Методи соціально-економічного прогнозування.

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Однією з найважливіших функцій прогностики є своєчасне інформування широких кіл громадськості про проблеми, які можуть виникнути в окремій країні або перед усім людством, про шляхи досягнення певних цілей соціально-економічного, екологічного і політичного розвитку. На думку І. В. Бестужева-Лади, прогнози можуть і повинні передувати планам, програмам, управлінським рішенням, можуть оцінювати хід, а головне, наслідки виконання чи невиконання планів і управлінських рішень.

Класифікація прогнозів. Між прогностикою і футурологією існує певна різниця. Прогностику частіше відносять до суто наукового знання, а футурологію пов’язують не тільки з науковими прогнозами, а й з пророцтвами, науковою фантастикою, утопіями і антиутопіями. На основі широкого використання старих і розробки нових методів формування імовірнісної інформації про майбутнє прогностика розглядає і вивчає можливі альтернативні варіанти майбутнього і намагається з’ясувати: по-перше, межі можливого вибору; по-друге, наслідки кожного окремого вибору; по-третє, потенційні можливості появи нових «несподіваних» проблем; по-четверте, об’єкт прогнозування на певний визначений період майбутнього. Кінцевою метою такого прогнозу є визначення перспективних проблем науки, техніки, суспільства.

Виділяють два типи прогнозів: пошукові та нормативні. Пошукові прогнози виходять з тенденцій розвитку і сучасного стану об’єкта на заданий проміжок часу за заданими початковими умовами. Такий прогноз дає уявлення про напрями розвитку і про найімовірніший стан об’єкта прогнозування в певний період майбутнього. Нормативні прогнози визначаються як прогнози досягнення наперед визначених завдань і цілей розвитку науки, техніки, суспільства. Метою таких прогнозів є виявлення оптимальних шляхів розв’язання проблем, визначення можливих організаційно-технічних програм і завдань тощо.

Важливою категорією прогностики є також поняття «горизонту прогнозування», тобто часовий інтервал, на який проводиться дослідження майбутнього. За таким критерієм прогнози поділяються на:

· понаддовгострокові (інтервалом в 50—100 років);

· середньострокові (інтервалом в 10—20 років);

Вибір певного горизонту прогнозування визначається характером і метою прогнозів.

У прогностиці класифікували понад 200 методів прогнозування. Австрійський футуролог Е. Янч умовно поділив їх на п’ять груп: 1) методи експертних оцінок; 2) методи екстраполяції існуючих тенденцій; 3) методи моделювання; 4) методи історичних аналогій; 5) сценарії майбутнього.

Методи експертних оцінок ґрунтуються на збиранні та систематизації як індивідуальних, так і колективних оцінок експертів — провідних спеціалістів у даній галузі. Враховується не просто опосередкована думка експертів, а аналізуються і «об’єктивуються» їхні суб’єктивні оцінки за допомогою спеціальних процедур. Це істотно підвищує надійність і достовірність прогнозів.

Історія експертних оцінок дуже давня. Зі стародавніх часів проводять експертизу вин і парфумів. Відомі також експертизи чаю, кави, сирів та інших харчових продуктів. Існують кінологічна, спортивна, судово-медична, соціологічна, економічна, технічна, екологічна та інші експертизи. При експертних процедурах виникають три основні проблеми, успішне розв’язання яких необхідне для одержання надійного прогнозу: відбір експертів; організація їхньої роботи; узагальнення й обробка результатів опитування.

Останніми роками розроблено чимало методів відбору експертів — як об’єктивних (за кількістю наукових праць, досвідом роботи, рекомендаціями співробітників, результатами спеціальних тестів тощо), так і суб’єктивних (таємне голосування по кожній кандидатурі до складу експертної групи, взаємна оцінка майбутніх експертів за спеціальною шкалою тощо). Проте жоден з них не можна вважати досконалим і універсальним. На практиці, звичайно, використовують різні комбінації названих методів. Наприклад, експертна група складається з 6 — 12 експертів (під час заочного опитування — близько 50—60). Далі постає питання про спосіб проведення експертизи. Традиційні дискусії та очний обмін думками мають багато недоліків: тиск авторитетів, небажання експертів публічно відмовлятися від своєї думки і суперечити загальноприйнятій точці зору тощо. Тому найбільшої популярності набув так званий метод «Дельфи» (від назви давньогрецького м. Дельфи, відомого своїми провісниками). Цей метод був розроблений у 60-ті роки компанією РЕНД (США). Згідно з його рекомендаціями, експертне опитування проводиться анонімно, у декілька турів з ознайомленням експертів з думками їхніх колег після кожного туру. Перші оцінки експертів, як правило, завищені. При повторних опитуваннях експертам пропонується, на вибір, або обґрунтувати свої погляди, або змінити їх з урахуванням висновків інших експертів. Після декількох циклів експерти, звичайно, доходять майже однакових висновків. На всіх етапах опитування вони проводять роботу анонімно. Зв’язок між експертами здійснюється, як правило, за допомогою електронної пошти.

Інша поширена версія опитування експертів — «мозковий штурм». Суть її — у повній забороні будь-якої критики в той час, коли пропонуються ідеї та пропозиції щодо розв’язання проблеми. Крім того, для стимулювання оригінальних, навіть «божевільних» ідей для їх генерування запрошуються експерти-дилетанти. Вони є дилетантами щодо предмета експертизи, але авторитетні фахівці в інших галузях знання. Відкладена до часу критика, яку здійснюють уже експерти-фахівці, не ототожнюється з критикою персони, котра висунула ідею. Як правило, ця методика значно стимулює творчу активність експертів-дилетантів, детонує ланцюгову реакцію оригінальних ідей, дає ефект так званого інтелектуального резонансу. «Мозковий штурм» дає можливість за годину отримати набагато більше дивовижних результатів, ніж звичайні методи за кілька років.

Існує ще один варіант експертних оцінок — опитування громадської думки. Він застосовується для розв’язання низки соціальних, економічних, етнокультурних, екологічних проблем, щодо яких думка пересічного громадянина є не менш важливою, ніж оцінка найкваліфікованішого експерта, адже в питаннях повсякденного життя кожного громадянина можна розглядати як експерта з багатим досвідом.

Обробка результатів експертних оцінок при прогнозуванні принципових труднощів не викликає і зводиться до пошуку середньоарифметичної оцінки, при цьому крайні значення в деяких оцінках експертів відкидаються, оскільки вони найчастіше викликані випадковими факторами. Ряд модифікацій і вдосконалень методу експертних оцінок був запропонований українськими вченими (Глушков В. М., Добров Г. М., Жариков Є. С., Суїменко Є. І., Головаха Є. М. та ін.).

Методи екстраполяції тенденцій розвитку також ефективно застосовуються в соціально-економічному прогнозуванні. Центральною концепцією цих методів є припущення про безперервність розвитку більшості процесів реального життя. Якщо для певної системи (технічної, біологічної, соціальної) в минулому був характерний розвиток (зростання чи спад) із постійною швидкістю або прискоренням, то є підстави вважати, що ця швидкість чи прискорення залишаться незмінними деякий час і в майбутньому. Таким чином, можна графічно чи аналітично (за допомогою спеціальних математичних функцій) продовжити криві зростання чи спаду процесу на певний часовий інтервал і обчислити кількісні характеристики майбутнього стану об’єкта прогнозування. Проте необхідно бути дуже обережним у виборі часових інтервалів прогнозування. Річ у тім, що на певному етапі розвитку внаслідок дії закону взаємного переходу кількісних і якісних змін починається уповільнення зростання або зменшення, яке потім взагалі припиняється, і система переходить у стаціонарний стан. Крива розвитку має у цьому випадку S-подібну форму і називається експонентою (логістичною кривою). Більшість глобальних процесів, що викликають сьогодні занепокоєння громадськості (зростання населення, забруднення навколишнього середовища, зростання кількості вуглекислого газу в атмосфері планети, зростання «озонових дірок» тощо), теж можна описати логістичними кривими, і вони неминуче стабілізуються. Однак дуже важко визначити, на якому етапі почнеться уповільнення процесів і коли настане стабілізація.

Для побудови надійного довгострокового прогнозу методом екстраполяції тенденції розвитку необхідно мати надійні статистичні дані про хід процесу в минулому за певний проміжок часу, який вдвічі-втричі перевищує горизонт прогнозу. Крім цього, необхідна старанна оцінка можливих якісних змін у ході процесу, що вивчається.

Методи моделювання — це методи, за допомогою яких здійснюється побудова і дослідження прогностичних моделей об’єкта прогнозування. Ці моделі досить різноманітні. До їхнього складу входять формалізовані та неформалізовані історико-логічні моделі, сценарії, графи, імітаційні та ігрові моделі, «дерево цілей», «дерево проблем», системи показників тощо.

Імітаційне моделювання — один з найсучасніших засобів дослідження і прогнозування складних систем. Його ефективність особливо зросла з появою нових потужних інформаційних систем і технологій. Імітаційне моделювання можна визначити як процес конструювання математичної моделі реальної системи із наступним дослідженням і проведенням експериментів на цій моделі. Внаслідок вивчення поведінки моделі у різних умовах і різних значеннях параметрів з’являється можливість прогнозувати поведінку реальної системи, передбачати наслідки тих чи інших управлінських дій або змін. Інакше кажучи, експерименти з самою системою чи об’єктом моделювання замінюються експериментами з його модельним описом. При цьому модель завжди повинна бути побудована за певною науково обґрунтованою концепцією чи теорією процесу, який досліджується. При імітаційному моделюванні певного процесу або системи виконуються такі основні операції: 1) дається словесний опис системи чи процесу, що досліджується, його особливостей і цілей, у досягненні яких повинна допомогти імітаційна модель; 2) точно ставиться задача, визначаються основні параметри моделі, встановлюються взаємозв’язки між ними; 3) системи і процеси піддаються формалізованому опису, будуються відповідні комп’ютерні програми; 4) проводяться на комп’ютері імітаційні експерименти з моделлю, аналізуються одержані результати, прогнозується майбутній стан поведінки системи, процесу з урахуванням змін тих чи інших початкових умов.

Імітаційне моделювання не потребує великих людських і фінансових витрат: кількість дослідників у групі не перевищує семи осіб. Вони добираються, враховуючи умови забезпечення комплексного міждисциплінарного підходу. Р. Шенон таким чином описує ідеальну групу дослідників з імітаційного моделювання:

· один або декілька спеціалістів із системного аналізу;

· один або декілька спеціалістів з обчислювальної техніки, комп’ютерних технологій;

· один або декілька фахівців-ерудитів з багатим практичним досвідом щодо об’єкта моделювання;

· один або декілька економістів — представників фірм, установ, організацій, зацікавлених у результатах дослідження.

Така сукупність фахівців, за умовами їхніх цілеспрямованих, узгоджених дій, забезпечує комплексний, міждисциплінарний характер досліджень, що особливо важливо при вивченні складних систем і процесів. Цей своєрідний «колективний розум», закладений у модель, перетворює її у форму самоусвідомлення людини, оскільки об’єктом вивчення стає світ, що оточує людину, тобто система «Людина + Світ».

Серед перших спроб побудувати імітаційну модель слід відзначити розробки 70-х років XX ст. групи співробітників Обчислювального центру АН СРСР на чолі з М. М. Мойсеєвим. Ця група створила імітаційну модель історії політичного, економічного і воєнного «змагання» грецьких полісів часів Пелопоннеської війни. До побудови такої моделі були залучені також учені-історики, військові. Автори склали близько двох тисяч рівнянь, які досить повно описували модельовані процеси. Модель допомогла вперше виявити і зрозуміти багато нових фактів історії Стародавньої Греції: встановлена реальна тогочасна вартість вовни і деяких інших товарів, з’ясована кількість вина (0, 5 л на день), яку отримував кожний раб, тощо.

Крім імітаційних моделей, широкого застосування набули
історичні аналогіїтасценарії майбутнього. Сценарій можна розглядати як історико-системну модель соціального чи біосоціального розвитку. Вперше сценарій як метод виявлення закономірностей і механізмів розвитку складних біосоціальних систем був побудований Г. Каном і А. Вейнером у книзі «2000 рік» і визначався як гіпотетична послідовність подій. Як цей, так і інші сценарії з’ясовують: по-перше, яким шляхом, крок за кроком, може бути реалізована та чи інша теоретична ситуація; по-друге, які є варіанти на кожному етапі для кожного учасника подій з тим, щоб відвернути, полегшити або уникнути певного розвитку подій.

Побудова «дерева цілей» або «дерева проблем» — це графічне зображення етапів досягнення цілей або етапів розв’язання певних проблем. Цілі або проблеми, зображені графічно у взаємозв’язку, мають вигляд розгалуженого дерева і відбивають усі потенційно можливі події, відкриття, небезпеки, альтернативні шляхи досягнення певної мети. Необхідно зазначити, що жоден з розглянутих методів не може забезпечити високу надійність прогнозу. Тому на практиці зазвичай, звертаються до комбінованих, комплексних методів.

Типова методика побудови комплексного прогнозу складається з низки стандартних операцій: по-перше, це попередня орієнтація, визначення цілей, напрямів, оптимальних часових інтервалів прогнозу, складання попередніх сценаріїв у світлі політичних, ідеологічних і соціальних завдань на прогнозний період, вибір основних методів і організаційно-технічних заходів; по-друге, це розробка вихідного (базового) прогнозу і визначення основних параметрів і факторів, що впливають на його поведінку, збирання «фонових» (соціокультурних, економічних, політичних тощо), які можуть впливати на стан об’єкта прогнозування; по-третє, розробка пошукового прогнозу переважно методами екстраполяції тенденцій і експертних процедур, побудова на його основі «дерева проблем», які необхідно розв’язати; по-четверте, розробка нормативного прогнозу і побудова на його основі «дерева цілей», яких необхідно досягти для оптимального розв’язання порушених проблем; по-п’яте, контрольна перевірка точності й надійності прогнозу на практиці або з допомогою експертних процедур; по-шосте, формулювання рекомендацій для оптимального програмування, планування, проектування, управління.

1.Чим відрізняються конкретно-наукові методи досліджень від загальнонаукових?

2. Охарактеризуйте методи спостереження та збору даних.

3. Розкрийте сутність вибіркового спостереження та методи формування вибіркової сукупності.

5. Охарактеризуйте методичні підходи до визначення показників варіації.

6.Дайте загальну характеристику економіко – математичних методів та покажіть умови їх використання.

7.Назвіть спеціальні методи економічного аналізу.

8. Розкрийте сутність методу порівняння та основні види порівнянь.

9. В чому сутність метода кореляційного аналізу?

10. Охарактеризуйте методи розрахунку відносних і середніх величин.

11. У чому полягає сутність та основне призначення балансового методу?

12. Які методи використовуються для визначення тенденцій та показників динаміки?

13. Назвіть найбільш широко застосовувані методи прогнозування.

14. Охарактеризуйте послідовність дій дослідника при розробці цільової комплексної програми.