, огірок, диня, кавун?

2. Для чого ти їси?

3. Що ти маєш вживати щодня?

4. Де міститься велика кількість білків?

5. – жирів?

6. – вуглеводів?

СЕКТОР 6. «Спостережливий».

Що трапляється з людиною, якщо вона не правильно харчується? Як ви вважаєте, чи раціонально харчуєтесь ви?

III. Підсумок уроку.

По закінченні роботи журі підводить підсумки: визначає, який стіл працював краще всіх і нагороджує їх дипломами.

Додаток 4

Інтерактивні методи навчання

Головною відмінністю інтерактивних методів навчання є ініціативність учнів в навчальному процесі, яку стимулює педагог з позиції партнера-помічника. Хід і результат навчання набуває особисту значущість для всіх учасників процесу і дозволяє розвинути у учнів здатність до самостійного рішення поставленої проблеми

питання по колу

Велике коло (стільці по колу)

- велике коло (діти, які менш підготовлені)

- мале коло (діти – експерти, більш підготовлені)

парти ялинкою, робота в групах

«жива лінія» експерти

дебати

робота в групах

Дискусії

Дискусію як навчальну форму роботи з дітьми не потрібно перетворювати у псевдообговорення, псевдопошук тих завдань, які відомі викладачеві. Дискусія повинна бути проблемною. Світовий педагогічний досвід накопичив низку прийомів організації обміну думок, які є згорнутими формами дискусії. До них належать:

- " круглий стіл": бесіда, у якій на рівних бере участь невелика група учнів (до 5 чоловік), відбувається обмін думками як між учнями, та з " аудиторією" (решта класу);

- " засідання експертної групи " (" панельна дискусія"): спільне обговорення висунутої проблеми учасниками групи (4-5 учнів з визначеним заздалегідь головою) та обговорення доповіді (досить стислої, у якій кожен доповідач висловлює свою позицію;

- " форум": обговорення, що нагадує " засідання експертної групи", у ході якого ця група обмінюється думками з " аудиторією";

- " дебати": формалізоване обговорення, яке побудоване на основі виступів учасників-представників двох протилежних команд-суперників та заперечень до цих виступів. Варіантами такого обговорення є " британські дебати", що нагадують процедуру обговорення проблемних питань у Британському парламенті;

- " засідання суду ": обговорення, що імітує слухання справи у суді, на якому розподіляються чітко ролі всіх учасників.

Серед форм навчальної дискусії можна виділити і " техніку акваріума" - особливий варіант організації групової взаємодії. Цей різновид дискусії застосовується у роботі з матеріалом, зміст якого пов'язаний із суперечливими підходами, конфліктами, розбіжностями.

Робота за " технікою акваріума":

- постановка проблеми перед класом;

- вчитель розподіляє клас на групи, що сидять у колі;

- вчитель або самі учасники обирають того, хто буде представляти позицію цілої групи;

- групи швидко обговорюють проблему, щоб дійти згоди;

- представники груп збираються у центрі класу і відстоюють свої позиції, допомагати дозволяється лише записками, де сформульовано вказівки;

- вчитель дозволяє представникам взяти " тайм-аут" для консультацій;

- обговорення закінчується або після закінчення призначеного часу, або після вирішення проблеми;

- проводиться критичне обговорення " техніки акваріума" цілим класом.

Роль вчителя у підготовці та проведенні дискусії

Навчальна дискусія передбачає питання вчителя і відповіді учнів. Головна роль у дискусії належить учителю, його вмінню задавати питання, вести діалог, тримати паузи, очікуючи відповіді. Протягом дискусії роль вчителя не повинна зводитися до директивних реплік або висловлювання особистих суджень. Багаторічна практика показує високу ефективність питань відкритого типу, що стимулюють мислення. Це " дивергентні" або " оцінюючі" за своїм змістом питання. Вони не передбачають (на відміну від закритих " конвергентних") короткої, однозначної відповіді, спонукають до пошуку, творчого мислення. Це питання типу: Як? Чому? За яких умов? Що може скоїтися, якщо...? " Оцінюючі" питання допомагають студентові виробити свою власну оцінку того чи іншого явища, власне судження.

Продуктивність генерації ідей збільшується, якщо вчитель:

- надає час для обміркування відповідей;

- уникає питань, які нечітко сформульовані;

- не ігнорує жодного питання;

- розширює думку або змінює її напрям;

- уточнює висловлювання;

- уникає узагальнень;

- спонукає учнів до поглиблення думки.

Правила дискусії:

1. Доброзичливе ставлення і увага до кожного учасника.

2. Утримання від схвальних або несхвальних висловлювань.

3. Зосередження всієї дискусії на темі, фіксація уваги учасників на питаннях, які обговорюються.

4. Стислість, змістовність, аргументованість як у процесі дискусії, так і під час підведення підсумків.

5. Загальний висновок - не кінець роздумам над проблемою, а наступний крок у дослідженні нової теми.

Міжгруповий діалог

Одним з ефективних засобів організації навчальної діяльності, яка збільшує самостійність дітей, - є розподіл студентів на малі групи (по п'ять-шість чоловік) і організація діалогу між групами.

Розподіл ролей-функцій у дискусійній групі:

" Ведучий" (організатор): організовує обговорення питання, проблеми, втягує в роботу усіх членів групи;

" Аналітик": задає питання учасникам під час обговорення, піддає сумніву ідеї та формулювання;

" Протоколіст": фіксує все, що стосується розв'язання проблеми, формулює позицію групи;

" Споглядач": оцінює участь кожного члена групи.

Хід дискусії:

- Висунення проблеми.

- Розподіл учасників на групи, розподіл ролей.

- Обговорення проблеми.

- Представлення результатів обговорення.

- Продовження обговорення і підведення підсумків.

Рольові ігри

Дидактична (навчальна) гра - це гра за правилами, підпорядкованими досягненню заздалегідь накресленого ігрового результату (за М.В. Кларіним). На відміну від ігрової діяльності цілеспрямована гра передбачає момент змагання. У 60-80 роках XX ст. у США поряд із грою у навчальний процес було включено імітаційне моделювання: ретельне дослідження реальної або імітованої ситуації з метою виявлення її конкретних і загальних якостей. Методика вивчення конкретних ситуацій., де головною особою є учень, була розроблена у Гарварді і застосовувалася у бізнес-школах, а пізніше у системі професійної освіти для навчання менеджменту. Модель навчального процесу, який ґрунтується на грі, вводить учнів в ігрове моделювання явищ, що вивчаються, та надає їм новий життєвий досвід.

Структура навчального процесу, який передбачає дидактичну гру, складається з 4 етапів:

1. Орієнтація. Вчитель характеризує тему, яка вивчається, основні правила гри та її загальний хід.

2. Підготовка до проведення. Розподіл ролей, вивчення ігрових завдань, процедурні питання.

3. Проведення гри. Вчитель стежить за грою, фіксує наслідки (підрахунки балів, прийняття рішень), роз'яснює те, що незрозуміле.

4. Обговорення гри. Вчитель керує дискусійним обговоренням гри (що сподобалося; коли виникали труднощі; які ідеї з'явилися протягом гри). Увага приділяється зіставленню імітації з реальним світом, установленню зв'язку гри зі змістом навчальної теми.

Повноцінне розгортання навчального процесу, побудованого на дидактичній грі, передбачає від вчителя, який у процесі навчання виконує різні ролі, значного особистісно-професійного потенціалу. Атмосфера гри трансформує позицію вчителя, який балансує між ролями організатора, помічника і співучасника загальної дії. Він забезпечує тонку межу між ігровою дією, у яку втягнуті учні, і спеціальною фіксацією навчально-пізнавальних результатів гри. Таким чином, використовуючи дидактичну гру у своїй педагогічній роботі, вчитель сам може виконувати такі функції:

Інструктора: допомагає учасникам гри зрозуміти правила (детальне інструктування учасників до самої гри може їх заплутати, тому його потрібно звести до мінімуму).

Судді-рефері: контролює процес, не втручається в гру.

Тренера: може надавати учасникам допомогу.

Ведучого: якщо попередні ролі були пов'язані з підготовкою та проведенням імітаційної гри, то ця роль належить до завершального етапу - обговорення.

Аналізуючи різні моделі навчання на основі гри, можна представити їх загальну схему:

Створення ігрової проблемної ситуації

Хід гри:

- дії учасників за ігровими правилами,

- розгортання ігрового сюжету,

- Підведення підсумків,

- самооцінка гравців,

- аналіз ігрової ситуації,

- навчально-пізнавальні підсумки гри.

" Кейс" - метод

Сутність навчання, за Л. Виготським, полягає у тому, що воно викликає, пробуджує і урухомлює низку внутрішніх процесів розвитку учнів. " Ці процеси можливі лише у сфері взаємовідносин із довкіллям, у дискусії і співробітництві з товаришами, але продовжуючи внутрішній хід розвитку, вони стають внутрішнім надбанням самого учня". Навчити учнів співпрацювати дуже важливо вже тому, що це залучає їх до предметної діяльності. В цьому і полягає сутність діяльнісно-кооперативного підходу до навчання.

" Кейс" (з англ. - випадок) - це дуже деталізовані, контекстуальні, описові доповіді і повідомлення про викладання і учіння. " Кейс" - метод є практикою використання " кейсів" як засобу навчання у галузях права, бізнесу, медицини, освіти.

Т. Кошманова виділяє два типи " кейсів", які використовують для підготовки педагогів. Перший тип - це детальний (до погодинної хронології) щоденний опис викладання студента за принципом: коли? де? і як? Другий тип передбачає обговорення короткої і конкретної навчальної ситуації, події, яка, наприклад, відбулася зі студентом на педагогічній практиці.

" Кейс" -метод використовують для того, щоб допомогти майбутньому вчителеві зрозуміти специфіку педагогічних ситуацій (взаємовідносини, види відповідальності, клімат навчання, мотивацію). Це сприяє формуванню вмінь розв'язання проблемних ситуацій, допомагає адаптації студента до майбутньої діяльності.

Проте " кейс" -метод має певні недоліки:

- недостатньо досліджений у педагогіці;

- не сприяє глибокому вивченню педагогічних проблем і завдань;

- вимагає більших затрат часу;

- потребує від викладача певного досвіду, глибоких знань у проведенні дискусії та аналізу " кейсової" ситуації;

- викладач повинен вміти відмовитися від власних суджень та упереджень.

Метод портфоліо

Портфоліо – метод навчання, оцінювання і атестації, який широко застосовується у СІЛА, у процесі підготовки майбутніх вчителів. У педагогічній практиці відомі такі види портфоліо: " робочий портфоліо", " шоукейс портфоліо" і " портфоліо для записів". Найчастіше у практиці підготовки майбутніх викладачів використовують " робочий портфоліо ": студент збирає матеріал для атестації, викладач має можливість оцінити рівень професійного зростання студента протягом певного часу.

Залучення студентів до атестації й оцінювання допомагає їм оволодіти власним учінням, розвиває почуття власної відповідальності за цей процес. Велику роль у застосуванні методу портфоліо у вищій школі приділяють викладачеві, який виконує роль фасіліта-тора (помічника). Саме він допомагає у розвитку самооцінки та самоаналізу студентів, рефлексивному обговоренню продуктів їхньої діяльності. Від роботи викладача, від його вміння позитивно ставитися до помилок учнів, толерантно спілкуватися зі студентами залежить результат цього методу.

Оскільки метод-портфоліо використовується у вищій школі, можна проводити портфоліо-конференції, на яких відбувається атестація цього виду студентської роботи. Фактично викладач разом зі своїми учнями проводить спільний аналіз та оцінювання вмінь і здібностей студентів. З'явилася можливість вивчити ідеї, інтереси, звички, загальні здібності і ставлення до навчальних цілей, і що найголовніше, встановити цілі самокерування і самовдосконалення.

Метод проектів

У вищій школі в США особливу роль при підготовці викладачів приділяють письмовим роботам, так званим проектам. Проекти розвивають логічне мислення, навики стилістичного оформлення своєї думки, правильного добору слів тощо. " Не потребує доведення, що письмова діяльність - це важка праця, до того ж ризикована: оформлення наших думок до написаних слів змушує нас бути чутливими до критики, заперечень, неправильної інтерпретації".

Виконання такого завдання, як написання проектів, вимагає від студента обдумування і формулювання основних ідей з предмета, що вивчається у вищій школі. Допомагає з'ясовувати ґенераційні ідеї аутентична бесіда, яка є життєвим засобом для випробування цих ідей. Аутентична бесіда, як і будь-який вид розмови, передбачає діалог, проте вона спроможна розв'язати і проблеми вищого рівня і застосовується як засіб розвитку вмінь вчителів-початківців.

Викладачі за допомогою методу-проектів намагаються сформувати зі студента самостійних дослідників, спроможних трансформувати себе і виробити власну робочу теорію. З цією метою студент повинен робити дві презентації своєї роботи (фактично, це портфоліо) на початку і в кінці семестру. За вимогами презентації кожен студент, виконуючи роль вчителя, протягом 7-10 хвилин викладає студентській спільноті своє бачення проблеми або її вирішення, розв'язання тощо.

У процесі дискусії у роботі з малими групами інколи виникає потреба у конкретних завданнях-проектах, які отримує кожна група студентів. Формулює проблему вчитель, саме він контролює різні підходи до вирішення і їх аргументацію. Наприклад, вирішується екологічна проблема: " Яким чином знизити рівень забрудненості повітря у нашому місті? ". Спочатку кожен записує ідеї, що приходять на думку, потім вчитель розподіляє клас на групи по 4-5 студентів. Тепер вони переглядають свої записи, обирають 1-2 найбільш продуктивні ідеї та, обговорюючи протягом 10-15 хвилин, розвивають їх. Висувається один представник з кожної групи для обстоювання ідеї перед цілою аудиторією. Можливий і наступний етап роботи над цією проблемою: студенти самі розподіляються на групи, обираючи ті ідеї, які є на їх погляд продуктивними і розподіляють завдання у вигляді завдань-проектів. Кожна група має конкретну роботу: вимірює рівень забрудненості, зв'язується з представниками влади, які контролюють екологічну ситуацію, з представниками преси, партії " зелених" тощо. Головна мета методу-проектів - висунення та розв'язання творчих ідей.

Підготовка викладача до занять за груповою формою навчання передбачає такі етапи:

1) правильно обрати інтерактивний метод для конкретного заняття, що визначається метою уроку, особливостями матеріалу, який вивчається.

2) правильно сформувати групу учнів.

3) ретельно продумати структуру уроку з використанням групових форм навчальної діяльності.

4) обрати проблему для розв'язання та намітити шляхи її вирішення.

5) важливо продумати інтер'єр аудиторії.

Учні повинні мати умови для того, щоб достатньо вільно рухатися в аудиторії, об'єднуватися у групи. Тому потрібно з'ясувати, чи є можливість в аудиторії пересунути столи, стільці тощо.

Меблі в аудиторії, яка призначена для заняття з малими групами, повинні бути " мобільними". Можна змоделювати кілька варіантів для проведення занять за методом участі, інтерактивними методиками: стільці в колі, " банкетний стиль", " П" - подібний стиль; " ялиночка".

Безумовно, інтер'єр дуже важливий у груповій роботі зі студентами. Якщо ж немає відповідних умов для роботи, достатньо просто розвернути студентів, що сидять на двох партах, обличчями один до одного, і вже створено маленькі групи для заняття. Можна спробувати працювати зі студентами, що сидять на одній парті, - створено парну групу. Якщо розвернути всіх студентів, що сидять в одному ряду (наприклад, на 6-7 партах), обличчями один до одного, то створюється уявне коло, де разом можуть працювати 12-14 студентів. Потрібно лише викладачеві пересунути свій стілець ближче до них. Працювати зі студентами, коли ви бачите очі всіх, цікаво. Це створює додатковий комфорт у спілкуванні, підтримує у вирішенні важкої проблеми, розвиває комунікативні здібності, необхідні у дискусіях. Можна запропонувати взятися всім за руки, щоб відчути готовність працювати у команді.