Передмова. Методичні рекомендації до практичних та семінарських занять з дисципліни «Методика вивчення валеології та основ безпеки життєдіяльності в початковій школі»

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

З ДИСЦИПЛІНИ „МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ВАЛЕОЛОГІЇ ТА ОСНОВ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ”

Методичні рекомендації до практичних та семінарських занять з дисципліни «Методика вивчення валеології та основ безпеки життєдіяльності в початковій школі» обговорено та затверджено на засіданні кафедри валеології та БЖД (протокол № 1 від 30.08.11р.)

Укладач: Шаповалова Тетяна Григорівна – к.пед.н., доцент кафедри біології, екології та БЖД БДПУ

Рецензенти: Страшко С.В., кандидат біологічних наук, професор, завідувач кафедри медико-біологічних основ охорони життя і здоров’я, заступник директора Інституту педагогіки і психології НПУ ім. М.П. Драгоманова, голова НМК з валеології, БЖД та ОМЗ МОН України.

Мелаш В.Д. – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки та початкової освіти Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б Хмельницького.

Шаповалова Т.Г. Методичнірекомендації допрактичних та семінарських занять з дисципліни «Методика вивчення валеології та основ безпеки життєдіяльності в початковій школі»: навчально-методичний посібник. – Бердянськ: БДПУ, 2012. – 72 с.

1. Передмова…………….……………………………………………......4

2. Методичні рекомендації до практичних та семінарських занять……………………….……………………………………………..6

2.1. Семінарське заняття 1………………………...………………6

2.2. Семінарське заняття 2...............................................................11

2.3. Практичне заняття 3……………………..................................12

2.4. Семінарське заняття 4............................................................15

2.5. Практичне заняття 5…………………………………..……....17

2.6. Практичне заняття 6 ………………………….........................19

2.7. Семінарське заняття 7.………………......................................23

2. 8. Практичне заняття 8.…………………………………………31

2.9. Практичне заняття 9 ….…………………………...................33

2.10. Практичне заняття 10………………………………………..36

3.1. Додаток 1………………………………………………………47

3.2. Додаток 2 ……………………………………………………...48

3.3. Додаток 3………………………………………………………52

3.4. Додаток 4………………………………………………………56

3.5. Додаток 5……………………………………………………….64

3. Література ………………………………………………………….......65

Розвиток сучасного суспільства супроводжується зміною всіх сторін його життя, що вимушує по-новому, ширше поглянути на проблему здоров’я. На думку фахівців, здоров’я людей, тривалість життя є показником соціально-економічного благополуччя країни.

Успішній розробці і вирішенню проблеми здоров’я нації сприятиме розуміння громадянами і керівництвом держави й суспільства того, що здоров’я людини залежить від чотирьох груп чинників. Ученими встановлено, що на 20 – 25% здоров’я людини залежить від стану навколишнього середовища; на 15 – 20% стан здоров’я обумовлений генетичним чинником; на 50 – 55% стан здоров’я визначається способом життя і лише на 8 – 10% здоров’я залежить від діяльності і стану системи охорони здоров’я, її служб і установ.

Інтерес до проблеми здоров’я особистості ніколи не спадав, а навпаки, істотно зростав у зв’язку зі вступом нашого суспільства в нову, надзвичайно відповідальну стадію свого історичного розвитку, принципова новизна якої пов’язана з глобальними змінами в соціально-економічній сфері країни. Це викликає необхідність здійснення якісних перетворень в усіх сферах суспільного життя. В тому числі в системі освіти, що забезпечить швидкі темпи прогресивного розвитку суверенної України.

Декілька років тому в педагогічних ВНЗ до природничо-наукового циклу було введено валеологію – нову психолого-педагогічну, світоглядну дисципліну, мета якої полягає у формуванні культури здоров’я студентів.Наступним кроком було введення методики навчання основ здоров’я, валеології та безпеки життєдіяльності.

Виходячи з цього вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, загальнокультурну, практичну підготовку фахівця початкової школи, що визначатимуть темпи і рівень науково-технічного та соціального прогресу, сприяє утвердженню гуманістичних ідеалів, норм людського співжиття, формуванню позитивної мотивації до здорового способу життя, інтерес та піклування за власне здоров’я.

Валеологічна освіта є складової вищої й середньої освіти, на яку покладається завдання формування валеологічного мислення, навчання осмисленню валеологічних понять, формування здорового способу життя, збереження, зміцнення та відтворення власного здоров’я.

Методика навчання основ здоров’я, валеології та безпеки життєдіяльності є галуззю педагогічної науки, яка безпосередньо прокладає міст від теорії до практики і поєднує знання науки про здоров’я, безпеку життя та діяльності людини, педагогіки, психології та прийоми найбільш економного навчання школярів.

Метою методики навчання основ здоров’я, валеології та безпеки життєдіяльності є підготовка студентів до активної діяльності з:

До реалізації цих завдань майбутніх вчителів початкової школи має підготувати навчальний курс «Основи валеології та методика навчання основ здоров’я, валеології та безпеки життєдіяльності».

Рейтингова оцінка засвоєння навчального матеріалу

Тема. Нормативно-правова база формування здорового способу життя і безпечної поведінки у дітей та підлітків через систему шкільної освіти

Мета ознайомитися з нормативно-правовою базою формування здорового способу життя

Обладнання: Конвенція про права дитини, Конституція України, Закон про середню освіту, Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді.

У 1988 р. Комітет міністрів держав – членів Ради Європи – розробив детальні рекомендації щодо впровадження курсів з охорони здоров’я в навчальний процес освітніх закладів всіх рівнів цих держав. Було зазначено, що набуття знань з питань охорони здоров’я і здорового способу життя важливе для всіх вікових груп населення, але найважливішим воно є для молоді, оскільки молодь найкраще здатна адаптуватися до змін у способі життя і саме від неї залежить майбутнє нації.

Згідно з прийнятим у 1998 р. міжнародним документом „Політика досягнення здоров’я для всіх у ХХІ столітті” всі держави – члени Євробюро ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я) – у тому числі й Україна, повинні здійснювати політику формування здорового способу життя населення, особливо молоді. Серед найважливіших стратегічних завдань національних програм „Освіта (Україна ХХІ століття)” і „Діти України” було визначено всебічний розвиток людини і становлення її духовного, психічного та фізичного здоров’я, а одним із пріоритетів державної політики в освіті – формування здоров’я нації через освіту.

Реалізація цього завдання здійснюється завдяки впровадженню у навчальний процес предметів валеологічного спрямування. Кабінетом Міністрів України (постанова від 14 січня 2004 р. № 24) затверджено Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, де визначено сім освітніх галузей, одна з яких – галузь „Здоров’я і фізична культура” – передбачає формування в учнів свідомого ставлення до свого здоров’я як до найвищої соціальної і особистої цінності, сприяє їх фізичному розвитку і формує основи здорового способу життя. Обов’язковими предметами цієї галузі є фізична культура та основи здоров’я з 5 по 9 класи 12-річної школи.

На сьогодні в Україні спостерігається загальна тенденція погіршення стану здоров’я населення в цілому та дітей і молоді зокрема. Населення потерпає від масових інфекційних захворювань. Туберкульоз, СНІД та хвороби, що передаються статевим шляхом, набули сьогодні статусу соціально небезпечних. За останнє десятиріччя поширення сифілісу серед дівчаток-підлітків віком 15–17 років збільшилось у 31, 2 рази, у хлопчиків-юнаків – у 20, 2 рази. Загрозливих масштабів набирає епідемія ВІЛ/СНІДу. За даними офіційної реєстрації в Україні понад 83 тисяч дорослих і дітей інфіковано вірусом імунодефіциту. За експертними оцінками у 2010 році в Україні житимуть з ВІЛ/СНІДом від 580 до 1400 тисяч людей. За останні два роки кількість споживачів наркотичних засобів та психоактивних речовин подвоїлась. До того ж вік наркозалежної молоді має тенденцію до омолодження. На обліку перебуває близько 115 тис. неповнолітніх у віці 15–17 років як залежні від алкоголю. Кожен третій підліток у віці 12–14 років та кожний другий у віці 15 років – палить. Низькою залишається сексуальна культура молодих людей, що негативно впливає на стан їх репродуктивного здоров’я.

Ще в 90-х роках в Україні було прийнято „Концепцію неперервної валеологічної освіти” (1994 р.), яка визначила одним із головних стратегічних завдань формування освіченої творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я, забезпечення пріоритетного розвитку людини. Обов’язковим компонентом системи національної освіти мають бути знання про формування, збереження і зміцнення здоров’я, гігієнічне виховання населення. Цей компонент робить можливим врахування валеологічних вимог до всього змісту освіти, формування валеологічної свідомості громадян України, культури здоров’я особистості. Інтегральна характеристика здоров’я особистості і суспільства включає в себе фізичні, психічні, духовні та соціальні складові. Валеологія є інтегрованою системою знань, які вона виокремлює з таких наук, як українознавство, філософія, соціологія, біологія, анатомія та фізіологія людини, екологія, фахова та народна медицина, історія тощо. У Концепції визначається поняття „валеологічні знання” як знання про здоров’я людини, умови та способи його формування, збереження, зміцнення та передачі наступним поколінням з урахуванням природних, соціальних, національних та індивідуальних особливостей. Там же визначено основну мету неперервної валеологічної освіти в Україні – збереження і зміцнення здоров’я українського народу шляхом формування валеологічного світогляду, виховання свідомого та дбайливого ставлення до власного здоров’я як головної умови реалізації творчого і фізичного потенціалу особистості.

Проблеми освіти в галузі здоров’я спроможний на сьогодні вирішувати відносно новий напрямок у науці про здоров’я – валеологія Створенню науки про здоров’я і здоровий спосіб життя передували такі галузі медицини, як санологія та гігієна. Теорію саногенезу й санології сформували на початку 60-х років ХХ ст. С.Павленко і С.Олійник. У кінці 80-х років цей напрямок очолив Ю.Лисицин, котрий написав серію статей, де визначив поняття санології як науки про суспільне здоров’я, фундаментом якого є категорія “здоровий спосіб життя”. Санологія займалася санітарною просвітою, пропагандою гігієнічних знань, гігієна вивчала середовище існування та умови життєдіяльності людини і вони не спроможні були самі розв’язати проблему збереження і зміцнення здоров’я людини, тому що коло їх інтересів було обмежено медичним аспектом.

Валеологія, на відміну від санології та гігієни, вивчає механізми здоров’я та можливості управління цими механізмами, вона має справу з конкретною людиною. Основним методом валеології є діагностика та прогнозування здоров’я людини, які контролюють “кількість” здоров’я, щоб через удосконалення механізмів зміцнити його.

Валеологія як самостійна наука про здоров’я людини існує лише два з половиною десятиріччя, якщо точкою відліку вважати 1980 рік, коли вперше в монографії “Ліки для здорових” І.Брехман використав термін “валеологія”, розуміючи під ним науку про здоров’я здорових. Взявши за основу латинське слово “valeo” – „бути здоровим”, автор дав життя терміну. У статті „Философско-методологические аспекты проблемы здоровья человека”, опублікованій у журналі “Вопросы философии” (№2, 1982 р.), І.Брехман запропонував виділити валеологію як новий предмет дослідження індивідуального здоров’я. 1987 року виходить його монографія „Введение в валеологию – науку о здоровье”, у якій він дає визначення „валеологія” і стверджує, що наука про здоров’я не повинна обмежуватися однією медициною, а має бути інтегративною, формуючись на основі медицини, екології, біології, психології, педагогіки та інших наук.

Аналіз літературних джерел засвідчив, що питання валеологічного виховання та формування здорового способу життя досліджувалися М.Амосовим, І.Брехманом, Д.Ізуткіним, Ю.Лисициним, В.Петленко та ін. Валеологія – наука про закономірності та механізми формування, збереження, зміцнення та відновлення здоров’я людей і передачі його нащадкам.

Об’єктом валеологіїє практично здорова людина, або людина в стані передхвороби (третьому стані) з усім безмежним різноманіттям її психофізіологічного, соціокультурного та інших аспектів існування.

Предметом валеології є індивідуальне здоров’я та резерви здоров’я людини.

Основна мета валеології – максимальна реалізація успадкованих механізмів і резервів життєдіяльності людини та підтримка на високому рівні адаптації організму до умов внутрішнього та зовнішнього середовища; збереження й корекція функцій систем організму з урахуванням його індивідуальних фізіологічних особливостей.

Валеологія виникла як соціальна потреба збереження здоров’я людини. Ця проблема стояла перед людством завжди. Однак її вирішення стало можливим тільки тоді, коли рівень знань про людину став досить високим.

Методами дослідження валеології є кількісна і якісна оцінка здоров’я людини та дослідження шляхів підвищення резервів здоров’я, яке включає пошук засобів, методів і технологій формування мотивації на здоровий спосіб життя.

Валеологія принципово відрізняється від інших наук, які вивчають стан здоров’я людини. Вона вивчає здоров’я здорової людини, а, наприклад, медицина – хвороби та хвору людину. Валеологія сформувала декілька наукових напрямів зі своїми власними предметами дослідження. У медицині – це механізми індивідуального здоров’я, можливості керування цими механізмами, в педагогіці – закономірності залучення особистості до процесу формування власного здоров’я.

Ось чому, як відзначає В.Петленко, валеологія повинна взяти основні посилки Сократа („людино, пізнай себе”) та Конфуція („людино, створи себе”) й визначити своєю основною стратегією фразу „ людино, пізнай та створи себе”.

Поняття „валеологізація освітнього середовища та навчального процесу” було сформульоване М.Смирновим. На його думку, до складу цього поняття входить „валеологізація культури здоров’я та формування здоров’язберігаючих умов у навчальному закладі” (1995 р.).

Валеологізацію освітнього середовища Е.Казін, Н.Блінова, Н.Літвінова розуміють як впровадження до системи освіти здоров’язберігаючих методик, що базуються на таких принципах:

Педагогічна валеологіярозробляє мету, завдання, зміст і технології валеологічної освіти та виховання, які спрямовані на формування позитивної мотивації на здоров’я та залучення людини до здорового способу життя, вивчає питання навчання та виховання людини, яка має ціннісну життєву настанову на здоров’я та здоровий спосіб життя.

Екологічна валеологія – наука, що вивчає характер взаємовідносин „суспільство – людина – середовище” і розробляє оптимальні моделі їх побудови, вивчає та формує знання про залежність здоров’я людини від оточуючого середовища (довкілля).

Валеологічне виховання – це процес формування ціннісно-зорієнтованих настанов на здоров’я та здоровий спосіб життя, як невід’ємних часток життєвих цінностей та загальнокультурного світогляду.

Результатом валеологічного виховання є валеологічна культура, яка передбачає знання гігієнічних, генетичних, фізіологічних і психологічних можливостей, методів і засобів контролю, збереження та зміцнення власного здоров’я, вміння розповсюджувати валеологічні знання серед оточуючих.

Російськими вченими-дослідниками розглядається поняття „валеологічна культура”, а в українській педагогічній літературі вчені та практики схильні до поняття „культура здоров’я”, хоча зустрічається і поняття „валеологічна культура”. Ці поняття можна вважати синонімічними.

Валеологічна культура – це історично визначений рівень розвитку вмінь та навичок, що сприяють збереженню, зміцненню та відновленню здоров’я людини, реалізації з цією метою внутрішніх резервів її організму. Валеологічна культура відбивається у специфічних формах і способах життєдіяльності особистості, орієнтованих на формування як індивідуального, так і суспільного здоров’я.

Проблема валеологічного виховання та формування валеологічної культури (насамперед дітей та молоді) набуває пріоритетності у діяльності органів державної влади, соціальних інституцій, причетних до виховання особистості, здорової фізично, духовно та психічно. Теоретико-методологічні та науково-практичні засади цієї проблеми активно розробляються вченими-педагогами, психологами, соціологами, медиками.

Питання виховання здорової дитини знайшли відображення у роботах багатьох визначних філософів. У сиву давнину проблематика здоров’я ще не відокремлювалася як предмет окремої галузі досліджень, освіти чи практичної діяльності. Значно пізніше внаслідок відокремлення духовної діяльності від фізичної людські знання набувають певної самостійності. Від практичної життєдіяльності автономізується ще в нерозчленованому, синкретичному вигляді вся сукупність людських знань у цілому. Одним з органічних компонентів цих знань були і знання про здоров’я. Тому цілком закономірно, що ці знання не утворювали якусь окрему галузь, що носить нині назву валеології, а входили до тогочасної мудрості як такої. Як зазначав ще Гіппократ, “належить... перенести мудрість у медицину, а медицину в мудрість. Адже лікар-філософ рівний богові... все, що шукається для мудрості, все це є і в медицині...”. Лише поступово сукупність знань про здоров’я людини стає відносно автономною галуззю. Валеологія, якщо йдеться не про термін, а про суть справи, виникла ще кілька тисячоліть тому. Наприклад, вже у Гіппократа накреслюється відмінність медичного підходу до проблематики здоров’я від того підходу, який у самого Гіппократа залишився безіменним, а сьогодні отримав назву валеологічного: “Ніхто не шукав би медицини, – писав він, – якби і для хворих, і для здорових відповідали б одні й ті ж правила життя”. Йому належать плодотворні для валеології думки про те, що організм виліковує природа і що слід вивчати все корисне на основі способу життя ще здорових людей.

„Турбота про людське здоров’я, а тим більше про здоров’я дитини, – наголошував В.Сухомлинський, – це не просто комплекс санітарно-гігієнічних норм і правил, не зведення вимог до режиму, харчування, праці, відпочинку. Це, перш за все, турбота про гармонійну повноту всіх фізичних і духовних сил”. Він вважав, що в гармонійному розвитку дитини все взаємопов’язане. Спілкуючись з дітьми, треба бачити в кожному особистість і будувати з ними стосунки на ґрунті довір’я і поваги. Багато з цих педагогічних ідей та положень не втратили свого значення і в наш час, тому їх необхідно впроваджувати до практики навчально-виховної роботи.

На користь валеології як окремої науки свідчить наявність таких фактів:

Аналізуючи сучасний стан валеології, нерідко через необґрунтовані причини її приєднують до біології, фізичної культури, педагогіки та інших навчальних дисциплін, але розрізнені знання про здоровий спосіб життя, що викладаються у цих дисциплінах, не дають достатнього ефекту для мотивації у дітей та молоді прагнення до збереження і зміцнення особистого здоров’я. Розроблена харківським колективом Концепція валеологічної освіти ставить за мету:

Головні принципи валеологічної освіти узгоджуються із загальними принципами дидактики і відбивають специфічні особливості освіти в цій галузі. Це безперервність, інтеграція, гуманізація, взаємозв’язок знань і практичної діяльності, розкриття глобальних, регіональних і локальних валеологічних проблем.

Метою безперервного валеологічного виховання та освіти є підвищення рівня фізичного, психічного й духовного здоров’я української нації через створення пріоритетної культури здоров’я – позитивного результату ведення здорового способу життя, що забезпечує єдність фізичного, психічного, духовного і соціального розвитку особистості Ситуація, яка склалася на сьогодні в Україні, визначається як демографічна катастрофа, що виявляється не тільки в депопуляції, а також у різкому погіршенні фізичного, психічного і духовного здоров’я саме підростаючого покоління. Причини цього – не тільки соціально-економічна криза, спричинена політикою ринкового фундаменталізму. Вони найбільш обумовлені способом життя більшої частини населення й пов’язані з відривом від природи, гіподинамією, палінням, систематичним зловживанням алкоголем та іншими наркотиками. “Валеологія – наука про індивідуальне здоров’я. Вона, – пише В.Петленко, – являє собою межову область знань на стику медицини, педагогіки, генетики, фізіології, соціології, демографії, антропології, гігієни, психології, сексології та ряду інших наук” Складна екологічна ситуація негативно впливає на стан здоров’я молодого покоління. Екологічні проблеми тісно переплітаються з проблемами валеології. Особливу тривогу викликає значне збільшення кількості дітей з функціональними та органічними захворюваннями та генетичними вадами. Більше половини випускників загальноосвітніх шкіл за станом фізичного та психічного здоров’я не відповідає вимогам армійської служби та професійної діяльності. На стику цих наук утворився новий напрямок – ековалеологічний, який вивчає взаємозв’язок між екологічним станом довкілля і здоров’ям людини.